Що планують змінити у суддівському врядуванні: аналіз законопроєкту
Актуальність. На сьогодні є незавершеною судова реформа, проведення якої розтягнулося на роки, близько третини посад суддів є вакантними, розгляд справ у судах подекуди затягується на роки, є й питання щодо якості рішень судів, – все це є перешкодами для доступу до правосуддя.
Законопроєкт № 1008. Пропонується внесення змін до двох чинних законів України: «Про очищення влади» та «Про судоустрій і статус суддів».
І. Щодо внесення змін до Закону України «Про очищення влади».
Законопроєктом пропонується доповнити перелік осіб, на яких поширюється здійснення очищення влади (люстрація), а саме крім тих осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) члена Вищої ради юстиції (крім Голови Верховного Суду України), члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, також особами, які обіймали сукупно не менше одного року у період з 21 листопада 2013 року по 19 травня 2019 року посаду (посади) Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, їх заступників».
Не вдаючись до розгляду мотивів, будь-якої доцільності (політичної, революційної тощо) та суспільних очікувань щодо люстрації зауважмо на наступні важливі моменти.
По-перше, техніко-юридичний аспект викладення запропонованих змін виходячи із структури викладення ч. 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади» не є досить вдалим, оскільки запропоноване їх розміщення в статті закону допускає їх (змін) тлумачення таким чином, що на одну й ту ж саму категорію осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, їх заступників одночасно поширюється два 2 періоди: на період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року та на період з 21 листопада 2013 року по 19 травня 2019 року, які навіть частково збігаються.
По-друге, в обґрунтуванні необхідності прийняття акта (законопроекту № 1008), що міститься в Пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» зазначається, зокрема, що: «Більшість проблем, які наразі існують у судовій системі, експерти пов’язують із діяльністю органів суддівського врядування, ‹…› ». У зв’язку з чим не зрозуміло, чому пропонується поширити люстрацію, наприклад, лише на Голову Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та його заступників, а не на весь склад (всіх членів) Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, адже рішення Вищої кваліфікаційної комісії приймається колегіально її членами.
ІІ. Щодо внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
1. Законопроєктом № 1008 пропонується: визначити Вищу кваліфікаційна комісію суддів України як державний колегіальний орган суддівського самоврядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України (на відміну від чинного Закону, додано слово «колегіальний); зменшити склад ВККСУ з 16 до 12 членів; надати повноваження Вищій раді правосуддя щодо затвердження регламенту ВККСУ, порядку складення відбіркового іспиту та методику оцінювання кандидатів, положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, порядок формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді); призначення та звільнення з посад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; прийняття рішень про звільнення членів Вищої ради правосуддя тощо.
Окремі запропоновані зміни розглянемо детальніше.
2. Насамперед, частину другу статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів України» пропонується виключити. Так-от, в ч. 2 ст. 4 вказаного Закону зазначається, що: «Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Вважаємо за недоцільне виключати частину другу статті 4 чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів України», оскільки чинне положення є певним запобіжником від внесення до нього змін іншими законами України, об’єктом регулювання яких є інші суспільні відносини. Подібний запобіжний існує й щодо внесення змін до Цивільного кодексу України. Відома негативна практика, що застосовувалася при прийнятті закону про Державний бюджет України, прикінцевими положеннями якого вносилися зміни та/або призупинялася дія чи скасувалися положення інших законів України. На наше переконання не вбачається обґрунтованих підстав для виключення ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів України». В цьому аспекті ми з необхідністю повертаємося до проблеми відсутності в українській системі права закону України про закони. Проекти законів України: «Про нормативно-правові акти», «Про закони та законодавчу діяльність», вже роками безрезультатно томляться в стінах українського парламенту, що в котрий раз пересвідчуємося в необхідності його прийняття.
3. Законопроєктом № 1008 пропонується зменшити кількісний склад Верховного Суду. Так, чинними нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів України» (ч. 1 ст. 37) передбачено, що до складу Верховного Суду входять судді у кількості не більше двохсот, натомість пропонується зменшити кількість суддів до ста.
Знову ж таки у пояснювальній записці до законопроекту № 1008 відсутнє будь-яке обґрунтування того, чому має бути зменшена кількість суддів Верховного Суду. Також, наразі невідомо яким чином застосувати такий критерій для здійснення відбору суддів до касаційних суддів у складі Верховного Суду із числа суддів відповідних касаційних судів як професійна компетентність, з урахуванням того, що одні судді працюють у Верховному Суді декілька років, а інші декілька місяців, а отже чи можливий за таких умов неупереджений підхід до оцінювання їх професійної компетентності за час їхньої роботи на посаді судді Верховного Суду. В законопроекті № 1008 воно є невирішеним, натомість йдеться відсилання до Порядку проведення відбору суддів до касаційних судів у складі Верховного Суду, який має бути затверджений Вищою кваліфікаційною комісією суддів України за погодженням із Вищою радою правосуддя.
Слід зазначити, що попри позитивні моменти у формуванні судової практики, щодо окремих правових позицій Верховного Суду є певні нарікання (наприклад, це стосується як про неможливість гонорару успіху, так й про неможливість адвокатом посвідчувати копії ордеру на надання правничої допомоги тощо), через їх неоднозначність або сумнівність з правової точки зору, а тому є певна небезпідставна критика зі сторони фахової, в тому числі адвокатської, спільноти.
4. Певною мірою є питання з правовою невизначеністю, що жодним чином не пропонується усунути у законопроєкті № 1008, так само невідомо чи буде така невизначеність усунута у нових документах ВККСУ, які ще мають бути розроблені останньою та затверджені Вищою радою правосуддя. Для прикладу, звернемося до сьогоднішнього (наразі чинного) стану правового регулювання. У п. 8 розділу І Положення про складення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів на посаду судді, затвердженому рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 03 жовтня 2018 року № 211/зп-18 (із змінами) зазначається, що:
«Оголошення про складення іспиту розміщується на офіційному вебсайті Комісії не пізніш як за 20 календарних днів до його проведення. У повідомленні зазначається період проведення іспиту, а також вказується термін подання до Комісії документів особами, які відповідно до Закону мають право бути допущеними до складення іспиту повторно та наступного іспиту, для вирішення Комісією питання про допуск цих осіб до іспиту, а також термін подання до Комісії учасниками іспиту заяв про допуск до виконання практичного завдання за відповідними спеціалізаціями».
Ось якраз зазначені та виділені терміни мають бути чітко визначені в документах, а не залежати від ВККСУ та якихось чинників, при цьому вони не мають бути настільки короткими як 10 (десять) чи менше днів, для подання документів до ВККСУ.
Наведемо й інший приклад. Вищою кваліфікаційною комісією суддів України 09 серпня 2019 року оголошено конкурс на зайняття 54 вакантних посад суддів у місцевих адміністративних судах та 22 вакантних посад суддів у місцевих господарських судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевих адміністративних судів та резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевих господарських судів. Так-от, строк подання документів для участі у конкурсі – 1 календарний день, 03 вересня 2019 року (детальніше – тут).
Навряд чи за можливе вважати зазначені строки м’яко кажучи достатніми, для того аби особа (кандидат на посаду судді) мала можливість зібрати та подати до ВККСУ всі необхідні документи.
5. Щодо термінології.В законопроекті № 1008 пропонується статтю 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів України» викласти в новій редакції, зокрема, ч. 2 ст. 94:
«На посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України може бути призначений громадянин України, який володіє державною мовою, має повну вищу юридичну освіту та стаж професійної діяльності у сфері права не менше п’ятнадцяти років, належить до правничої професії та відповідає критерію політичної нейтральності. Член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не може належати до політичних партій, професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності».
Заради справедливості слід зазначити, що чинна редакція ч. 2 ст. 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів України» теж застосовує термін «повна вища юридична освіта» (наявність якої є однією із вимог до члена ВККСУ), водночас як в ч. 1 ст. 69, пункті 1 ч. 6 ст. 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів України» йдеться про вищу юридичну освіту, наявність якої є однією із вимог до кандидатів на посаду суддів.
Від поняття «повна вища освіта» законодавець відмовився ще із прийняттям Закону України від 01.07.2014 р. № 1556-VII «Про вищу освіту». Слід зазначити, що Закон України «Про освіту» застосовує такий термін як «рівень освіти» та розрізняє різні рівні освіти, до яких віднесено, зокрема, й другий (магістерський) рівень вищої освіти, який відповідає восьмому рівню Національної рамки кваліфікацій; аналогічніположення містяться й в Законі України «Про вищу освіту».
Таким чином, вважаємо що законопроект № 1008 має бути доопрацьований, з урахуванням викладеного та інших, підтримуваних у фаховому середовищі, висловлених зауважень та пропозицій.
Фото: yvu.com.ua
__________
Редакція може не поділяти думки авторів у розділі «блоги».
