ВС вказав на особливості розподілу судових витрат

У справі № 910/23235/17 позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідачів про: визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг та зобов’язання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України внести відомості про визнання повністю недійсним вказаного свідоцтва до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та повідомити про це в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Як повідомляє прес-служба Верховного Суду, Господарський суд міста Києва ухвалою, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду, провадження у справі закрив.

У касаційній скарзі один з відповідачів просив скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні заяви ТОВ «Крок-Техно-Сервіс» про розподіл судових витрат; ухвалити нове рішення, яким заяву ТОВ «Крок-Техно-Сервіс» про розподіл судових витрат задовольнити. Скаргу мотивовано, зокрема, тим, що: норми процесуального права відносять проведення експертиз (у тому числі на замовлення учасника справи) до витрат, пов’язаних з розглядом справи; суди попередніх інстанцій на порушення вимог статей 123, 127 Господарського процесуального кодексу України не віднесли витрати ТОВ «Крок-Техно-Сервіс» до судових витрат та не застосували норму ч. 13 ст. 129 ГПК України щодо розподілу судових витрат на користь третьої особи у разі відмови від позову та закриття провадження у справі.

Залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Згідно з частинами 1 та 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Оскільки ТОВ «Крок Техно-Сервіс» подало заяву про залучення його як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, а відповідно до ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову право на відшкодування судових витрат передбачено лише відповідачу у справі, при цьому позивач має право відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, то суди попередніх інстанцій закрили провадження у цій справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України та відмовили ТОВ «Крок Техно-Сервіс» у задоволенні заяви про відшкодування судових витрат. У судів попередніх інстанцій не було підстав для застосування у спірних правовідносинах приписів ч. 13 ст. 129 ГПК України, на яку посилається скаржник, оскільки ця справа по суті не розглядалася та спір у ній не вирішувався, а тому й неможливо було дійти однозначного висновку про те, заперечувало чи підтримувало ТОВ «Крок Техно-Сервіс» заявлені у справі позовні вимоги та, залежно від цього, розподілити судові витрати названого товариства.