Як писати краще


Ігор Савенко

Адвокат, провідний юрисконсульт


Поради, які можуть удосконалити вашу юридичну техніку та допомогти писати краще.

Юристи часто створюють надскладні тексти. Смішно, але багато хто із цих «створінь» незрозумілі ні авторам, ні читачам. Наприклад, я підтримую один робочий процес, і щоб робити це щороку, мій роботодавець повинен укладати договір.

Шаблон був затверджений давно, і я не можу його змінити, оскільки це заборонено. Щороку я читаю це «створіння» і не можу зрозуміти одне положення, коли читаю його вперше.

Це смішно? Однозначно ні.
Це безглуздо? Однозначно так.

Яка причина це викликала? Я вважаю, що основною проблемою є занадто складне визначення та недоліки юридичної техніки.

У цій статті я намагаюся дослідити цю тему та надати поради, які можуть удосконалити вашу юридичну техніку та допомогти писати краще.

По-перше, перестаньте надто ускладнювати тексти.

Ви повинні спробувати написати текст, який складається з невеликих простих речень. Якщо у вас є вибір, що робити: розробити одне велике речення або два маленьких — спробуйте виконати останнє. Оскільки невелике речення простіше читати й водночас воно дозволяє написати конструкцію, яку важко неправильно витлумачити.

Ви повинні спробувати відкинути «центральне вбудовування».

Воно здається хорошим інструментом, але перетворює речення на щось велике та неоднозначне або важке для розуміння. Якщо ви спробуєте створити виноску, вона також може виконати завдання для прояснення сенсу, але вона має бути простою.

Якщо ви дотримуєтесь цього, то ви будете впевнені, що ваш текст не буде двозначним або не матиме розпливчастості, оскільки просте речення в більшості випадків має лише одне значення. І якщо обставини підуть погано, ви будете в безпечнішій позиції під час судового процесу тому, що суду легше витлумачити зрозумілу мову.

Так, важко створити стислий текст, який передає зміст, але якщо ви це зробите, ви отримаєте найкращий результат.

Крім того, я можу додати, що використання простої мови є хорошою практикою, яку намагаються прищепити навіть на законодавчому рівні.

Наприклад, парламент Нової Зеландії прийняв «Закон про просту мову», який містить визначення того, що ми маємо вважати простою мовою. Це свідчить про те, що практика писати простіше заохочується навіть на державному рівні.

Другий момент — припинити цитування.

Я бачив сотні договорів, які складалися із цитувань у значному обсязі. Більше ніж цитат там було тільки води ?

Наприклад, юрист хоче додати цитату з Податкового кодексу, яка регламентує порядок оформлення сторонами податкової накладної. Я припускаю, що він має намір викласти порядок у документі, щоби переконатися, що податкова накладна буде зареєстрована належним чином. Але є кілька речей:

  1. зазначений порядок встановлено раніше;
  2. він працює без застережень, які включені в договір;
  3. попри застереження, це працюватиме в майбутньому.

Крім того, коли в закон буде внесено зміни, договір буде суперечити закону і сторони отримають принаймні неясність щодо того, як діяти далі.

Цей приклад показує, що завищене цитування може завдати шкоди відносинам між сторонами.

А ще, коли текст складається із цитат, він не може передавати задум автора й не регулює відносини, які не врегульовані законом. Отже, як наслідок, сторони мають симулякру договору, і якщо виникне спір, вони не зможуть вирішити його через положення договору. Тому що замість того, щоб регулювати відносини між сторонами, документ цитує те, що встановлено законом.

Третій пункт — написання положень, пов’язаних із предметом угоди.

Часто договори містять багато положень, які не стосуються предмета договору.

Наприклад, договір про надання послуг передбачає дотримання сторонами антикорупційного законодавства США. Добре, я зрозумів. Але який сенс?

Я маю на увазі, що сторони повинні відповідати цій вимозі. У США. Навіщо мені затверджувати зазначені положення в договорі, який регулюється українським законодавством і який укладається між резидентами України?

Як це пов’язано з предметом договору? Це не має практичного сенсу. Більш того, це виглядає як непродуманий текст, який вкрали з якогось договору, щоби продемонструвати, що юрист побачив розумні речі. Або що одна зі сторін не може адаптувати політики материнської компанії та просто додає будь-які положення, без їх аналізу.

Коли ми наповнюємо договір несуттєвими речами, ми не вдосконалюємо його. Натомість ми суттєво псуємо цей документ.

Четвертий момент — перевірка документів.

Так, такі прості речі. Але багато юристів нехтують цим і в результаті отримують документи, які мають суперечливі положення. Коли це відбувається, договір псується, а його практична цінність знижується.

Наприклад, один пункт передбачає, що акт прийому-передачі за договором підписується протягом 10 календарних днів із моменту отримання стороною цього документа, інакше вважається, що сторони не мають претензій до якості послуг.

Але інший пункт передбачає, що всі претензії стосовно якості послуг пред’являються протягом 10 робочих днів із моменту отримання стороною акта прийому-передачі.

Очевидно, що робочі та календарні дні — це різні речі. Отож, який термін повинні використовувати сторони, якщо хтось хоче пред’явити претензію? У більшості випадків ці положення відповідають одне одному. Але якщо внести зміни в договір і не перевірити його перед підписання, це може принести багато проблем.

Тому я стверджую, що це гарна ідея запровадити процес тестування як невід’ємну частину процесу затвердження договору.

Отже, дозвольте мені підсумувати.

Ці поради я надав для того, щоб допомогти юристам, які бажають доопрацювати стиль і зробити документи кращими. Я не стверджую, що я надав вичерпний список порад. Я припускаю, що багато юристів можуть не погодитися із цими порадами.

Але ця стаття має два головних завдання.
По-перше — це надати поради в моєму розумінні.
По-друге — це заохотити підхід, який передбачає удосконалення юридичного стилю.

І якщо ви із чимось не згодні — це означає, що ви обдумали згадане вище, а отже ви вже почали формувати свій стиль. І це чудово.