Спробуй обманути: про детектори брехні в США (Part 3)


У перших частинах ми розповідали історію, як поліграф потрапив у залу суду. Але ми не розповіли про те, як він працює. Це остання частина, тож сьогодні загальні нюанси роботи детекторів брехні.

Тестування на поліграфі — це процедура, під час якої людині ставлять серію питань. Вона на них відповідає, будучи підключеною до датчиків. Датчики передають дані фізіологічних реакцій по електропроводах на апарат, що реєструє їх.

Раніше апарат записував ці дані у вигляді декількох ліній на рухомій паперовій стрічці та працював у аналоговому режимі. Тепер поліграфи підключені до комп’ютерів. Вимірювання та реєстрація фізіологічних реакцій відбувається у цифровому форматі.

Існує всього три етапи тестування на поліграфі:

  1. передтестова бесіда,
  2. безпосереднє тестування,
  3. післятестова співбесіда.

Передтестова бесіда

На цьому етапі випробуваному часто демонструють роботу поліграфа. Попередньо приєднавши пристрій, його просять щось збрехати.

Часто до початку безпосереднього дослідження у ході передтестового спілкування особа проходить стимуляційне тестування. Його мета — переконати випробуваного в точності та надійності поліграфа. Цей тест дозволяє заспокоїти тих, хто готовий давати правдиві відповіді, а з іншого боку, провокує неспокій у тих, хто сподівається обдурити поліграф.

В результаті передтестової співбесіди й сам фахівець-поліграфолог формує своє враження про людину та про її готовність правдиво відповідати на питання.

Тривалість передтестової бесіди: від 20 до 90 хвилин.

Важливий компонент цього етапу тестування — отримання згоди в особи пройти дослідження.Випробуваному роз’яснюються його права.

Згода пройти дослідження на поліграфі та факт роз’яснення конституційних прав засвідчуються підписом особи у спеціально оформленій угоді. Як правило, існують типові форми таких угод. У них, зокрема, обговорюється і пункт про те, чи буде дослідження на поліграфі проходити під наглядом сторонніх осіб.

Тестування на поліграфі

До випробуваного підключають обладнання. Протягом короткого періоду часу (від 10 до 15-20 секунд) оператор вимірює та реєструє початковий рівень реакцій. Отримані дані у вигляді ліній приймаються за вихідний рівень реакцій.

Потім випробуваному ставлять питання. Між кожним питанням робляться паузи у 10-15 секунд. Вони необхідні для того, щоб відокремити по можливості реакцію випробуваного на попереднє та наступне питання.

Питання діляться на чотири групи:

  • релевантні,
  • нерелевантні,
  • контрольні питання,
  • питання, спрямовані на з’ясування винності.

Релевантні питання дуже специфічні. Вони стосуються безпосередньо події злочину (вбивства, пограбування, крадіжки, вживання наркотиків і т.п.). Наприклад, при розслідуванні крадіжки релевантне питання сформується так: «Ви вкрали гроші?» або «Ви точно знаєте того, хто викрав автомобіль?»

Рекомендації по тому, які питання ставити:

  • по-перше, питання, пропоновані випробуваному, повинні звучати ясно та лаконічно;
  • по-друге, при формулюванні питань слід уникати юридичної термінології;
  • по-третє, в них не повинно лунати звинувачень або докорів на адресу випробуваного;
  • по-четверте, питання повинні будуватися таким чином, щоб на них можна відповісти однозначно: «Так» або «Ні».

Контрольні та нерелевантні питання можуть об’єднуватися в одну групу як питання, які використовуються для подальшого порівняння реакції на них з реакціями на релевантні питання.

На відміну від релевантних питань нерелевантні питання можуть абсолютно не пов’язуватися з подією злочину, на якому сфокусовано поліграфне дослідження, наприклад, «Сьогодні неділя?» або «Ви зараз перебуваєте в Нью-Йорку?».

Нерелевантні питання не викликають особливої спокуси збрехати. Цей тип питань надає випробуваному деякий перепочинок, протягом якого рівень його реакцій нормалізується.

Мета нерелевантних питань — з’ясувати звичайний, властивий випробуваному рівень його фізіологічного стану. Отримані таким способом відомості розглядаються як своєрідний індикатор.

Існує два типи контрольних питань. Один вид контрольних питань пов’язаний з тим, на чому сконцентровано дослідження. Наприклад, контрольним питанням для питання «Ви вкрали гроші?» міг би бути: «Ви коли-небудь у своєму житті що-небудь крали?».

Для випробуваного, який налаштований відповідати правдиво, рівень реакції на контрольне запитання буде вище і сильніше, ніж на релевантне питання, при відповіді на яке він не проявить особливого занепокоєння.

На противагу релевантним питанням, які безпосередньо стосуються предмета дослідження, нерелевантні та контрольні питання використовуються для проведення порівняльного аналізу отриманих у випробуваного фізіологічних реакцій на ті й інші питання.

Четверту групу питань, використовуваних в методиці проведення випробувань на поліграфі, складають питання під загальною назвою «питання, спрямовані на з’ясування винності».

Ці питання стосуються окремих сторін події, на яких сфокусовано дослідження, фактичних обставин злочину, які можуть бути відомі службам розслідування і тому, хто безпосередньо пов’язаний з цим злочином. Їх мета — виявлення тієї інформації про злочин, яку злочинець може мати у своєму розпорядженні особисто, наприклад, про знаряддя вбивства.

Випробуваному пропонується питання з декількома варіантами відповіді. Наприклад, у справі про викрадення автомобіля тест може прийняти такий вигляд: «Щодо кольору машини, чи відомо вам, чи була вона: (1) жовтого; (2) зеленого; (3) синього; (4) червоного кольору? ».

Випробуваний, якщо він пов’язаний зі злочином, викаже цілком помітну реакцію на обставину, що має значення для дослідження злочину, ніж на обставину, сторонню для справи.

Післятестова співбесіда

Поліграфолог вивчає результати та пропонує випробуваному прокоментувати реакцію на те чи інше питання. Мета — усунення непорозумінь в поведінці випробуваного під час дослідження.

Поліграфолог має право провести повторне тестування, щоб підвищити якість дослідження. В ході повторного тестування він може запропонувати випробуваному відповісти на питання, які не ставилися першого разу. Зазвичай проводиться кілька випробувань з короткочасними перервами між ними.

Про похибки детектора брехні

З концептуальної точки зору в теорії вважається, що брехня веде до психологічного збудження. А це, своєю чергою, створює збудження фізіологічне. Поліграф фіксує ці фізіологічні зміни.

Але фізіологічні реакції можуть бути викликані не тільки брехнею. Їх можуть викликати інші причини: страх, занепокоєння, нервова напруга, почуття неприязні та т.п.

Загальновизнано, що чималу роль в проведенні випробувань грають умови самих досліджень, настрій оператора, його дружнє або вороже ставлення до випробуваного.

З точки зору теорії та практики дуже важко зрозуміти, чим же насправді викликана та чи інша реакція при дослідженні на поліграфі.

Що впливає на результати випробування?

Американські фахівці вважають, що серйозний вплив на результати випробування справляє професійна підготовка оператора, його досвід, сумлінність та професійна чесність.

Випробуваний повністю знаходиться у його владі. Від того, як оператор формулює питання, у якій послідовності їх ставить, яким тоном, а також від багатьох інших обставин може залежати реакція випробуваного.

Нарешті, саме від розсуду оператора залежить розшифровка та інтерпретація отриманих у результаті тестування даних.

Проблема полягає в тому, що неможливо встановити достеменно причини (їх може бути ціла неподільна комбінація) психологічної напруги випробуваного, а також простежити взаємозалежність фізіологічних та психологічних факторів. Тому можливі ситуації, коли правдиві свідчення випробуваного тлумачаться як брехливі та навпаки.

Помилитися при інтерпретації свідчень поліграфа може й оператор. У його роботі можуть домінувати міркування професійного престижу, почуття солідарності, корпоративності з тими органами та службами, які проводять розслідування.

Через це судові органи США так і не схвалили дослідження на поліграфі, не дивлячись на те, що детектор брехні широко використовують. Так, поліграф знаходиться на озброєнні розвідувальних служб, а також служб, що займаються розслідуванням злочинів (поліції, прокуратури).

Дослідження на поліграфі використовують і приватні організації. Вони тестують своїх працівників. За допомогою операторів-поліграфологів звертаються й адвокати. У тих випадках, коли показання підзахисних потрібно посилити, підкріпити їх правдивість, підтримати авторитет в очах присяжних засідателів та в громадській думці, адвокати настійно рекомендують своїм клієнтам пройти таке дослідження. Звідси ще одна укорінена в практиці назву поліграфа — «детектор правди».

Джерело: bbc.com, ceur.com, habr.com

Фото: Pexels