Як використовувати думку оточення для особистої мотивації

Кожен з нас — це частина соціуму, і хочемо ми цього чи ні, він має вплив на нас. Наше оточення мимовільно формує наші вподобання, інтереси, смаки, самооцінку та сприйняття себе як індивіда та частини суспільства.

Негативні очікування, поширені стереотипи та інші ефекти можуть не тільки помітно зіпсувати ваш настрій, але й привести до більш негативних наслідків, депресії. Кажуть, попереджений — значить озброєний, тому до вашої уваги кілька психологічних прийомів, які допоможуть впоратися з думкою оточуючих і навчитися використовувати її на благо собі.

Ефект Розенталя або ефект Пігмаліона

Чим більше від нас чекають оточуючі, тим краще ми справляємося зі своїми завданнями і цілями.

Якщо подивитись на це з іншого боку, то суть даного явища полягає в тому, що людина, переконана у вірності тієї чи іншої інформації, мимоволі поводиться таким чином, що дана інформація отримує підтвердження.

Для підтвердження цієї теорії були проведені численні експерименти. Один із них полягав у тому, що на початку року школярам влаштували тест на IQ. Вчителі не виставляли ніяких оцінок, але вивісили списки тих, у кого нібито будуть високі шанси добре проявити себе в навчанні. На ділі списки ніяк не співвідносилися з результатами тесту, а школярі, що в них потрапили, були обрані випадково. Але в підсумку саме діти зі списків вчилися краще тих, хто в них не потрапив.

Розенталь і Джекобсон пояснили феномен підвищеними очікуваннями: викладачі вважали, що одні діти більш здібні інших, приділяли їм більше уваги і давали завдання підвищеної складності. В результаті школярі, які нічим не відрізнялися від однокласників в інтелектуальному плані, дійсно вчились краще.

Ефект Голема

Негативні очікування оточуючих негативно впливають на нашу поведінку.

В основі ефекту Голема лежать принципи, схожі в протиставленні з ефектом Пігмаліона. Так, начальник, чекаючи від свого підлеглого низьких результатів сам того не підозрюючи поводиться так, що провокує свого працівника на поганий результат. Це так званий механізм «накликати біду»: тобто, те у що ми віримо, може стати реальним. І коли обидва: і начальник, і підлеглий, відзначають поганий результат, це є підтвердженням їх негативних думок і віри в негативний результат.

Загроза підтвердження стереотипів

Якщо ми вважаємо, що належимо до якоїсь стереотипної групи, ми схильні погіршувати свою поведінку, щоб їй відповідати.

Це стосується будь-яких стереотипів: жінки не вміють припаркувати машину; чоловіки не вміють зібрати валізу; підлітки, що вештаються без діла по вулиці, небезпечні; політики брешуть; літні люди можуть вільно розпоряджатися своїм часом і т. д.

Ми можемо вважати себе неупередженими людьми, але насправді виявляємо упередженість частіше, ніж розуміємо або визнаємо це, – що ілюструє наступна історія:

Одного разу, коли батько віз сина в школу, їх машина зіткнулася з іншою машиною. Батько загинув на місці, а хлопчика доставили у відділення екстреної хірургії. Коли хірург увійшов в операційну, він глянув на обличчя хлопчика і вигукнув: «Боже, це мій син!» Як таке могло статися?

Лише 25% людей швидко знаходить правильну відповідь: хірургом була мати хлопчика. Це викликано тим, що в нашому розумінні хірургом зазвичай є чоловік.

Вгадані бажання

Ми здатні відчувати, чого від нас чекають оточуючі, і міняти відповідно до цього свою поведінку.

У цього феномену немає формально закріпленої назви. Він був виявлений в ході експерименту, проведеного в 1970-х вченим з Університету Міннесоти Марком Снайдером і його колегами.

Група молодих людей спілкувалася з незнайомими дівчатами через навушники і мікрофони — їх самих вони не бачили. Попередньо юнакам показали фотографії передбачуваних співрозмовниць: половині — зображення дівчини, зовнішню привабливість якої група респондентів оцінила на 8 за десятибальною шкалою, а половині — оцінену на 2.

Питання дослідників полягало в наступному: чи будуть відрізнятися манери спілкування дівчат в залежності від очікувань юнаків? З’ясувалося, що так: ті, хто розмовляв з молодими людьми, які заочно вважали їх привабливими, підлаштовувались під стереотип про манеру спілкування, характерну для привабливих людей, — говорили більш жваво і привітно, ніж їх колеги, які говорили з другою групою.

На підставі експерименту вчені зробили висновок, що навіть за манерою розмови люди визначають, які очікування накладає на них співрозмовник, і підсвідомо під них підлаштовуються.

Повністю позбутися від описаних вище ефектів і зробити так, щоб очікування вашого оточення на нас не впливали, неможливо. Однак використовувати знання про існування цих ефектів на благо собі і оточуючим все ж можна.