Мізогінія як культурний код

«… що б робило твоє добро, якби не існувало зла, 

і як би виглядала земля, якби з неї зникли тіні»

М.О. Булгаков

Нещодавно дізналася, що пан Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба — автор книги «Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот», сформував тезу, яка є стислим змістом цього мого допису – формування реальності для особистості починається з усвідомлення власних цінностей. Тільки з цих позицій може людина якісно відфільтровувати інформацію, яка суперечить базовим уявленням про добро та зло.

Повага до людини, її честі, особистих прав міцно закріпилися у свідомості українського суспільства та гарантовані Конституцією. Власне, коли йдеться про причини того жахіття під назвою Українсько-російська війна 2014-2022 років, всі беззаперечно погоджуються, що відбувається протистояння світоглядів: де людина з одного боку – áктор (наголос на перший склад), з іншого – безправний об’єкт. 

Від абстракцій і прокламацій відступивши на крок, звернемося до співвідношення тези поваги до особистості та культури нашого суспільства у широкому сенсі цього слова – патернів поведінки.

Сьогодні писатиму про мізогінію як фон для українського суспільного дискурсу. Визнати проблему відмовляються як державні діячі, так і частина громадського суспільства. Мабуть, для більшості, що ігнорує цю соціальну домінанту ідеології ненависті, очевидна несумісність декларацій про загальноєвропейські цінності та панівне зневажливе ставлення до жінок. 

«Яка зневага?», — спитаєте ви, – «Тим більше на суспільному рівні! В нас жінок поважають». Це так і не так одночасно. В українському суспільстві здавна з повагою та любов’ю ставляться до жінки – берегині, дружини (спірна теза), матері.

Скрєпне уявлення про роль та місце жінки влаштовує багатьох, тому всіляко заохочується. Інститут материнства, сім’ї – священні корови, зазіхання на які викликає напругу,  поруч з якою гине все живе (в тому числі щасливе батьківство, особистий гармонійний розвиток, всиновлення сиріт, зокрема соціальних).

Зовсім протилежне за якістю в Україні ставлення до жіночого лідерства, до спроб потрапити та заявити про себе на традиційних чоловічих теренах: політика, державне управління, бізнес.

Гендерний дисбаланс не на користь жінок у топових позиціях українських провідних компаній на рівні проблематики широко навіть не обговорюється у суспільстві. У державному управлінні, попри переважаючу частку жінок серед чиновників міністерств на рівні молодшої та середньої ланок, політичні посади міністрів, заступників міністрів, керівників обласних державних адміністрацій переважно зайняті чоловіками.

Гучний скандал навколо призначення заступником Міністра соціальної політики 25-ти річної Анни Сергеєвої – яскрава демонстрація причин такого ганебного явища. Поважні видання публікували цитати авторства окремих політиків, які пов’язували призначення 25-річної дівчини «без досвіду» на високу посаду із наявністю «папіка».

Фантазії відомих блогерів – лідерів думок більш відверто натякали, що лише специфічні послуги сексуального характеру виштовхнули дівчину із привабливою зовнішністю з вічних студенток та волонтерок у заступники міністра. З поблажливою посмішкою, а іноді завзято хейт публічного рівня проліферував на рівень побутовий, де був підтриманий також жінками. 

Чи є окремим випадок з Сергеєвою, чи є частиною тренду? Аби відповісти на це запитання пригадайте хоч раз, коли на рівні преси, блогерів-активістів, у соцмережах призначення на високу посаду чоловіка пов’язувалося із його привабливою зовнішністю, перебуванням у сексуальному зв’язку із певним покровителем. 

Яскраві жінки-політики (зараз не про Сергеєву), або високопосадовці найчастіше піддаються публічній критиці та потерпають від зневажливих та агресивних коментарів щодо речей, які жодного стосунку до їх професійних якостей не мають: застара-замолода, некрасива-занадто вродлива, дурносмак в одязі – занадто вишукане вбрання, занадто емоційна-зажорстка. Всі ці зауваження відволікають від змістовних дискусій щодо рішень, пропозицій, дій жінок-лідерів, зосереджуючи увагу людей на другорядних речах, на які мозок із задоволенням звертає увагу, адже навантажувати себе осмисленням важливого питання, яким опікується жінка на посаді, або політик занадто виснажливо.

Таке зміщення акцентів зі змісту на щось другорядне це не щось інше як редукування жінок та їх ролі до рівня побутового пліткування, що є можливим через пануючу в суспільстві несвідому, але всеосяжну мізогінію. Професорка філософії Корнелльського Університету пані Кейт Ман у книжці Down Girl the Logic to Misagony дає пояснення цьому феномену: «Мізогінія як соціальна система або середовище, в якому жінка стикається з ворожим ставленням та ненавистю саме через те, що вона потрапляє до світу, який традиційно вважався чоловічим … ».

У пані Ман немає чіткої відповіді щодо того, як з цим системним явищем можливо боротися. Але культура це те, що може змінюватися за волею людей. Перш за все жінкам варто гучно та відверто заявляти про неприйнятність будь-яких проявів хейту сексистського (шовіністичного) змісту, а ні у пресі, а ні в політиці, а ні на побутовому рівні, та щонайменше не брати в цьому участі.

В тім, на наших очах українське суспільство еволюціонує і позбавляється вікових стереотипів. Шлях до цього йде через усвідомлення цінності різноманіття, а також принципу поваги до будь-якої та кожної людини, її честі, особистих прав. Усвідомивши це, можна вивести рівень політичного дискурсу на інший щабель: змістовно навантажений.