Втеча з в’язниці: історія Джека Шеппарда — злочинця, яким захоплювались британці

Дж.Шеп­пард, лондонський злодій, був, так би мовити, посереднім злочинцем, але великим майстром утечі. Саме це вміння зробило його однією з найпопулярніших фігур XVIII ст.

Історія Шеппарда стала свого роду символом протесту проти кайданів і гноблення. Великим лондонським героєм Шеппард став не тільки для бідняків. Зухвалий і спритний, він привернув увагу інтелектуалів тієї епохи: художників і письменників. Почнемо з того, ким був Джек Шеппард, і за що він потрапив в Ньюгейтську в’язницю, яку вважали справжнісіньким пеклом.

Хто ж такий Джек Шеппард?

Він народився в 1702 році в районі Спайталфілдс у східній частині Лондона. Батько Джека помер, коли той був ще дитиною. Матері не вистачало коштів, щоб утримувати сім’ю, тому вона відправила шестирічного сина працювати. У Джека багато що виходило, і майстер, разом з яким він трудився, запропонував хлопчині семирічний конт­ракт. Вибору в Дж. Шеппарда не було, і він погодився. Проте вже до 20 років йому набридло працювати. Ставши завсідником барів і улюбленцем місцевих дівчат, Джек глянув на життя з другого боку. І цей бік дуже йому сподобався.

У барі «Чорний лев» Дж.Шеппард познайомився з дівчиною легкої пове­дінки на ім’я Елізабет Ліон. Як відзначав Даніель Дефо, котрий пізніше описав життя цього злочинця, «вона стала тим магнітом, який притягав Шеппарда до вершин вини». Незабаром Джек кинув роботу, порушивши умови контракту, і зайнявся злодійством. Він крав срібло з магазинів і речі зі складів, де йому доводилося працювати. Дж.Шеппард пробирався туди вночі, перепилюючи прути грат на вікнах. Він завжди діяв дуже обережно й акуратно, тому довгий час залишався безкарним.

Проте у квітні 1724 року Джека видав поліції його брат Том. За два місяці до того вони разом учинили грабіж, і згодом Тома арештували. Він попався вже вдруге і боявся, що його повісять, тому вирішив здати спільників владі, аби покарання пом’якшили. Дж. Шеппарда не могли вислідити, але владі допомогли його конкуренти з банди Джонатана Вайлда. Вони заманили Джека в пастку і передали в руки констебля, отримавши за це стандартну винагороду — £40.

Дж. Шеппарда посадили в камеру на останньому поверсі буцегарні в районі Сент-Жиль. Однак вже через три години він утік. Джек проломив дерев’яну стелю, розібрав черепицю й виліз на дах. Зв’язавши простирадло і ковдру, які йому видали в тюрмі, в’язень зміг спуститися по них, потім переліз через паркан і, все ще в кайданках, спокійно злився з натовпом, який зібрався, щоб подивитися на падаючу черепицю. Дж. Шеппард відвернув увагу людей, показавши на тіні на даху і крикнувши: «Он утікач!». Після цього він зник.

Він позбувся від пут і якимось чином перепиляв залізний прут, а потім дубовий брус близько 9 дюймів (майже 23 см) товщиною. Згодом розпиляні ланцюги і бруси зберегло тюремне начальство заради «свідоцтва і пам’яті про цю незвичайну пригоду і дивовижного лиходія».

Удруге Дж. Шеппарда спіймали менше ніж через три тижні, 19 травня. Він спробував украсти годинник у перехожого на площі Лейчестер-філдс, і навколишні вчасно це помітили.

Джек Шеппард — людина, яка втекла, а потім втекла знову

Перепровадивши в Ньюгейт, Шеппарда засудили до смертної кари за три пограбування і уклали в камеру для шибеників. Але навіть в це згубне місце він примудрився протягнути залізний «шип» і з його допомогою почав розколупувати стіну. Спільники з іншого боку допомогли йому вибратися зовні через пророблений отвір.

Знов опинившись на волі, Дж.Шеппард викликав роздратування не тільки в поліції, а й у свого головного недоброзичливця Дж.Вайлда. Знову передавши його в руки властей наприкінці липня 1724 року, Дж.Вайлд міг розраховувати на те, що ніколи більше не побачить суперника. Суд визнав Дж.Шеппарда винним у крадіжці й засудив до смерт­ної кари.

Втім, Елізабет учасно загладила свою вину перед Джеком. Вона прийшла до нього в тюрму «Ньюгейт» і відвернула увагу охоронців, щоб у Дж. Шеппарда був час зігнути прути грат і вибратися. Після цього він переодягнувся в жіноче вбрання і залишив будівлю непоміченим.

Півтора місяця Дж.Шеппард успішно переховувався від властей у Лондоні та за його межами, але 9 вересня його знову знайшли і посадили в найнадійнішу камеру, закували його ноги в кандали, прикріпивши їх до металевих скоб у підлозі. Дж.Шеппард ви­сміяв ці заходи безпеки і продемонстрував наглядачам, що може відкрити замки звичайною голкою. Тоді його закували в наручники, а кандали на ногах затягли тугіше. Всі ці кайдани щодня перевірялися, і сам Шеппард перебував під постійним наглядом.

Проте й цього ви­явилося недостатньо.

Якимось чином йому вдалося вивільнити руки з наручників і маленьким цвяхом розтиснути одна з ланок ланцюга, що сковує ноги. Після цього він вислизнув зі своїх важких кайданів. Шматком ланцюга він перепиляв брус, що загороджував комин, і піднявся по ній в «Червону кімнату», «двері в яку не відчиняли сім років». Цвяхом він відкрив замок за сім хвилин і вибрався в коридор, що веде до каплиці. Потім за допомогою штиря від однієї з внутрішніх решіток відкрив ще чотири двері, кожна з яких була замкнена і закладена засувом з іншого боку. Відкривши останні двері, він опинився поза межами в’язниці, над міськими дахами. Тут він згадав, що забув ковдру — залишив її в камері. Тоді він тим же шляхом, через каплицю і по трубі, повернувся назад в «Кам’яний замок», щоб забрати його. Потім знову виліз на дах і по ковдрі, приколотій штирем до кам’яної стіни, безшумно спустився на землю.

Кілька днів після цього Шеппард переховувався, прикидаючись то жебраком, то м’ясником — два найтиповіші лондонські персонажі, — в той час як на вулицях навколо виспівували пісеньки, що прославляють його останню втечу. Проте на волі він пробув тільки два тижні. 29 жовтня 1724 року Джек пограбував лавку лихваря і забрав звідти шовковий костюм, каблучку з діамантом, срібний меч, годинник і гроші. Потім найняв карету і, під впливом схильності до театральних ефектів, він проїхав під аркою самого Ньюгейт, перш ніж відправитися в тур по навколишніх пабах. Його спіймали в той же вечір і він був знову поміщений у в’язницю. Спостерігали за ним цілодобово. Тягнути з судом не стали.

Суд засудив його до смерті, причому в той день його «оточував найчисленніший натовп, який коли-небудь збиралася в Лондоні». 16 листопада подивитися на страту прийшли 200 тис. людей — третина лондонського населення. Дж.Шеппард мав намір здійснити останню спробу втечі по дорозі до шибениці, але в нього знайшли і відібрали складаний ніж — його останню надію.

Чому ця історія так надихнула лондонців?

Можна припустити, що, будучи вічно нужденним бідняком, нехай і з вражаючою вправністю, Шеппард був жорстокою і безсовісною людиною. Але серія його втеч з Ньюгейт розпалила всю атмосферу міста. Більшість жителів привела в захват його відвага.

Вирватися зі стін наочного символу влади — з «чорної хмари» — означало майже що звільнитися від усіх пут звичайного світу. Цікавим було й те, що Шеппард мав рисами класичного лондонця. Після своїх втеч він переховувався під образами різних майстрових і був ласий на ефектні вчинки. На зразок того, коли він проїхав у кареті під воротами «Ньюгейт». Справжнісінька драматургічна знахідка! Завдяки їй Шеппард став частиною лондонській міфології, а його звершення оспівали у віршах, баладах і п’єсах.

А напередодні страти в камеру до Шеппарда прийшов Даніель Дефо. Він довго з ним розмовляв, тим більше, що сам автор «Робінзона Крузо» відбував в Ньюгейті термін і стояв біля ганебного стовпа, тобто прекрасно знав, що таке почуття приреченості. Незабаром після зустрічі з Шеппардом Дефо видав книги «Оповідання про всі грабежі, втечі і т. п. Джека Шеппарда» і «Історію чудового життя Джека Шеппарда».

Крім цих книг Дефо, через кілька місяців після страти Джека, про нього вийшло в світ ще не менше десятка брошур. У лондонських театрах ставили п’єси про його життя, на вулицях і в пабах співали балади про його втечі, в тісних кімнатках при світлі тліючого недогарка свічки розповідали дітям про відважного славного Джека, для якого свобода була понад усе.

За матеріалами: Закон і Бізнес, книга Пітера Акройда «Лондон. Біографія»