КАС ВС роз’яснив, до яких договорів відноситься охоронний договір на пам’ятку культурної спадщини

Охоронний договір є публічно-правовим договором, питання щодо дії, припинення, скасування якого мають розглядатися за правилами КАС України.

Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши адміністративну справу за позовом фізичної особи до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради, третя особа – Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Доманевський», про визнання протиправним, нечинним та скасування охоронного договору на пам’ятку культурної спадщини.

Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції рішення суду попередньої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, третя особа звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, зокрема, послалася на наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, вказуючи на порушення правил предметної юрисдикції.

Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги про наявність підстав для закриття провадження у справі з огляду на таке.

Колегія суддів зазначила, що оспорюваний охоронний договір за своєю правовою природою є адміністративним договором. Так, КАС України визначає, зокрема, адміністративний договір як акт за участю суб’єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, визначає взаємні права та обов’язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону замість видання індивідуального акта.

Наразі охоронний договір є актом за участю суб’єкта владних повноважень та співвласника пам’ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов’язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов’язання щодо забезпечення збереження пам’ятки, щойно виявленого об’єкта культурної спадщини чи її (його) частини.

Охоронний договір на пам’ятку культурної спадщини спрямований на реалізацію норм Закону України «Про охорону культурної спадщини», випливає з владних управлінських функцій суб’єкта владних повноважень, передбачених вказаним законом, а також містить владне зобов’язання для іншого суб’єкта договору.

Суд вказав, що укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об’єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам’яток та відповідальність за порушення такого режиму. Законом передбачається обов’язкове укладення власником пам’ятки чи її частини охоронного договору з відповідним органом культурної спадщини вже після переходу права власності.

Крім цього, колегія суддів вказала, що однією із ознак, що дають змогу відрізнити адміністративний договір від цивільно-правового, є мета його укладення. З огляду на те, що сфера функціонування адміністративного договору – це відповідна система державного управління на будь-якому ієрархічному рівні,  метою адміністративного договору є реалізація конкретних державних функцій, виражених у встановлених у законодавстві повноваженнях того чи іншого органу. Мета цивільно-правового договору – це задоволення потреб суб’єктів цивільно-правових відносин, отримання прибутку та відповідних майнових і немайнових благ, об’єктів цивільного обороту.

Отже, охоронний договір, укладений на підставі ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», є адміністративним договором.

Суд також звернув увагу на п. 4 ч. 1 ст. 19 КАС України, яким встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Постанова Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 806/1536/18 (адміністративне провадження № К/9901/22734/19).

Джерело: supreme.court.gov.ua

Фото: delo.ua