Обов’язок влади спілкуватися з суспільством мовою, зрозумілою для суспільства

Аркадій Бущенко — суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. 

Поговорили з ним про те, чому він вирішив змінити професію адвоката і стати суддею, про бездумне цитування рішень ЄСПЛ і чому це стало «епідемією»; про зрозумілі тексти в судових рішеннях та про юрню в текстах. Крім того, розпитали його, чи дійсно працюють магічні формули на кшталт: «звертаю увагу суду» і які він може дати поради адвокатам. 

До суддівства ви були адвокатом. Чому вирішили стати суддею?

Мені здавалось, що я буду корисним. Адже я багато років працював і з Європейським судом, і не раз доводив, що практика вітчизняних судів, зокрема і Верховного Суду, не відповідає стандартам Європейської Конвенції з прав людини. Тому мені захотілось безпосередньо впливати на судову практику, перебуваючи всередині системи. 

Як проходить звичайний день судді Верховного Суду?

Не дуже весело 🙂 Якщо не береш участь в судових засіданнях — то це робота в кабінеті над скаргами, справами; обговорення з колегами проєктів рішень, узгодження позицій, або суперечки з цього приводу. В принципі, така доволі нудна кабінетна робота з купою паперів, які треба перечитати, осмислити тощо. Не дуже відрізняється від роботи адвоката: те ж саме, тільки суддя, на відміну від адвоката, приймає рішення. А пошук аргументів той самий. 

Чи є у вас фіксований графік, наприклад, що ви о 18.00 йдете додому?

Я стараюся дотримуватися графіка, не сидіти на роботі допізна. По-перше, сім’я вимагає моєї присутності, а по-друге — досвід свідчить, що такі далекі забіги, коли ти по кілька днів сидиш до ночі, не дають можливості відновлюватися.

Треба відповідально ставитися до своєї роботи. Виснаження призводить до помилок. А на цій посаді помилки можуть дорого коштувати не тільки тобі, а і людям, які до тебе звернулися. 

Ви двічі були претендентом на посаду судді ЄСПЛ. Розкажіть детальніше про це. 

Останній конкурс так і не добіг логічного завершення — ми не маємо нового судді ЄСПЛ. Наскільки я розумію, буде проводити новий конкурс. 

Оскільки я давно, понад 20 років, займаюся Європейською Конвенцією і був адвокатом в Європейському Суді, то вважав (і досі вважаю), що маю певні шанси отримати цю посаду. Першого разу мене обійшла Ганна Юдківська, і я дуже задоволений її діяльністю на посаді судді ЄСПЛ. А другий конкурс так і не закінчився. Подивимось, що буде далі. Поки ніяких зрушень у цьому напрямку немає. 

А що є ступором цього процесу?

Країна представляє трьох кандидатів, з яких одного обирає на посаду судді ЄСПЛ Парламентська Асамблея Ради Європи. Там є різні комітети, які цим займаються. Наскільки мені відомо, комітет не влаштували представлені кандидати. З яких саме підстав — не знаю, бо це не публічна процедура. 

Ви писали на своїй сторінці в фейсбук, що іноді правники зловживають цитуванням рішень ЄСПЛ, або роблять це недоречно. Що ви мали на увазі?

Іноді — це слабо сказано 🙂 Дуже часто цитують недоречно. Раніше посилались на Маркса, Енгельса, Леніна, а зараз — на ЄСПЛ, Венеціанську Комісію, Раду Європи тощо. А стосунок цих цитат до питання, яке розглядається, такий же як у Маркса до генетики чи радіоелектроніки. Тобто ніякого стосунку. Мене дратує такий «совковий» підхід до цитування. Тому що практика ЄСПЛ — це серйозна річ, її треба вивчати. 

А часто як виходить: бачать схожі слова і беруть собі, навіть якщо цитата зовсім про інше. А ще обрізають текст, що, на мою думку, зовсім неприпустимо. Адже спотворюється зміст цитати. Не можна речення виривати з контексту. Я вважаю, що це шкідливо для судової практики. У нас доволі розвинуте законодавство і доцільніше використовувати його, адже питання може бути добре врегульоване законом. Бо складається враження, що у нас якість «недозакони», якщо їх не підкріпити практикою ЄСПЛ. Закон треба поважати — він набагато сильніший за рішення ЄСПЛ. Тому не потрібно цих недоречних цитувань. На жаль, це стало якоюсь епідемією в судовій системі. 

А ще судді навряд перечитують повністю рішення, які цитують…

Я теж в цьому сумніваюсь, враховуючи навантаження на суддів, особливо першої інстанції. Для того, щоб процитувати навіть одне речення треба повністю прочитати все рішення ЄСПЛ: зрозуміти обставини справи, особливості національного законодавства тієї країни, щодо якої справа, аргументацію суду тощо. А для того, щоб це зробити треба ще перечитати попередні рішення ЄСПЛ з цього питання… Тому, коли мене хочуть переконати, що суддя першої інстанції, в тому шаленому ритмі, знайшов на все це час — я дуже сумніваюся. Я розумію, що це цитування просто копіюється з одного рішення і переноситься в інше. А потім поширюється, мов епідемія. 

Як це змінити?

Не знаю… Можна звичайно заборонити всім цитувати рішення ЄСПЛ 🙂

В минулому, я якраз багато часу приділяв тому, щоб судді почали використовувати практику Європейського Суду. Але я не очікував аж такого результату. Ми планували, що це буде осмислене цитування, а не бездумне копіювання неправильних цитат. 

Але і забороняти, звісно, не можна. Думаю, це має бути якийсь сигнал від Верховного Суду, чи очільників судової влади, що це не вітається. 

Як ви ставитесь до зрозумілих текстів в судових рішеннях?

Позитивно. Я вважаю, що обов’язок влади спілкуватися з суспільством мовою, зрозумілою для суспільства. Це не наша внутрішня справа: якщо колега мене зрозумів, то це гарне рішення. Я не для колеги пишу рішення, особливо, якщо йдеться про Верховний Суд. Його мають розуміти сторони, особливо та, яка програла. Для цього у ньому мають бути переконливі аргументи не тільки по суті, а за формою викладення. Щоб людина, яка читає рішення, хоча б розуміла, чому суд так вирішив. 

Це не примха — писати ясно, — це вимога сучасного демократичного суспільства. 

Влада має бути зрозумілою для людей. Ми — судова влада. Тому і рішення мають бути зрозумілими. Без зайвого цитування, переобтяження непотрібною інформацією тощо. 

Чи може бути проста мова в позовних заявах?

Я буду вдячний тому юристу, адвокату, який чітко і ясно викладе аргументи, не повчаючи мене, яка компетенція Верховного Суду; що розповідає така-то стаття. Я читаю ці статті і кожного дня з ними працюю. 

Можу розкрити секрет: коли бачу цитування на 20 сторінок, то просто їх пропускаю. Я їх не читаю. Навіщо мені читати цитування статей, які я бачу кожного дня – в мене є Кодекс. Тим більше, що цитується все підряд без всякого зв’язку з аргументами. 

Якщо юрист думає, що написавши 20 сторінок, він нібито створить враження серйозної роботи — то ні, це не так. Я все одно знайду той, може один абзац, де він висловлюється по суті, решта —  просто хлам, який забирає в мене час і псує настрій. Це не дуже гарна новина для юриста, який хоче привернути мою увагу. 

Чи ви реагуєте якимось особливим чином на фразу «звертаю увагу суду»?

Особливо ніяк не реагую на цю фразу. Я на все важливе звертаю увагу. Буває, що юристи виділяють текст жирним шрифтом, і підкресленням, і курсивом, і все одразу… Крім роздратування, це нічого не викликає. 

Звертаюсь до юристів: якщо ви хочете, щоб суддя звернув увагу на ваш аргумент — не захаращуйте текст зайвими буквами. І тоді всі ваші аргументи будуть почуті. А якщо ви на 20-ти сторінках ніякої думки не висловлюєте, а весь текст виділяєте підкресленнями і курсивами — то це складає лише погане враження.  

Існує думка, що якісь магічні формули, на кшталт: «звертаю увагу суду», якось розкривають очі чи вуха судді. Ні, не відкривають. Розумний текст я читаю із задоволенням. І насправді — це дуже велика допомога, якщо сторона (не важливо захист, чи обвинувачення) грамотно, коротко, без зайвих слів аргументує свою позицію. 

90% мого часу іде на те, щоб із цього сумбурного набору слів зрозуміти сенс: який меседж у цьому тексті? Якщо замість того, щоб витрачати десятки хвилин на спроби зрозуміти текст, адвокат зробить так, щоб я за декілька секунд все зрозумів — це зекономить мій час і дуже допоможе у розгляді справи. 

Чи багато колег підтримують таку ідею?

Так! Насправді всі мої колеги хочуть ясного викладення проблеми. До нас приходять з проблемами. Для того, щоб ми адекватно реагували, нам треба адекватно ставити проблему. І всі будуть тільки вдячні. 

Я ще розумію, коли люди без юридичної освіти пишуть все підряд, — з цим нічого не зробиш. Бо вони не зобов’язані володіти всіма секретами майстерності юридичного письма. Але коли адвокат пише все підряд — то для чого він тоді потрібен?  

Адвокат, прокурор — неважливо, — професійний правник, потрібен для того, щоб відфільтрувати, що йому говорить клієнт, і потім донести до мене ясну думку. 

Як ви ставитесь до юридичного дизайну документів? Чи має шрифт значення?

Якщо це не екзотичний шрифт, то мені байдуже. Головне, щоб він був легкий для сприйняття. Щодо дизайну, то я вітаю спроби адвокатів робити дизайн документів: коли є певний розподіл за розділами, їх назви, інфографіка (якщо вона дійсно ілюструє суть, а не для привернення уваги), таблиці, нумерація тощо. Це справляє гарне враження. Адвокат, який працює над тим, щоб судді було приємно — молодець. Він виконує свої завдання. 

Бувають складні справи і багато аргументів чи питань піднімається. І якщо там є summary документа, де коротко викладаються на 1,5 сторінки ключові аспекти — це дуже добре. Я ціную таке, однак, на жаль, таких справ мало.  

Юридична спільнота, як практиків, так і науковців, вважають, що мають висловлюватися малозрозумілою мовою. Мені подобається слово, яке набуло популярності — юрня. Так от, вони думають, що мають висловлюватися оцією юрнею замість того, щоб просто і ясно викласти навіть ті ж обставини справи. 

Дядя Коля пішов на город до дяді Васі, посварився з дядею Васьою, зачепив його граблями і в результаті дядя Вася впав. Ну що тут складного? Ні, правники пишуть: маючи намір, з метою запобігання… Я не розумію, що відбулося, через цю купу зайвих слів і юрні в текстах. 

Новий склад Верховного Суду вже почали і структуру впроваджувати в рішення, і взагалі мають на меті зробити судові рішення більш читабельними і зрозумілими. Ми зараз рухаємося в цьому напрямку. 

Ваші поради юристам? 

По-перше, треба знати справу. Дуже неприємне враження, коли суддя краще знає справу за сторону. Це неправильно — має бути навпаки. Будь-який адвокат отримає перевагу, якщо він добре знає матеріали. Тоді можна будувати захист більш вигадливо. А ще не можна брехати суду — це табу, відразу «чорний список». 

Особисто мені (не скажу за всіх колег), подобаються адвокати, які ставлять принципові питання, спрямовані на розвиток загальної практики. А ще сміливі, які не «тушуються» в засіданні, а професійно виконують свої обов’язки. 

Адвокат, який наполегливо і завзято захищає клієнта — в мене викликає повагу. Адже частина адвокатської роботи — не впасти на стілець, коли щось пішло не так. Він повинен мати набір тактик і стратегій, як може повести себе суд — і діяти відповідно. На жаль, таких дуже мало зараз. 

Прослухати повну аудіорозмову можна за цим посиланням.