Я пережив два замахи, а потім обстріли — мене вже важко чимось здивувати

Володимир Павленко — юрист, який зараз служить у розвідці. Свого часу він працював у різних компаніях, зокрема, очолював судову практику в KPMG, був партнером Integrites… а потім пішов на державну службу.

Коли Володимир став заступником Голови АРМА — його життя кардинально змінилось: він отримав чималий досвід, а ще підозру й кілька замахів. А після повномасштабного вторгнення пішов захищати нашу країну.

У цьому інтерв’ю говоримо про все детально.

Чому ти обрав юридичну професію?

У мене був приклад, який мене надихав — це моя родичка — дуже успішна юристка. Вона розповідала різні історії з роботи: про корпоративний бізнес, рейдерства і все таке. Тоді для мене це було так захопливо, як кіно. Цікаво, що в школі я не любив право. Я взагалі мав дуже хороші показники в математиці: вигравав олімпіади з економіки тощо. Та десь у класі дев’ятому я точно зрозумів, що хочу бути юристом. Мабуть, після того, як мене ця моя родичка почала знайомити зі своїми колегами. Я подумав, що мене в цій компашці не вистачає 🙂 Ну й пішов у юридичну професію. До речі, ні разу про це не пожалкував.

І як почалась твоя самореалізація? Як юриста маю на увазі.

Десь із третього-четвертого курсу я вже почав працювати. Першим моїм роботодавцем був Тарас Шевченко, зараз заступник міністра. На той момент він займався медіаправом, працював з Інтерньюз. Тоді в мене була зарплата з прив’язкою до долара. Беручи мене у свої помічники, Тарас сказав, що я буду заробляти двісті баксів. Я не знав, куди себе подіти від щастя — це були величезні гроші для студента четвертого курсу.

А яка твоя перша серйозна робота?

Після Тараса я проходив стажування в суді й мав можливість брати участь у засіданнях. І якось в одному з них я почув як переконливо виступав один юрист. Я вирішив підійти до нього, мовляв, візьміть мене на роботу. Він запросив мене на співбесіду, яку я пройшов. Так я почав працювати саме як помічник судового адвоката. І, мабуть, з того часу мене потягнуло в «судєбку».

Наступна робота — це компанія, у якій я пропрацював майже п’ять років. Це якраз була моя перша серйозна робота, де я добився досить великої зарплати та нормальної посади — там я став керівником судового напрямку. Ну відтоді почав «кочувати» по юридичних фірмах здебільшого саме як керівник судової практики (хоча десь я був і head of legal). До речі, в KPMG я теж очолював судову практику.

І як було працювати в KPMG?

Розвивати судову практику в KPMG було завдання благородне, але не підйомне. Багато часу йшло на погодження. Наприклад, я проводжу якийсь там семінар про судову практику ВС. І прямо під час заходу підходить до мене чоловік і каже: «Ви так добре розповідаєте, хочу бути вашим клієнтом. У мене через тиждень суд, ось, будь ласка, займайтеся. Укладаємо договір, готовий платити гроші».

Але це неможливо в KPMG. Треба почекати два-три тижні, поки вони перевірять, що то за клієнт і так далі. Але чекати немає можливості, адже за цей час уже суд відбудеться в клієнта. Я йду до старшого партнера, кажу ось є клієнт, він готовий платити гроші прямо зараз. А він мені — ми так не можемо, знайди іншого клієнта… Ну ось тоді я і зрозумів, що з таким підходом мені буде важко працювати. Потім мене «захантили» Integrites: там я був спочатку радником, потім став партнером. Це, мабуть, найвищий мій щабель саме в юридичній кар’єрі.

Скільки ти був в Integrites?

Десь років два. Потім, коли Денис Малюська став Міністром юстиції, він запропонував піти до нього радником. Через якийсь час Денис мені каже: «Є така структура — АРМА, не хочеш там розібратися»? Ну я вирішив, а чому б і ні, і пішов туди радником до Голови. Ну а потім усе закрутилося: попереднього Голову зняли, хоча, він, на мою думку, доволі розумна людина й точно був на своєму місці. Тоді призначили нового ТВО голови. Далі я пішов на конкурс на заступника АРМА, пройшов, став заступником і пробув там щось трохи більше як рік.

А тоді сталося це неприємне кримінальне провадження: ми виконали підроблене рішення суду. Якби ми знали, що те рішення підроблене, то, звісно, навіть би не дивилися в ту сторону. Але, на жаль, ми цього не знали…

Розкажи детальніше про цю історію.

Ну ситуація така: знайшлись шахраї, які почали «методом тика» пробувати подавати якісь документи. Перший раз не вийшло, другий раз не вийшло. Але щоразу ми ж пишемо обґрунтування: ваші документи не відповідають тому, що…

Ну і з якогось разу вони подають документи, у яких, на перший погляд, усе нормально — тобто все написано як треба. Є ухвала, яку треба виконувати. А потім з’ясовується, що вона підробна.

Далі починаються звинувачення, чому ви її не перевірили. А як перевірити? Телефонувати судді напряму й запитувати, чи він таку виносив? Та ні, у судовому реєстрі. Але всі судові юристи знають, що в судовому реєстрі ухвали з’являються не відразу. Тобто часу чекати на те, коли вона там з’явиться немає. Адже в законі написано, що в нас (в АРМА -, ред.) три дні на виконання рішення.

У державному органі три дні — це називається три години. Бо треба все розписати, тоді воно розходиться по службах, далі проставляються візи… Ти бачиш, що, наприклад, п’ять «ок» у тебе стоїть, підписав, і все — гроші пішли. А потім тобі кажуть — добрий день, підробна ухвала. І тоді починається: замахи на мене, відсторонення, кримінальне провадження. Тоді для мене це був якийсь жах, адже не заради цього я приходив туди працювати.

Але вам закидають, що ви навмисне це зробили.

Та це треба бути якимось самогубцем, щоб так зробити навмисне. Розумна людина такого ніколи зробить. Ми просто стали жертвами шахрайських дій, на жаль. Й от тепер у мене підозра, і НАБУ займається цією справою. До речі, досудове слідство закінчилось минулого літа. Тобто цього літа вже рік, як слідство не здійснюється.

А чому?

А воно закінчилося. Тепер детективи НАБУ мають передати його в суд, але вони цього досі не зробили. Й от ми зависли в цьому стані — між слідством і судом. І так «висіти» можна багато років. Адже кодекс встановлює строки досудового слідства, строки судового слідства, але нічого не каже про цей період. І тепер я в статусі підозрюваного живу й особливо нічого не можу зробити. Я розумію, що треба дочекатися судового розгляду і сподіваюсь, що рішення буде про наше виправдання. Але навіть коли так і буде, то люди все одно будуть казати, «ці хлопці вкрали «общяк», а потім ще і із судом домовилися, щоб їх відпустили». Розумієш, тобто цей слід лишається зі мною.

У нас як — коли людина приходить на ключові посади в державі, навіть суперпорядна і з ідеальною репутацією, — 90 % що до неї прилипне якась неприємна історія. На жаль, по іншому, у нас, мабуть, зараз не працює.

Чи відсіяла ця історія людей, яких ти вважав близькими? Тобто як відреагували твої друзі, знайомі?

Та ні, тих людей, яких я вважав і вважаю друзями — не відсіяла. Тобто всі вони знають, що я такого зробити не міг, тому навіть не сумнівалися в цьому. Справжніх друзів менше не стало, навпаки я отримав підтримку: усі в шоці, але всі зі мною. А ті люди, які були поруч лише тоді, коли я був на посаді — то так, відсіялися.

А що за історії із замахами? Ти був із вогнепальним пораненням? Як це сталося?

Їх було два. Перший раз я повертався з аеропорту: пуста траса, світлофор, підрізає бусік, вискакують хлопці в масках. Працювали вони професійно: один порізав шину, другий розбив вікно і вкинув в авто муляж гранати. Тобто не бойову, а ту яку використовують у страйкболі — вона розсипає дрібний порошок. Граната вибухнула в машині, усе навколо біле, таксист сидить переляканий, не знає, дихати чи вмирати. Я йому кричу їдь. Короче, ми відірвалися, по факту вони ніякої фізичної шкоди не заподіяли, але морально було не ок. Ми, звісно, заявили в поліцію, цей епізод розслідується. Поки ніяких результатів розслідування не маю.

А другий раз під час пробіжки по мені стріляв чоловік. Але про це знали в СБУ, виконавця «вели», тому вони швидко зреагували. Того хлопця затримали, мене охороняли. Усе закінчилось добре, але могло бути набагато гірше. Знаю, що тих людей, які це все організовували, затримали: є записані розмови й так далі.

Слухай, от якби повернути час назад, ти пішов би працювати в АРМА?

Та я і сам себе це питаю. Якби мене повернути на три чи чотири роки назад, коли працював в Integrites і взагалі не було ніяких державних служб — то знаючи, що зі мною все може так статися — ні, я б не пішов.

Тоді для мене це був виклик, мені було цікаво. Це як спорт — лежить штанга, я не знаю підніму я її чи ні, але думаю, що за пару підходів підніму. Але з точки здорового глузду взагалі немає чого там робити.

Ти зараз оскаржив рішення про відсторонення і поновився на посаді, чи не так?

Я виграв першу інстанцію в День закоханих, перед війною, 14 лютого. Потім почалась війна. АРМА десь у квітні подала апеляцію на рішення. Влітку, здається в липні 2022, апеляційний суд скасував рішення першої інстанції, хоча в цьому рішенні не було жодної аргументації. Я потім почав цікавитися цим суддею, а виявляється він був суддею Військового суду у РФ, мав громадянство Росії.

Але менше з тим, я зі своїм адвокатом подав касацію, ВС відкрив провадження. Для мене це було питання честі. Ну от не так давно Верховний Суд виніс рішення залишити в силі рішення першої інстанції, тобто поновити мене на посаді заступника й компенсувати 319 тис. грн.

Зараз ти береш участь у конкурсі на Голову АРМА. Як ти оцінюєш свої шанси, дивлячись на підозру?

Цієї осені буде вже два роки, як триває конкурс, а Голови немає вже чотири роки. Мабуть, комусь вигідно, щоб АРМА була слабкою… на жаль.

Щодо шансів. Дивися, я оцінюю свої шанси об’єктивно ближче до нуля. Але для мене це справа принципу. Я це роблю тому, що розумію, як працює менеджмент. Я можу багато чого зробити і знаю як це робити. А нова людина, яка прийде, буде ще довго розбиратися в тому як усе працює… Нам із командою вдалось багато чого зробити. Думаю, що зараз я можу навіть більше.

Як для тебе почалась велика війна?

Мій будинок стоїть на околиці Києва, при виїзді на Гостомель. Щоб ти розуміла, у нас біля будинку стояли наші «Гради», тому було дуже гучно. Окрім моєї сім’ї в будинку жили ще три сім’ї з дітьми, при чому деякі дітки були з вадами. У якийсь день я порахував, що в будинку жили 20 людей. Це постійний крик, плач і кіпіш.

Згодом я відправив свою сім’ю у Вінницьку область, а сам пішов служити в Нацгвардію. Мене поставили командиром взводу мінометної батареї, але був один нюанс… мінометів не було.

Нам сказали, що ми будемо на другій лінії оборони в Мощуні. Але, коли ми доїхали до одного з блокпостів, нам сказали, що там, куди ми їдемо, уже сіра зона, а Мощун зайнятий русньою.

Менше з тим, ми розмістились по суті на першій лінії під Мощуном. Наше завдання було зайняти ліс, щоб окупанти не переправились через річку. Тому ми рили окопи… і часто ловили прильоти. Ми там пробули весь березень 2022. На жаль, мали і 300-х, і 200-х: по нас просто «гасили» з артилерії. Як сьогодні пам’ятаю, під час обстрілів ми в окопах притискались до землі і просто молились, щоби по нас не прилетіло. На фоні цього замах на мене був фігня :).

Так, а що з мінометами таки? Твої навички стали в пригоді пізніше?

З квітня місяця, коли росіяни вже «відкотилися» від Києва, нас почали активно навчати артилерії. З мене зробили дуже хорошого артилериста. Це дуже цікаво з погляду розвитку мізків: там багато розрахунків.

Потім після навчання з нас сформували підрозділи, щоб відправляти на Схід. Перші поїхали, ми мали бути другі. Але в цей момент мені вдалось перевестись в ГУР. Тому зараз я займаюся розвідкою, але паралельно допомагаю, скажімо так, у нестандартних юридичних питаннях, які виникають.

Так от, фактично зараз я в прямих бойових діях участі не беру. Але ми їздимо постійно у відрядження на Схід, тільки виконуємо там трішки інші завдання.

Які саме питати не буду :). Й останнє — твої мрії?

Зараз я мрію поїхати в село до малої і з нею поїздити на велику. Ось такі в мене зараз прості маленькі мрії. А також я мрію, що коли закінчиться ця «грьобана» війна, і можна буде виїжджати за кордон — я сяду на мотоцикл і з’їжджу на ньому в Португалію і назад. Туди через Середземноморське побережжя: Італія, Греція, Іспанія, а назад через Північне — Скандинавські країни… Це такий заїзд місяців на два або навіть три. Думаю, що я це обов’язково зроблю, але треба ще трішечки повоювати :).