Забезпечення права на захист та форми його реалізації, — постанова ВС

Якщо засудженому були надані всі передбачені законом можливості для реалізації права на захист, то надходження від нього клопотання про призначення захисника вже після того, як апеляційний суд розглянув кримінальне провадження по суті та ухвалив судове рішення, не порушує згаданого права.

Такий висновок зробила колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу засудженого на ухвалу апеляційного суду. Останній залишив без змін вирок місцевого суду, відповідно до якого чоловік був засуджений за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (крадіжка).

На думку ВС, доводи засудженого про порушення його права на захист, які він виклав у касаційній скарзі, є безпідставними. Забезпечення права на захист – це правове положення, згідно з яким посадові особи, котрі здійснюють кримінальне провадження, зобов’язані забезпечити підозрюваному, обвинуваченому, засудженому, виправданому сукупність процесуальних прав, завдяки яким останні отримують можливість захищатися від підозри чи обвинувачення.

Доктринальний аналіз ст. 20 Кримінального процесуального кодексу України свідчить про те, що забезпечення права на захист передбачає три форми його реалізації:

• самостійна реалізація підозрюваним, обвинуваченим, виправданим, засудженим права на захист, а саме: право надавати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні;
• користування правовою допомогою захисника;
• наявність у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду обов’язку сприяти підозрюваному, обвинуваченому, виправданому, засудженому в реалізації права на захист шляхом роз’яснення йому прав та забезпечення права на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.

У постанові ВС зазначається: засуджений, який звернувся з касаційною скаргою, отримав усі передбачені законом можливості для реалізації права на захист. Так, у матеріалах провадження є відомості про те, що він надавав усні пояснення з приводу обвинувачення, мав можливість збирати і подавати докази, брав особисту участь у кримінальному провадженні. До того ж суд сприяв у реалізації права на захист шляхом роз’яснення прав особи.

Це підтверджується заявою чоловіка, в якій він, перебуваючи ще в статусі обвинуваченого, зазначив про вручення йому пам’ятки щодо його прав та обов’язків як підсудного, про роз’яснення цих прав у повному обсязі (в тому числі й права користуватися послугами захисника). Тоді ж він письмово відмовився від участі захисника у кримінальному провадженні, захист своїх інтересів взяв на себе, зазначивши, що це рішення не пов’язано з його матеріальним становищем.

Апеляційний суд також забезпечив особисту участь засудженого в судовому засіданні, вручив таку ж пам’ятку. При цьому чоловік не заявляв клопотання про призначення йому захисника, скористався правом на захист самого себе власними силами, надав пояснення стосовно своєї апеляційної скарги.

Колегія суддів ККС ВС дійшла висновку: той факт, що клопотання про призначення захисника надійшло від засудженого до апеляційного суду вже після розгляду кримінального провадження по суті та ухвалення рішення, не може розцінюватись як порушення права на захист.

ВС залишив ухвалу апеляційного суд без змін.

Про подробиці можна дізнатися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/76207279