Грузинські граблі реформи трудового законодавства

За що боролися грузини з 2013 року у сфері трудового законодавства та чи може винести уроки з цього Україна?  

Нещодавно під час установчого засідання Комісії з питань координації виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Ігор Петрашко озвучив пріоритети Міністерства у сфері європейської інтеграції. Серед них «підготовка проєкту комплексного Закону України «Про працю», норми якого наближатимуть національне законодавство до права, стандартів та практики ЄС у сфері зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей».

Проте, як відомо попередній проєкт закону «Про працю» №2708 або так звані 98 статей, що був автоматично відкликаний з парламенту у зв’язку з відставкою уряду Гончарука, якраз і прославився тим, що порушив Угоду про асоціацію та ряд основоположних міжнародних трудових стандартів. 

Через ліберальність та гнучкість багато експертів заявляли про його схожість з грузинським Трудовим кодексом 2006 року, який замінив собою свого українського «колегу» – Кодекс законів про працю Грузії 1973. Новий документ повністю не відповідав Угоді про асоціацію між Грузією та ЄС, а його реалізація призвела до багатьох порушень трудових прав. Починаючи з 2013 року грузини законодавчо відновлюють свої трудові права, а 30 вересня цього року грузинський парламент ухвалив ще один пакет змін до Трудового кодексу, зробивши важливий крок в напрямку захисту працівників. 

Так, за що ж боролися грузини з 2013 року та чи може винести уроки з цього Україна? Спробуємо розібратися. 

Прагнучи створити привабливий інвестиційний клімат в Грузії, на початку 2000-их тодішня політична верхівка абсолютно забула про трудові права та повністю скасувала інспекцію з питань праці, таким чином продемонструвавши свою відмову від засадничих принципів гідної праці, які сягають корінням ще часів античності. 

Як наслідок, рівень летальних випадків на виробництві (переважно на будівництві та в гірничій промисловості) зріз на рекордних 74%. 

До того ж, понаднормова праця носила загрозливий характер. Згідно з даними звіту міжнародної правозахисної організації Human Rights Watch деякі працівники працювали 84 години на тиждень замість 40 чи 48 годин, які передбачені законодавством. Тривалість змін працівників деяких марганцеворудних шахт сягала 12 годин протягом 15 днів без вихідних, що, в свою чергу, в рази збільшувало ризик виникнення нещасних випадків на робочому місці.

І хоча в 2015 році інспекції відновили, проте їхній мандат поширювався не на всі порушення в сфері трудового права, а лише на питання охорони та безпеки праці небезпечних та шкідливих виробництв. 

Рівень державного втручання в сферу зайнятості став мінімальним, оскільки основний фокус змін полягав в гнучкості трудових відносин, аби роботодавець та працівник все вирішували «оперативно» між собою. 

Як справедливо зазначають науковці з трудового права, такий низький рівень державного випливу на сферу праці мав би мотивувати укладати більше колективних договорів. Проте не так сталося, як гадалося. За період з 2011 по 2013 роки в країні було укладено лише 42 колективні договори, з яких –  28 в 2011 році, 6 – в 2012 році та 8 – у 2013 році.

Такі невтішні результати принесла громадянам Грузії реформа трудового законодавства. Сім років життя за новим Кодексом та зміна влади таки дали зрозуміти, що варто повертатися до людиноцентричного підходу, хоча б і поступово. До Трудового кодексу вносилися зміни щодо обмежень строкових трудових договорів, свободи асоціації, тривалості відпусток по догляду за дитиною, рівних прав та можливостей чоловіків та жінок тощо. Деякі з них не можна назвати кардинальними, проте сам факт зміни дискурсу в бік гідної праці вже є позитивом. Адже роки існування ультраліберального Трудового кодексу не пройшли даремно і великі бізнес-асоціації не хотіли здавати позиції. Їх тиск і лобі відчувалися і під час обговорення змін 2020 року. Проте певного компромісу вдалося досягти.

Найбільшим досягненням стало створення окремого Департаменту з інспектування умов праці на чолі з Головним інспектором. І хоча Головний інспектор все ще буде призначатися на посаду Міністром праці та охорони здоров’я, але повноваження інспекції будуть значно розширені – нагляд за дотриманням всього трудового законодавства в Грузії. Інспектори Департаменту зможуть безперешкодно інспектувати всі підприємства незалежно від форми власності без завчасного повідомлення та дозволу суду, як відбувалося до цього. Крім того, можливість накладати штрафи розміром від 65 до 320 дол. США та тимчасово припиняти роботу підприємств теж входитиме в коло повноважень інспекторів праці.

Тут варто зауважити про вагому роль великих іноземних інвесторів у відновленні повноцінної роботи інспекції з питань праці. Відсутність інспекції розглядалася ключовими інвесторами як перешкода економічній стабільності та принципам відкритого ринку. В 2015 році такі відомі бренди, як Adidas, Puma, Nike та New Balance спільно з міжнародною ініціативною групою Fair Labor Association звернулися до Міністра праці, охорони здоров’я та соціального забезпечення Грузії з проханням забезпечити гідні умови праці шляхом відновлення інспекцій. Адже компанії, які цінують свій імідж, не хочуть його втрачати через порушення норм трудового законодавства.

Серед інших важливих позитивних змін виділимо наступні:

• Тривалість неоплачуваного стажування не може перевищувати 6 місяців, а оплачуваного – 1 року. Це пояснюються тим, що роботодавці часто зловживають стажуваннями та використовують інтернів як безоплатну робочу силу
• Визначення нічної роботи (з 22 вечора до 6 ранку). Нічними працівниками вважаються ті працівники, які пропрацювали як мінімум три години під час цього часового проміжку
• Невичерпний перелік ознак дискримінації. Хоча юристи Конфедерації профспілок Грузії наполягали на обов’язковому включенні до ознак дискримінації вагітності
• Право жінки на переведення на легшу роботу у зв’язку з вагітністю. Проте на відміну від України, де вагітній жінці виплачується фактичний заробіток, в Грузії питання оплати праці вирішуватиметься за домовленістю з роботодавцем
•  Встановлення додаткових перерв для годування дитини
• Збереження робочого місця за жінкою після виходу з відпустки по догляду за дитиною
• 57 днів оплачуваної відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами, які частково або повністю може використати й батько дитини
• Заборона роботи протягом двох змін підряд без відпочинку
• Щонайменше один вихідний день на тиждень, або ж два вихідні кожні 2 тижні
• Обов’язкова перерва після 6-ти годин безперервної роботи
• Нормальна тривалість робочого часу для працівників 14-16 років становить 4 години, для 16-18-річних – 6 годин. Забороняється понаднормова праця неповнолітніх більше ніж 4 години на тиждень та 2 години на день
• Зменшення мінімальної кількості працівників, які хочуть створити профспілку з 50 до 25. На жаль, це положення стало результатом т.зв. торгу між соціальними партнерами, в результаті якого від солідарних страйків довелося відмовитися

Великим каменем спотикання стала понаднормова робота. Раніше, 40-годинний робочий тиждень існував лише на папері. Багато роботодавців успішно користувалися прогалиною в законодавстві, яка дозволяла збільшувати тривалість робочого тижня до 48 годин без додаткової оплати. Незважаючи на критику багатьох юристів та правозахисників, положення щодо оплати понаднормової роботи у розмірі 125% не вдалося прийняти, як і положення щодо мінімального розміру заробітної плати. Таким чином, залишилася чинною норма, що розмір компенсації за понаднормову роботу визначається за угодою сторін. Тобто й мінімальне підвищення зарплати вже може вважатися виконанням угоди.

До того ж не вдалося виключити із підстав звільнення «будь-які інші об’єктивні обставини», яке часто дуже широко та суб’єктивно тлумачиться роботодавцями. І лише завдяки посиланню на судову практику працівникам можуть відстояти свої права.

Нові зміни до законодавства ускладнили умови компенсації за вимушений прогул у разі незаконного звільнення. За словами юристів Конфедерації профспілок Грузії, незаконно звільнений працівник не матиме право на компенсацію, якщо він знайшов нову роботу поки його справа розглядалася у суді (так розгляд справи можу тривати кілька років, то відповідно працівник змушений шукати нове робоче місце. До прийняття змін компенсація такому працівнику все одно виплачувалася).

Замість висновку

Як бачимо з вищевикладеного, ліберальне трудове законодавство не витримало випробування часом. Стабільні трудові відносини та їх прогнозованість поряд з чіткою регламентацією прав та обов’язків працівників та роботодавців є запорукою бажання іноземних інвесторів вкладати кошти в економіку.

В 2020 році грузинські парламентарі вирішили на користь соціально-відповідальної держави та гідної праці, повертаючись до тих положень, які були закладені в Кодексі законів про працю Грузії 1973 року.

Україна ж наразі має чинний Кодекс законів про працю з більшістю тих положень, які грузини прийняли наприкінці серпня. Тому й виникає питання, а чи дійсно той напрям лібералізації трудових відносин, який обрав наш уряд і ті заяви, які лунають від можновладців є доречними? Адже «комплексний Закон «Про працю»» навряд чи буде успішним. Однозначно комплексні зміни потрібні, але лише на принципах соціального діалогу та врахування інтересів як роботодавців, так і працівників. Ідеального документу не вдасться розробити, оскільки у будь-якому разі якась сторона залишиться незадоволено. Але трудове право – є правом знаходження компромісу, хоч цей процес і нелегкий. І краще пройти цей нелегкий процес, аніж набити великі гулі від ступання на грузинські граблі реформи трудового законодавства.

__________

Редакція може не поділяти думки авторів у розділі «блоги».