Оксана Купер: Тяжке життя freelancer’а із «Мої думки тихі»
Давно так не сміялася. Українська трагікомедія «Мої думки тихі» (реж. Антоніо Лукіч, виробництво Toy Cinema, 2019) просто і відверто розказує буденну історію самозайнятого звукорежисера, який має борги і шукає нові кар’єрні перспективи в замовленні з Канади.
Але: це не тільки розповідь про його нову мрію, але й про відповідальність. Бо юриспруденція — така річ, що пригодиться навіть freelancer’у. Трейлер можна дивитися тут.
Про що кіно?
Молодому звукорежисеру та композитору на вільних хлібах ставлять зубні імпланти. По 750$ за кожен зуб. На здоров’ї не зекономиш, але й кредит за візит до стоматолога треба повертати. Вадим Ротт здає студії своє попереднє завдання й питає, чи немає чогось нового. Таки є: записати звуки тварин української фауни (диких та свійських) для заокеанської відеогри «Ноїв ковчег».
Замовлення від свого — студії Джиммі Ткачука з діаспори, платить по 25$ за запис в канадській валюті. А якщо ще записати, як співає рахівський крижень або крижень метушливий, дають тисячу зверху in real money — in US dollars. «If u can do it, Джиммі запросить тебе в Канаду з офіційною візою. Можливо ти отримаєш повноцінну роботу там…», — каже йому український канадець.
Вау, яка пропозиція! «Це моя нова мрія!», — творець бере в руки бриф й рушає на рідне Закарпаття шукати ту славнозвісну пташку. На ужгородському вокзалі його забирає мама, що працює у місцевій службі таксі. Треба записати тварин, то вона спеціально взяла кілька днів вихідних, щоб провести час з сином. Так Вадим і Галина Ротт рушають у бурхливу експедицію Закарпаттям у пошуках порозуміння та власних «нормальних життів».
До чого тут право?
До останнього думала, що в історії про стосунки з мамою та важку долю/проблеми з профорієнтацією в міленіалів не може бути нічого юридичного. А от і ні! Юридичних деталей тут достатньо.
Найперше, і Вадим, і його мама Галина — потенційні мігранти. Звукорежисер шукає свою нову мрію у можливому канадському контракті, мама — на сайтах знайомств з європейцями. Дарма, що ця перспектива має слово «може» і не записана на папері, а потенційний залицяльник просить трохи грошей до найближчої зустрічі. Десь в сюжеті ще загубилися маленькі деталі про оплату замовлення на WebMoney, вкрадене в потязі Київ-Ужгород взуття 48-го розміру і материна погроза залишити машину і будинок племіннику з дружиною. «Перепишу на Павлика з Лерочкою — і до побачення, їдь в свою Канаду», бо її найголовніший чоловік — син — не приділяє належної уваги.
Відсутність договору «на перспективу», побутова адмінка і маніпуляція за увагу на межі приватності власної дитини — то тільки трохи «гачків» у сюжеті. Хоча юридично всі ми є дітьми тільки до 18-ти, для власних мам — то назавжди.
На що важливе звернути увагу?
Деталь перша. Фрілансерська
Вадим працює на freelance, отже, отримує плату за конкретний результат. «Я один з небагатьох людей в Україні, що успішно займається експортом — експортую західним країнам звуки наших тварин», — гордо хвалиться мамі звукорежисер про ще не виконане завдання. Стримуйте сміх, все насправді серйозно. Треба записати козу і поросятко — ось записи, немає записів — немає й грошей. Мораль для самозайнятого звукорежисера тут проста: підписувати договір з чітко визначеним завданням (що, де, коли, чому, строки виконання та оплати), а ще враховувати можливий розвиток подій у форс-мажорних ситуаціях.
Бажано ще й передбачати оплату замовником всіх витрат по відрядженню (квитки на потяг, оплата бензину та ін) та завдатку. Якщо не прописали/не проговорили подібні деталі в угоді — це додаткова перспектива отримати не тільки знову вибиті зуби, а й великий мінус на банківському рахунку. Все за домовленістю сторін, тому бути відповідальним та захищати свої права/інтереси — перше правило. Бо, як казав сам Вадим, це outsource job, там з таким не жартують.
Деталь друга. Прикордонна
Фінальне завдання у звукорежисера — не з простих: треба знайти на прикордонній території рахівського крижня і записати його спів. Але «все схоплено»: підсісти в машину до місцевих-контрабандистів і вправно перетнути кордон, навіть коли тебе називають «дуже подозрітельним». Про трансфер через кордон він домовився, але не всі ситуації прорахував. Застрягти в болоті і опинитися на прикордонній заставі — теж у списку.
«Що ти там нашпіонив?», — підприємливий прикордонник вигадує Вадиму шпигунство, пропонує сорти меду (липовий чи різнотрав’я?) на вибір і одразу два варіанти розвитку подій: або видаляти записи і дорога на Київ, або справа про шпигунство і аудіо на експертизу? Тим часом його фотографують зі слідами крові на обличчі… У голові одразу думка: можна ж було запропонувати свій третій варіант! Де і робота ціла, і вовки ситі… та й паспорт не треба відновлювати. Все в рамках закону. Правду ж кажуть, вміння домовлятися — перше правило в будь-якій ситуації. Терміни про приватну власність знає, а як з ними бути на практиці — не дуже. Була права мама Галя, що «їсти пармезан чи не їсти, це вже кожен вибирає сам». Бо що ж то за експорт!?
Вже давно звикла до того, що можу розібрати «з точки зору права» буквально будь-яку кіноісторію. Повірте: юридичні деталі знайдуться навіть у фільмах/серіалах, які мають мало спільного з юриспруденцією. Ось доказ: єдине, що детально пам’ятаю із трилогії про «Хоббіта» — це контракт Більбо Бегінса на подорож в Еребор: документ потім пригодився як доказ сусідам по Ширу, де це можна пропадати цілих 13 місяців без жодної звістки. Ще один: якщо зловісного Джокера коли-небудь зловлять, його неосудність — гарний шанс виплутатися з будь-якої історії.
Навіщо це все? Так значно простіше (і цікавіше) пояснювати складні речі з законів, особливо не фахівцям з юриспруденції. До речі, днями я завела Telegram-канал про право через кінокейси. Приєднуйтеся!
__________
Редакція може не поділяти думки авторів у розділі «блоги».
