Альпінізм – це в першу чергу боротьба з собою
У адвоката Юрія Демченка незвичне хобі – альпінізм та скеле/льодолазіння.
Він вже побував у багатьох гірських системах, таких як: Альпи, Гімалаї, Тянь-Шань, Кавказ та гори Туреччини. А ще нещодавно підкорив одну з найскладніших за сходженням гір – Маттерхорн.
Ми його розпитали, чому він почав ходити в гори, які історії з ним там траплялися, чи доводилося йому долати гірську хворобу та опановувати страх, а також про те, як це незвичне хобі допомагає йому в юридичній практиці.
Маттерхорн
Як ти почав займатися альпінізмом та скеле/льодолазінням. Розкажи, з чого все почалось?
Якось, після важкого робочого дня, мій партнер та колега Денис Дьомін запропонував піти в Карпати в похід. На здивування Дениса, я одразу погодився. Ми вирішили пройти Чорногірський хребет: почати з гори Петрос і закінчити горою Піп-Іван (Чорна гора).
Це була одна із найцікавіших мандрівок у моєму житті. По-перше, тому, що ми нічого не знали про гірські походи. Навіть, як потрібно пакувати рюкзак. Не кажучи вже про те, що майже нічого з того, що потрібно для правильного походу в гори – в нас також не було 🙂 Хоча тоді ми думали, що підготувалися до походу досить якісно: як фізично, так і в плані екіпіровки. Але, як виявилось, це не так.
І тут почалось найцікавіше. Мене цей похід так вразив, що я відразу пішов на курси скелелазіння. А далі романтичні розповіді альпіністів про походи по Кавказу і Гімалаях – і майже сто відсоткова альпіністська залежність. Хоча справжній альпінізм почався не в Карпатах, а з гори Казбек. Тоді я і зрозумів, що вже не зможу жити без гірських краєвидів і цього божевільного відчуття.
Разом з Денисом, Непал
Що дають тобі гори? Чому ти це робиш?
Гори дають мені те, чого я не отримую в буденному житті – відчуття непередбачуваних мандрівок, свободи і величі природи. Це одні з найкрутіших відчуттів. Пам’ятаю, коли на третій день мандрівки по відомому треку «Кільце Анапурни» в Гімалаях я вийшов на висоту 3100 метрів і перший раз в своєму житті побачив гірський ланцюжок високих гір. Це були Анапурна ІІ, ІV і ІІІ – відомі семитисячники. Сказати, що я був вражений – це нічого не сказати. Такого рівня адреналіну я ще ніколи не відчував. Ці гори на вигляд епічні та величні. Я нібито відразу перенісся в фільм «Володар Кілець». Такої краси, створеної природою, не побачити в містах. Це було більш, ніж захопливо. Я не можу забути це відчуття.
Крім того, альпінізм і походи в гори вимагають стовідсоткової концентрації та виваженості. Вчать йти до мети навіть за обмежених ресурсів, маючи на шляху численну кількість перешкод.
Альпінізм надзвичайно допомагає мені у всьому, що я роблю. В тому числі і в юриспруденції. Він навчає швидко приймати рішення в стресовій ситуації, оперативно прорахувати кроки наперед і оцінювати усі ризики.
Казбек
Твоя найвища вершина?
Найвища точка, де я був поки що, це перевал Торонг-Ла в Гімалаях – 5400 м. Найвища вершина, поки, так і залишилася Казбек – 5040 м.
А найзаповітніша?
Як влучно колись сказав про це великий класик Володимир Висоцький: “Лучше гор могут быть только горы, на которых еще не бывал”. У грандіозних планах, звичайно ж, побувати на тих вершинах, які ще не підкорені…
Звичайно, це К2 (інша назва Чоґорі — друга за висотою гірська вершина після Джомолунгми. Її висота становить 8611 метрів над рівнем моря, – прик. ред.) та Маттерхорн.
К2 —це страх і мрія кожного альпініста. Найсмертельніший та найнебезпечніший восьмитисячник. Маттерхорн не така висока, як К2 – її висота всього 4478 м. Проте вона дуже складна.
К2
Тому одну мрію я вже реалізував – піднявся цього року на Маттерхорн. Я дуже люблю цю гору. Мабуть, тому, що вона єдина в своєму роді. Є гори, до яких нестримно тягне. І Маттерхорн одна із них.
Чи бувало тобі дуже страшно?
Звичайно, було. Цієї зими я був на Тянь-Шані (Казахстан). Хоч і було не так холодно (десь близько -12-15 С), але через вітер відчувалось всі -20. Ми підійшли до маршруту після 5-годинного переходу і сіли на перекус. Звичайно, досить довгий перехід під гору, де половина шляху була під градусом 40-45 градусів, забрав сили. Після нетривалого відпочинку наша група почала штурмувати вершину на висоті 3850 м. Втрата сил та енергії, висота та, звичайно, пронизливий холод давали знати про себе.
Тянь-Шань
Після довгого підходу тіло було сильно розігріте. Ми почали лізти (я страхував свого напарника, будучи одним із трьох у зв’язці). Коли ти страхуєш, то можеш чекати стоячи на одному місці навіть до 30 хв. Саме в цей момент я відчув, як замерзають мої кінцівки. Тепло я втрачав з великою швидкістю, більшою мірою через вітер. І це незважаючи на наявність трьохшарового одягу, пухової куртки і двошарових альпіністських черевиків.
Звичайно, в такі моменти, внутрішній стан починає підігріватись негативними спогадами про альпіністів, які обморозили кінцівки. Це все не так сприймається, коли ти дивишся фільм «Еверест» вдома з чашкою чаю. Проте, коли ти бачиш своїми очима або чуєш про пошкодження чи смерть альпіністів, і розумієш, що тут не кіно – а справжнє життя, то, чесно кажучи, позитивних балів до психологічного стану це не додає. Тому я почав відразу налаштовувати себе на позитивні думки.
Коли почали замерзати мої кінцівки, я не відразу помітив, бо був зайнятий страхуванням свого товариша по зв’язці. Але якимось чином я дістав руки з двох рукавичок і побачив, що вони майже біло-блідні. Я розумів, що перша стадія ще не настала, проте потрібно щось робити. В цей же момент я також усвідомив, що майже не відчуваю пальців на ногах. Тоді відразу почав робити масаж і спеціальні амплітудні коливання руками і ногами, щоб хоч якось відігріти кінцівки. Це було важко, враховуючи, що я стояв на обриві на висоті в 3800 метрів і страхував свого напарника.
Але більше болю я відчув, коли кров з великою швидкістю почала приливати до холодних кінцівок. Відчуття було не з приємних. Я розумів, що не все так критично, проте перебував на межі, коли через мене група могла зупинити підйом. Хвилин за 10 я трішки відігрів свої кінцівки і зрозумів, що рівень цукру в крові досить сильно впав. Адже вже підходила певна хандра і настрій не покращувався навіть після обіду під горою. Бажання лізти до гори почало згасати. Я відразу дістав два шоколадних батончики і з’їв їх, запивши спеціальним теплим енергетичним чаєм, суміш якого я розробив для себе особисто.
Тянь-Шань
У кожного альпініста є якісь свої секрети, як краще підбадьорити себе в такі моменти. В мене спеціальний чай, солодощі і спеціальні набори амінокислот з вітамінами. В загальному, я зібрав себе з думками, звикся із постійним відчуттям холоду і почав лізти.
Насправді, було багато таких ситуацій, але кожного разу ти намагаєшся з ними справлятися, хоча в першу чергу із собою. Адже, альпінізм – це в першу чергу боротьба з самим собою.
Ого. Розкажи ще якусь історію.
Була також в цьому році ситуація, коли я вперше спробував льодолазіння. Виліз на водоспад під назвою «Дівочі сльози» в горах Тянь-Шаню (Казахстан). Відчуття було досить дивне, оскільки ти лізеш по замерзлій воді і тримаєшся на невеликих виступах в льоді через свої льодові інструменти (льодоруби) та спеціальний інструмент, що має назву «кішки». До речі, в цей момент я пройшов своє перше хрещення, коли одна із льодових глиб відвалилася від удару мого льодорубу і впала на мою голову. Відбувся легким розсіченням носа. Але це було круто. Взагалі відчуття від льодолазіння одні із найбільш сповнених адреналіну.
Після “бойового хрещення”
Це дороге задоволення?
В більшості випадків, так. Дуже дорога екіпіровка. Наприклад, хороші альпіністські черевики коштують від 500 доларів. Загалом, для нормального сходження в гори стартова вартість всієї екіпіровки буде від 1000-3000 доларів і вище, в залежності від ваших фантазій і можливостей.
Сама поїздка в гори коштує також не малих коштів. Гіди та різного роду перміти коштують немало. Всі гори знаходяться досить далеко від населених пунктів, тому переїзди також забирають багато часу і грошей.
А неординарні історії траплялись?
Цікавим випадком було знайомство з потенційними клієнтами під час привалу у Гімалаях. Там ми з Денисом познайомились з подружжям із України, які, як виявилось, мали декілька непростих судових процесів у сфері банківських правовідносин.
Слово за слово, і адвокатське об’єднання “Літігейшн Груп”, перебуваючи у Непалі, уклало Договір про надання правової допомоги 🙂 До речі, обидва судові процеси ми з успіхом остаточно виграли у Верховному Суді, і, в знак цього, домовились із клієнтами відсвяткувати це черговим спільним походом.
Для багатьох вершина Евересту — це мрія. А для тебе?
Мені подобається Еверест. Це чудова вершина з цікавою історією. Проте – це не моя мрія. Особливо, коли останнім часом Еверест перетворився на комерційний тур «для всіх». Одні черги при підйомі на Еверест лише чого варті. В такій черзі можна спокійно простояти близько години. Є люди, які йдуть на Еверест, і вже тільки в базовому таборі дізнаються, як правильно одягати кішки чи інше спорядження. Це не додає впевненості при сходженні на таку складну гору. Оскільки разом із вами будуть йти сотні людей, половина з яких любителі. Помилка одного – може коштувати життя багатьом.
Еверест
Чому такий “хайп” навколо неї?
Еверест – найвища вершина світу. Його висота 8848 м. Недарма його називають – Дахом світу. Кожен альпініст намагається піднятися на найвищу точку. Причини піднятися на Еверест у кожного різні, проте ціль у всіх одна. Для когось це самоствердження, для когось реклама і піар, хтось шукає відповіді на свої запитання, інший прагне себе випробувати. Я скажу словами Джорджа Мелорі, якого спитали, чому він хотів підкорити Еверест – «тому що він є».
Я також згадую слова одного відомого альпініста, який сказав мені, що Еверест – це просто «візитна картка для показу на Новий рік». Звичайно 8848 метрів – це не жарт, і не кожен професійний альпініст в силах піднятися на Еверест. Але є гори набагато складніші.
З тобою траплялася гірська хвороба?
Дякувати Богу, мене минули такі ситуації. Звичайно я, як і більшість всіх альпіністів, відчуваю на собі дію висоти. Проте далі головного болю і зниження апетиту в мене ніколи заходило. Насправді, я і не був на тих висотах, де вже дійсно смертельно небезпечно.
Гора Брайтхорн, масив Монте-Роза
Що, крім спорядження і фізичної підготовки, необхідне для підйому?
Мабуть, найголовніше – це ваш самоконтроль. Іншими словами – психологічний стан і сила волі. Фізична підготовка і екіпіровка дуже важливі. Без них ніяк. Проте без сили волі і самоконтролю ви не зможете дійти до вершини і спуститися.
Я бачив багато фізично витривалих людей, які не змогли піднятися на вершину. В більшості випадків, страх і відчуття безпорадності на фоні фізичної втоми – це найстрашніший ворог в горах. Недаремно кажуть – «хочеш зрозуміти, що за людина, сходи з нею в гори».
Просто уявіть ситуацію: ви вже десь днів 3 чи 5 в горах при постійно мінусовій температурі та сильному вітрові; їжа у вас досить скудна; фізична втома дає знати про себе кожного дня; тіло не встигає відновитися; спите не більше 5 годин і то з перервами – і тут ви починаєте втрачати самоконтроль. Людина стає дратівливою і, як результат – втрачає контроль над ситуацією і власним станом. З таким напарником було б страшно, мабуть, підніматися. Знаючи, що він розбалансований і замкнутий на своєму страхові.
Удача відіграє важливу роль?
Удача – досить абстрактний термін. В моєму розумінні, удача – це коли альпініст підготувався дуже добре і максимально все прорахував. Хоча, я, насправді, вірю в те, що у гір є душі. І якщо альпініст не поважає гору – то вона обов’язково йому віддячить тим же. Гору потрібно любити та поважати. Тоді вона дозволить вам вийти, і найголовніше – спуститися з неї.
Гора Пік Хрищатого
Яка ситуація чи пригода тебе найбільше вразила?
Альпінізм і гірський трекінг – це завжди пригоди. Таких історій було дуже багато. Наприклад, я був дуже вражений коли брав участь в рятувальних роботах в Алматинській ущелині, що на Тянь-Шані.
Ми піднімалися з групою на Пік Хрещатого, коли по рації почули, що одна із груп, яка була поруч на іншій вершині, попала в біду. Один альпініст зірвався із обмерзлої скелі і пролетів вниз близько 10-12 метрів. Тому всі групи альпіністів, які були поруч, попросили приєднатися до транспортування постраждалого.
Операція з порятунку
Це була дуже цікава робота, яка нагадувала роботу мурах. Декілька альпіністів побігли в базовий табір для того, щоб доставити акьї (носилки). Я і більшість альпіністів тропили дорогу для використання акьї на тропі довжиною в 600 метрів. Тобто 10 альпіністів йшли один за одним і протоптували спеціальну подвійну стежку, шириною в півтора метра, по снігу, який місцями досягав глибини в 1,5 метра. Тропити дорогу серед снігу глибиною в один метр на висоті 3700 метрів, та ще й на швидкість – це досить виснажливе завдання. Для того, щоб протоптати таку стежку на відстань у 100 метрів у нас пішло не менше 30 хв. В загальному, ми забезпечили доставлення в базовий табір постраждалого, де його забрали медики. Альпініст, до речі, вижив. З ним все було добре.
Казбек
Як щодо людей, які ви зустрічали в горах. Які вони — є щось особливе?
Мені завжди подобається спілкуватися з альпіністами та іншими людьми, яких я зустрічаю в горах. Це люди, які люблять гори та пригоди; які радіють снігу і квітам на скелях; які завжди готові поділитися з тобою останнім. Для мене спілкування з такими людьми завжди приносить велике задоволення. Оскільки я ще не бачив жодного песиміста серед них.
Чи можеш ти провести паралель між горами і юриспруденцією?
В горах, як і в юриспруденції, потрібно постійно працювати над собою і рухатися вгору. Інакше так і залишишся сидіти внизу в своєму наметі, який з часом занесе снігом.
Водоспад “Дівочі Сльози”
Як щодо льодолазіння. Це ж дуже ризиково. Не страшно?
Льодолазіння, мабуть, найадреналіновіше заняття серед усіх моїх уподобань в альпінізмі. Лазити по замерзлій воді неймовірно драйвово. Відчуття досить дивне, оскільки ти висиш на 90 градусній стіні і тримаєшся на декількох залізних і тонких шипах на кішках і льодорубах. Весь цей лід в будь-який час може обламатися і впасти на тебе.
Щодо страху, то він завжди присутній в альпінізмі. Це нормально. Інше питання – чи ти володієш страхом, чи він тобою. Якщо страх починає тебе переповнювати – ти втрачаєш контроль над ситуацією. А в льодолазінні потрібно бути максимально уважним, оскільки твоя головна задача – правильно забити льодоруб. А ще розрахувати місце для страховки, розмістити своє тіло правильно і т. д. Боротьба зі страхом завжди присутня.
Тянь-Шань
Хоча, зі збільшенням практики в скелелазінні, мій рівень страху зараз дуже знизився. Але бувають моменти, коли нерви починають працювати на межі. Наприклад, коли я ліз нещодавно на Маттерхорн, перед самою вершиною закінчилися кільця для страхування і скельна зона перейшла в льодову. Все це було на висоті в 4400 метрів на стіні в 70-85 градусів. Я почав лізти по льодовій стінці майже без страховки, спираючись виключно на кішки на ногах і один льодоруб. Тоді я і відчув за довгий час, що таке реальне відчуття страху. Проте, дуже швидко опанував себе: просто почав робити свою роботу і лізти вгору.
Який досвід ти отримуєш? І чи використовуєш його в повсякденному житті?
Наполегливість і витривалість. Ну і головне – це любов до холоду. Я, на відміну від багатьох інших людей, дуже радію холоду. Тому восени і взимку мені завжди комфортно, яка б не була погода.
Непал
Поради юристам, які теж захочуть пов’язати своє життя з таким хобі.
Постійно тренуватися. І завжди вдосконалювати себе, як у фізичному плані, так і в інтелектуальному. Ну і, звичайно, бути дуже уважним до дрібниць. Оскільки альпінізм – це питання дрібниць. Одна неврахована дрібниця в горах, як і в юриспруденції, може дуже дорого коштувати.
