Ринок праці та війна

Що відбувається з потенційними роботодавцями та претендентами на юридичному ринку праці: як вплинула війна, які питання ставлять при працевлаштуванні, чому відмовляють без пояснення причин та які ще є наболілі проблеми.

Є дві причини написання цієї статті: точніше, на мене вплинули два фактори. 

Перший – це стаття на Мінфіну. Другий — зустріч з друзями та актуальний порядок денний щодо працевлаштування. Тож, хотіла б трішки поміркувати на тему, що ж зараз коїться з потенційними роботодавцями та претендентами.

Хочу наголосити на тому, що все ж таки спочатку була зустріч з друзями, а потім я прочитала статтю Мінфіну. Чому це важливо? Тому що після зустрічі та інформації, що я отримала від друзів, я була просто шокована та мала багато запитань «а чому так?», «що?». Стаття Мінфіну надала майже усі відповіді, на жаль. 

Почнемо. Дехто з друзів шукає зараз роботу, причин багато. Основне – втратили заробіток та основну роботу через те, що бюджети клієнтів зрізали та зараз їх праця (юриста/адвоката) просто не потрібна. 

Друзі поділилися враженнями після ряду інтерв`ю в цікавих (дійсно цікавих і крутих) компаніях. З основних питань хотілося б виділити наступні:

• чи в Україні саме ви проживаєте (в цілому, а іноді й ні, неважливо в якому місті, але було зрозуміло, що важливо, щоб саме в Україні, а не закордоном); 
• бажаний розмір з/п (тут цікаво те, що друзі писали рівно ту з/п, що була зазначена на сайті вакансії, однак було зрозуміло, що начебто вказали занадто велику з/п); 
• чому ви не повернулись до минулого роботодавця (запитали у дівчини, що перебувала у декретній відпустці й не може вийти на роботу в місті, яке постійно піддається обстрілам у війну); 
• що б ви зараз змінили б в собі (що????? серйозно??? особисто я б, блін, все в собі зараз змінила, бо війна і в мене 300 емоцій на день і це не норм для мене. 90% населення України взагалі потребує психологічної терапії в цю складну ситуацію); 
• як ви плануєте вибудовувати стосунки з іншими підрозділами компанії; 
• якби ви зараз отримали два однакових оффери від двох компаній, яку б ви обрали (що за методичка? І чому майже для всіх кандидатів перший критерій це гроші, але про це не можна говорити. Бо нікого не цікавить, що будеш отримувати 10 тис. з/п, а за кв. платити 12 тис. треба).

Мої коментарі та думки з цього приводу

Ну спочатку хочу подякувати, що не надали запитань типу «які в вас плани на найближчі 5 років» та «чому ви звільнились з останнього місця роботи (ось цього, де ви працювали до березня 2022 р. Хоча подружці, що перебувала у декретній відпустці, поставили майже саме це запитання). 

Ряд компаній відмовив друзям, але все ж таки вони знайшли роботу і це головне. При цьому, при відмовах не повідомили про конкретні помилки в тестових завданнях, не назвали правильні відповіді (можливо, їх не має або це особиста думка hr?) про конкретні причини, чому людина не сподобалася, можливо допустила помилки під час співбесіди тощо. 

Такого я не чула вже серед кола своїх друзів та і сама не спостерігала ну, скажу вам чесно, вже десь з 2012 року-2013 року. Бо тоді ще роботодавці взагалі не вміли спілкуватись з працівниками та людський ресурс нічого не значив. 

Для них тоді був головний «бренд» компанії,  хаха. Ба більше, під час співбесіди взагалі не обговорювався воєнний стан, нібито в країні взагалі нічого не відбувається і ми знаходимось в епосі проблисків лексикону з БігМані (п.с. нічого не маю проти проєкту, але іноді люди, надивившись матеріалу, недоречно кидались із нього аутентичними фразами). 

Я розумію, що бізнес великий молодець, працює, сплачує податки, зарплатню, люди можуть функціонувати і це абсолютно вірний стан речей, я повністю з цим погоджуюсь. Однак, хочу запитатись, що за безглуздя? Ви, human resources, проводите інтерв`ю з живою людиною, яка, наприклад, переселенець, залишила свій будинок, намагається влаштувати своє життя, втратила роботу, але не вважаєте за необхідне навіть запитати та по-людськи хоча б пройтись про тему війни (на півслова)?

Однак, не забуваючи запитати, чого ви прагнете досягти в нашій компанії і як довго тут бажаєте пропрацювати, ким тут себе бачите (нагадую, це співбесіда на позицію юриста). Я цього не розумію. 

Можливо я тисячі раз помиляюсь. Чому я і підіймаю цю тему, бо хочу побачити думки людей і поставити під сумнів свої особисті думки з цього приводу. Але я пишу так, як я зараз відчуваю. 

Коли сиділи за кавою з друзями та вони все це мені розповідали, я взагалі не могла зрозуміти як так можна вести співбесіду, нехтувати фактор війни, не розуміти неактуальність більшості запитань, недбало ставитись до почуттів кандидата та ситуацій його життя саме зараз. 

Інтерв`ю – це час, присвячений саме конкретній людині задля розуміння її людських та професійних властивостей. Нібито ми знаходимось настільки в різних реаліях і війна торкнулась лише декількох. Я в жодному випадку не маю на увазі, що, наприклад, переселенців треба пріоритетно  працевлаштовувати, жаліти, ні! Ніколи. Не треба окремого ставлення до когось, а треба змінити формат розмови взагалі, тому що йде війна. І цей фактор геть усе змінює. 

Робота саме конкретно зараз багатьом, на жаль, потрібна виключно із-за грошей. І це правда. Ігнорування людських почуттів (навіть крутих професіоналів) під час війни на інтерв`ю це не є зрозумілим, як на мене. Звичайно, 30 кандидатів на одне місце дають волю роботодавцю. Вже не є проблемою знайти людину на посаду, як раніше. 

Але, на мій погляд, передивитись звичайний формат запитань із методичок – точно треба. Половину всіх цих питань взагалі треба викинути хоча б зараз. Ну вони неактуальні, погодьтесь. Це робиться автоматично, бездумно. Запитання не перепрошились на воєнний стан. 

Так, і повідомляйте людям конкретні причини відмови, а не загальні. Адже обидві сторони витратили чимало часу на процес — невже не можна назвати помилки людині? Можливо, вона буде їх виправляти в майбутньому, що їй допоможе при пошуках роботи. 

Тепер з приводу статті Мінфіну. Серед проблем під час змоги працевлаштування там також зазначено про ейджизм, незнання мов та не відвідування дітьми шкіл/садочків. Моїх друзів особисто саме ці проблеми не торкнулись, але… Що означає проблема працевлаштуватись, тому що дитина позбавлена можливості через війну офлайн ходити до школи і буде заважати, наприклад, віддаленій роботі? 

Тобто, у всього персоналу, керівників та засновників взагалі дітей немає, проблем з офлайн відвідуванням немає? І це тоді, коли офіційно в Україні офлайн дозволено проводити навчання менш ніж 30% навчальним закладам середньої освіти. 

Ну можна розв’язувати цю проблему – нехай українки з дітьми виїжджають за кордон, віддають дітей туди в школи, а самі працюють віддалено. А, чекайте, забула, на роботу беруть лише тих, хто в Україні проживає. Бо що це таке – і європейську допомогу отримуєте, і нашу українську зарплатню. Це я мовчу про те, що по ринку праці з/п здебільшого урізані та для стійкості минулої з/п треба виконувати куди великий функціонал.