Між кавою та фосфором
Це пʼята частина щоденника Олексія Чернецького, позивний — Чернець. Раніше він був судовим репортером, зараз служить у Збройних силах України.
Попередню частину ви можете прочитати тут.
У цій частині щоденника ви дізнаєтесь про будні на передовій, ризиковані експерименти з вибухівкою, нічні вилазки за збитим дроном та участь у штурмі.
Імпровізована інженерія та техніка безпеки
Не варто вважати, що на війні відбуваються постійні баталії й ми всі неперервно ведемо запеклі бої. Бувають і спокійні дні. Настільки наскільки можуть бути спокійними дні на війні.
Обстріли ж ніхто не скасовував. Просто їх менше ніж у дні, коли йдуть активні штурми. Ось так я перебував на бойовій позиції в такі дні.
Роботи, як такої не було. Тому я просто убивав час усіма можливими способами та виходив на зв’язок по рації.
Одного дня я завітав до наших сусідів, щоб зібрати ковпачки, які кріпляться до мін, щоб захистити їх від передчасної детонації. Ліптону спала на думку ідея ці ковпачки використати для роботи з вибухівкою.
Яким чином він це буде робити не знаю. Але фантазії йому вистачить. Пам’ятаю, як якось до нього заїхав. У цей момент він, тримаючи сигарету в зубах, розпилював лобзиком гранату від МК 19.
— Хочеш спробувати? — спитав мене Ліптон.
— Та може я спершу закінчу палити, — я саме встиг розкурити сигарету.
— Ти що бачиш, щоб мені сигарета заважала?
— Та техніка безпеки, і всі дєла.
— Яка нахер техніка безпеки, коли зараз розпилюється граната, конструкція якої не передбачає подібних дій? — засміявся Ліптон. — І взагалі максимум тобі відірве руку.
Так я й розпиляв ту гранату. Мабуть, мені в той момент мало б бути страшно. Все ж руки втрачати я не хочу. Але це діло мені здалося таким звичним. Можливо, тому що все це й стало звичним. У будь-якому разі мені довелося полазити біля міномета, збираючи ці ковпачки.
Головним завданням було прислуховуватися до звуків. Адже може прилетіти дрон, або ворожа міна. У першому випадку варто не робити зайвих рухів, адже дрон знаходиться на такій висоті, що на фоні рослинності силует військового може бути непомітним. Звичайно, якщо поруч ця рослинність є і військовий у формі.
Ще моїм завданням було не зачепити сам міномет і не збити його налаштувань. А то ж міни полетять не туди.
Привіт👋🏻
Ми тут збираємо півляма на FPV – треба 30 дронів, щоб робити ☠️ русні.
Буде супер, якщо ти до цієї справи долучишся.
Щоб закинути донат — тицяйте на кнопку!
Полювання на збитий дрон
Якось я зайшов у гості до наших протитанкістів. Вони були неподалік, тому, на щастя, було йти недалеко. Я дочекався сутінків, коли вже не настільки хороша видимість для дронів, але тепловізор вмикати ще зарано. Перед вилазкою прислухався, чи нічого не літає.
До них я йшов, бо дізнався, що туди впав FPV дрон. Хотів розжитися трофеєм, якщо від нього щось лишилося. Дрон я так і не знайшов. Зате душевно посиділи. От сидимо й п’ємо каву в них у норі.
Ніхуя собі, білий фосфор, — вигукую я.
Схоже, що кацапи вирішили попалити цей сектор. Вони час від часу так скидають, щось у район наших позицій. Така собі гра в морський бій. Підбитий, вражений, або мимо. Цього разу було мимо.
Мені ж потрібно було вертатися до себе, а то в далечині було чути звук броньовика. А це означало, що варто чекати нових прильотів. Все ж подібна техніка в пріоритеті підарської артилерії.
Наступного виїзду на позиції теж не відбувалося нічого цікавого. Крім FPV дрона, який до нас завітав у гості. Що ж таке добро в наші краї залітає вже не вперше. Цього разу до нього була прикріплена горюча суміш.
Можливо, пробували зробити підпал і подивитися на реакцію, щоб виявити наші позиції, а потім скоригувати вогонь. Або відправити в політ FPV дрон, начинений вибухівкою. Або ж це був дрон якогось із наших підрозділів. Просто через роботи РЕБ чи криворукість вони втратили над ним контроль.
Все ж по наших позиціях тоді нічого серйозного не прилітало. Хоча кацапи могли подумати, що ми не настільки серйозна здобич. Але залишки того дрона я затрофеїв. Може вдасться з нього, витягнути якусь інформацію.
Замполіт, Єнот і розмова про дітей
Якогось дня замполіт покликав мене та Єнота. Ситуація така, що один із бійців нашого підрозділу знаходиться у полоні й нам потрібно навідати його родину з гостинцями. Ми ж потрібні як руки, що будуть переносити ящики з їжею. Під час цього дійства у нас з Єнотом зав’язалася розмова на тему дітей.
От не знаю, чи дорогі подарунки можуть зробити дитині краще, — задумливо промовляє Єнот.
Краще, ніж їх відсутність, — відповідаю я.
— Подивись на нас, ми з не найбагатших сімей, може, не мали в дитинстві всього, що хотіли, але ж виросли пристосованими до життя людьми.
— У принципі, факт того, що я наївний хлопець із села у чужому місті, підштовхував мене якось розвиватися.
— Ну от і я про що. О, дивись, дитина отримує, що хоче. А потім що? Така ж дитина в дорослому віці поняття не має, що робити, коли стикається з проблемами, бо батьки замість того, щоб щось пояснити, щось дарують.
— Хм, в принципі в студентські роки мене, якось спитали, як у мене вистачає енергії все встигати. Так я відповів, що просто дуже бідний. Але, в цьому жарті була лише частка жарту. Але не бачу сенсу шкодувати про те, що я чогось не мав у роки юності. Мені ж було весело. Може, не завжди. Але з подібними труднощами багато хто стикається. Тому їх робити чимось типу найбільшої битви у своєму житті є не дуже зріло.
— От тобі й мотивація. А яка ж може бути мотивація, коли у тебе все є?
— Нудьга.
Ну от, — дещо сумно починає Єнот, — своїй доньці я зараз, по суті, можу давати лише подарунки, а не щось більше.
— У принципі, для дитини емоційна близькість з батьками важливіша за подарунки, у дорослому віці батьків проклинають не за погані іграшки, а, тому що не були поруч, чи не звертали увагу на щось важливе для нас.
— Ех, це точно…
Анатомія штурму
Один з моїх виїздів на бойові припав період штурмових дій. Дорогою до позицій ми обговорювали мотоцикли. Все ж якось потрібно абстрагуватися. А то якщо прилетить по пікапу, то мало що допоможе.
Я в такі моменти стараюся, ні про що не думати. Особливо про те, що від мене зараз нічого не залежить. Тому ми страшно не любимо заїжджати на позицію та виїжджати з позиції. Далі декілька днів я займався коригуванням вогню. Пристрілка перед наведенням на нову ціль і знову пристрілка.
Потім був штурм. Мене розбудили зрання, і я зразу взявся за роботу. Спершу відпрацювала наша артилерія. Потім відкрили вогонь наші гранатометники по сектору. Далі до них приєдналися міномет та станковий протитанковий гранатомет. Наша піхота почала заходити на позиції.
Все ж непогане видовище відкривалося моїм очам. Досить-таки епічне. Вибухів у той день було задосить. Коли наша піхота почала заходити на підарські позиції, то по них вдарили артилерією. Звичайно, що не нашою.
Кацапи люблять наводити артилерію на свої позиції на випадок нашого штурму. Все ж правила війни змінилися. Зараз багато чого вирішує артилерія, дрони. Ми бачимо всі пересування ворога, так само як і він наш.
Техніку довго заводити на поле бою не можна, бо зразу коригується вогонь, і чекай прильотів. Зайвий раз з нори вилазити не варто, бо з дрона побачать пересування, і чекай прильоту. Великими групами пересуватися не бажано, бо чекай прильоту. Дрони й авіарозвідка змінила цю війну.
Зараз домінують технології, а найбільше страждає піхота. У певних моментах ця війна мені нагадує Першу світову. Тоді технологічний прорив теж змінив правила війни. Правила, до яких довелося пристосовуватися в процесі. Та й позиційних протистоянь зараз вистачає. Мене ж після завершенню штурму очікував пошук пропалих безвісти.
📎 Лишити донат на дрони можете тут.