Спробуй обманути: про історію детекторів брехні в США

Поліграф — частий «гість» на сторінках детективних романів та в кадрах поліцейських бойовиків. Але чи дійсно він ефективний, як формувалися стандарти його використання та яка його історія в цілому — розповідаємо далі.

Термін «поліграф» утворився з двох грецьких слів: «полі» — багато та «граф» — писати. Якщо відійти від етимології, то поліграф — це технічний пристрій, який реєструє та вимірює фізіологічні процеси в організмі людини під час допиту, фіксує його реакцію на певні питання. Про які параметрах йде мова? Про дихання, серцево-судинну активність та опір шкіри (шкірно-гальванічний рефлекс). Ці параметри фіксують датчики. Сигнали перетворюються в цифрові коди. Результати записи параметрів з’являються на паперовому або електронному носії. Їх називають поліграмою.

Прототип сучасних поліграфів з’явився у 20-х рр. XX століття, в США. Детектор брехні сконструював та застосував поліцейський з Каліфорнії, Джон Ларсон. Тоді ж вперше постало питання про доказове значення даних, отриманих у ході випробування на поліграфі.

При розгляді справи про вбивство суддя відмовився прийняти як доказ результати дослідження на поліграфі. Суд визнав, що наукових даних та досвіду, що підтверджують надійність принципів дослідження на поліграфі, ще не напрацьовано. Більш того, їх ще не визнали авторитетні вчені в галузі фізіології та психології.

Справа Фрая, яка змусила створити стандарти

Трохи пізніше суд сформулював стандарт для досліджень на поліграфі — Frye standard. Він отримав назву по імені обвинуваченого у справі, у якій стандарт і з’явився. На жаль, зараз з’ясувати всі аспекти Frye Case неможливо. До нас дійшли лише загальновизнані точки зору.

Що ж це за справа Фрая?

Увечері 25 листопада 1920 Роберт В. Браун засидівся на роботі. Раптово в приміщенні з’явився незнайомець, який вистрілив у Брауна. Згодом Роберт помер через отримані вогнепальні поранення. Нападник — Джеймс Фрай. Свідком події став колега Брауна, який без успіху спробував зупинити нападника. Вбивця втік, але через сім місяців його затримали. Поліція допитала Фрая, і він зізнався у вбивстві Брауна.

Поширена версія тих подій переконує, що Фрай зізнався у вбивстві за порадою невідомої особи. Незнайомець пообіцяв, що сім’я загиблого готова поділитися частиною компенсації, якщо Фрай візьме відповідальність на себе. 

За цією версією Фрай пізніше відмовився від показань, зрозумівши, що став жертвою обману. Після відмови від свідчень його перевірили на детекторі брехні. Поліграма показала — Фрай каже правду, Брауна він не вбивав. Але суд не прийняв свідчення детектора за докази. Джеймса Фрая засудили до довічного ув’язнення. Одні вважають, що саме вбивця переконав Фрая дати свідчення. Інші — Фрай відмовився від своїх показань після консультації зі захисником.

На той час, коли справу передали до суду, Фрай заявив про своє алібі. Однак захисник навіть не міг уявити доказів, які його б підтвердили.

Судовий розгляд тривав чотири дні, справа слухалася присяжними засідателями. Головуючий суддя не дозволив захисту допитати фахівця, який працював тоді з детектором брехні, перед журі. Суддя також заборонив повторне дослідження безпосередньо під час судового засідання. Присяжні радилися три години. Результат — вони визнали підсудного винним у вбивстві другого ступеня.

Захист спробував оскаржити те, що суд помилково виключив як недопустимий доказ результати дослідження на детекторі брехні. Апеляційний суд округу Колумбія підтримав рішення судді про виключення результатів тестування підсудного на поліграфі з розгляду справи. Саме тоді і розробили стандарт, з яким американські суди слідували 70 років.

Навіть після того, як судді сформулювали стандарт Frye rule, судова практика щодо прийнятності поліграфа як доказ залишалася неоднорідною.

Наприклад, Верховний суд штату Орегон в 1975 заявив, що «поліграф є належним інструментом для використання поліцією при допиті осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, за умови, що ці особи добровільно погодяться піддатися такому випробуванню і що такі випробування проводяться належним чином».

У тому ж році Нью-Йоркський суд у сімейних справах ухвалив: «… хоча поліграф не може використовуватися як засіб доказування, проте він досить надійний, щоб використовуватися як знаряддя слідства за згодою сторін».

Тривалий час у минулому детектор брехні — засіб оперативного поліцейського розслідування. Однак для надання результатам його роботи доказового значення судова практика не знаходила достатніх підстав.

У рішенні Верховного суду штату Пенсільванія сказано: «Для того, щоб суди США використовували результати таких випробувань як достовірні докази, потрібно, щоб з більшою визначеністю встановили ​​наукову надійність та непогрішність поліграфа й інших методів психологічного виявлення обману».

Але з часом судова практика еволюціонувала. Поступово формувалося правило, яке надавало результатами дослідження на поліграфі доказове значення. Умова проста: 

• Обидві сторони — і обвинувачення, і захист — не заперечують, щоб результатам випробування на поліграфі надали статус судового доказу.

Справа Вальдеса

Найбільш повно це правило сформулювали у рішенні по справі Вальдеса.

Суд зазначив, що результати допиту з використанням поліграфа мають достатню доказову цінність. І погодився прийняти їх як докази, якщо сторони судового процесу погодяться на це. Водночас суд визнав за необхідне дотримання наступних умов:

• обвинувач, обвинувачений та його захисник повинні укласти письмову угоду про те, що обвинуваченого перевірять на поліграфі, а результати згодом використаються в суді;
• питання про допустимість результатів випробування на поліграфі вирішує суддя. Суддя може відкинути результати дослідження на поліграфі, якщо засумнівається в компетенції оператора, дотриманні умов, необхідних для проведення об’єктивного аналізу, і т.п.;
• сторони вправі допитати оператора за наступними пунктами: кваліфікація та ступінь підготовленості оператора; умови, при яких проводилося випробування; недоліки такого роду тестів та про ймовірність помилки;
• якщо результати випробування використовуються як судовий доказ, суддя повинен у своєму напутньому слові звернути увагу присяжних на те, що свідчення оператора спрямовані на встановлення лише того факту, що в момент випробування обвинувачений говорив правду або говорив неправду. Справа присяжних засідателів визначити, яке доказове значення слід у цьому випадку надати результатам психологічного дослідження.

Штати все частіше використовували результати детекторів брехні

До 1993 року практика використання результатів досліджень на детекторі брехні тільки росла. Навіть на рівні штатів.

Наприклад, в рішенні Верховного суду штату Нью-Джерсі сказано, що «дослідження на поліграфі досягли належного ступеня надійності». 

Верховний суд штату Вісконсин підсумував перший досвід використання детекторів брехні, прийнявши за основу правила, сформульовані в справі Вальдеса:

Така практика зберігалася тривалий час, але майже 30 років тому все змінилося. Як саме — розповімо у наступній статті.

Джерело: cyberleninka.com, ceur.com, zakon.com

Фото: Pexels