Юридичний сторітелінг, або Як навчитись писати історії
Як написати історію, щоб її захотіли прочитати.
Сторітелінг — один з найпопулярніших методів подачі контенту не тільки в журналістиці, а й в багатьох інших сферах. Юриспруденція не виняток. Адже це дієвий інструмент для просування послуг… і бла бла бла (тут звук плівки, яка перемотується).
Це стандартний початок статті, який навряд цікавий читачеві. А якби я подавала свій текст через історію, то він би починався так:
10 років тому я працювала в міліції. Як і більшість моїх колег я писала юридичні документи, які були переповнені канцеляризмами та штампами й думала, що так і має бути. Адже в мене був шаблон, куди потрібно лише підставити інші дані — і все, документ готовий. Мінімум затрат часу і зусиль. Зручно, чи не так?
Та одного літнього дня я прийшла на роботу, взяла в руки свій документ і спробувала подивитись на нього іншими очима. Не з точки зору працівника ОВС чи будь-якого юриста, а з точки зору людини без юридичної освіти. І мені стало соромно.
Ця вся «канцелярщина» і формулювання на кшталт: «особою чоловічої статі було здійснено відтискання дерев’яної рами віконниці, шляхом застосування металевого предмета, зовні схожого на лом…». Ага, тобто чоловік відкрив ломом вікно. Все ж просто. Навіщо так ускладнювати життя всім людям, які будуть читати стільки букв в тексті?
Добре, подумала я, а якщо спробувати описати подію трішки простіше? Ну і написала: «Чоловік відтиснув дерев’яну раму вікна ломом». Пішла з цим документом до начальника і… отримала по шапці. «Хіба так пишуть документи, ти що здуріла?», — почула я у свій бік. І на цьому мої експерименти з текстом в міліції закінчились :).
Хто б знав, що вже через кілька років після цього я буду працювати журналісткою та навчатиму юристів, зокрема поліціянтів, писати свої тексти зрозумілою мовою.
Розберімо на цьому прикладі основні правила сторітелінгу
- В історії має бути головний герой чи героїня.
Люди хочуть читати/дивитися/слухати історії про інших людей. Це завжди цікавіше, ніж аби ви писали, наприклад, про свою компанію.
Особливо так: Наша юридична компанія №1 в Україні та світі, займається тим то і тим, а тепер до теми… 🙂
- Історія має містити три етапи.
Етап «ДО»
У своїй історії я описала як ставилася до текстів 10 років тому. Це така собі передісторія, яка підводить читача до розгортання сюжету. При цьому важливо, аби в героях ваших історій люди впізнали себе чи своїх друзів, знайомих.
Наприклад, в цій історії була фраза: «в мене був шаблон, куди потрібно лише підставити інші дані — і все, документ готовий. Мінімум затрат часу і зусиль. Зручно, чи не так»?
Найімовірніше, у більшості юристів також було в житті (а в деяких досі :)), коли вони просто підставляли в шаблон документа дані й не заморочувались.
Етап «ЩОСЬ СТАЛОСЯ»
В моїй історії в мене сталося прозріння :), а якщо серйозно — то переосмислення, а потім експеримент. Я описую, як одного дня подивилися на свій текст іншими очима і спробувала щось змінити. Експеримент не вдався, звісно, але я принаймні старалася.
Також тут я використовую деталізацію: загадую про літній день, наводжу приклад конкретного речення, розповідаю як прийшла з цим до начальника і що від нього почула.
Етап «ПІСЛЯ»
Тут потрібно описати, що змінилося після цього. Умовно, як змінилося життя вашого героя/героїні після певних подій. Я написала про те, що почала навчати юристів та поліціянтів писати. Звісно, я не вдавалася до деталей, але суть в тому, щоб описати, як вплинула на ваших героїв та чи інша історія: до чого це їх спонукало, які висновки вони зробили чи яких досягли результатів.
- Розповідайте вашу історію зрозумілою мовою.
Пишіть короткими реченнями, без канцеляризмів і пасивного стану; спробуйте пояснити складні формулювання простими словами. Це історія — вона має сприйматися легко.
- Спонукайте свого читача включити уяву.
Опишіть головного персонажа чи місце. Розповідайте історію живо, даючи людям можливість пережити разом з героєм події, немов все відбувається у них на очах.
- Підводьте читача до висновку.
Не пишіть історію заради історії. Тобто окрім сюжету ваша історія має до чогось підвести читача.
Наприклад, в моїй історії я б хотіла, щоб читач впізнав себе і задумався, а раптом з його документами теж щось не ок? А якщо він ще й спробує по-іншому щось написати — це буде перемога.
- І пам’ятайте, історія має намалювати в голові читача картинку і викликати емоцію.
Тоді вона буде дієвою і влучить прямо в серденько ❤️
Яна Собко, редакторка Lойер