10 судових процесів, які змінили світову історію (частина 3)

Ми завершуємо серію судових процесів, важливих для історії. Усі розповіді були написані юристами, адвокатами та суддями з усього світу на прохання юридичного видання Американської асоціації юристів ABA Journal. Кожен із них визначив і описав один судовий процес, який, на його думку, був найбільш важливим для формування сучасного розуміння справедливості, правосуддя та прав людини.

Усі судові процеси наведені у хронологічному прядку. Для зручності сприйняття інформації, ми публікуватимемо її частинами, розділивши на 3 матеріали.

Це третя частина у блоці. Ознайомитись із першою ви можете за посиланням. Друга частина доступна тут.

Десегрегація

Верховний Суд відкидає окрему, але рівну доктрину (Вашингтон, 1954 рік)

Два рішення Верховного суду США у справі «Браун проти Ради з питань освіти» стали кульмінацією багаторічних зусиль Національної асоціації сприяння прогресу кольорового населення і численних осіб, які сміливо виступали в якості позивачів у справах, порушених в Сполучених Штатах. Основною метою цих зусиль було рішення суду 1896 року у справі «Плессі проти Фергюсона», яке, по суті, забезпечило правову основу для Законів Джима Кроу, відстоюючи окрему, але рівну доктрину. Ключовим полем битви для цього виклику будуть окремі школи.

Справа «Браун проти Ради з питань освіти» змінила цю націю. Верховний суд скасував десятиліття судової практики, коли ухвалив, що закони штату, які забороняють рівний доступ до освіти за ознакою раси, порушили пункт про рівний захист 14-ї поправки. Лінда Браун змінила державне утворення в Сполучених Штатах і проклала шлях до руху за громадянські права, який сформувався в 1960-х і триває досі, — пише Кім Дж. Аскеу. 

Браун також демонструє важливість ефективної правової стратегії. Хоча справа Лінди Браун названа на честь групового позову, який розпочався в Топіка, штат Канзас, він фактично являє собою об’єднання п’яти справ з чотирьох штатів і округу Колумбія, а також близько 150 позивачів. Протягом багатьох років Національна асоціація сприяння прогресу кольорового населення (NAACP) — на чолі з майбутнім суддею Верховного суду Тургудом Маршаллом та іншими відомими юристами та науковцями, які тепер зайняли свої місця в історії — розробляли стратегії судового розгляду, в результаті яких ці справи доходили до Верховного суду.

Браун проклав шлях до новаторського використання експертних доказів у федеральних справах про цивільні права. Два педагоги-психологи провели інноваційне соціологічне тестування з використанням білих і коричневих ляльок, щоб підтвердити висновки щодо «стійкої та тривалої» шкоди, якій піддаються діти в ізольованих школах. Суди першої інстанції визнали докази, що підтверджують думку Верховного суду про те, що «окремі навчальні заклади за своєю суттю нерівні».

Браун викладала уроки про те, як сам Верховний суд встановив масштабність справи. Суд заслухав два усних аргументи, перш ніж він виніс своє одноголосне рішення в 1954 році. Визнаючи потенційні проблеми в реалізації свого рішення, суд дозволив генеральним прокурорам штатів з роздільними шкільними системами надати меморандуми, а потім представив ще один документ про те, як швидко виконати його рішення.

Злочини проти людства

Адольф Ейхман засуджений за роль в «Остаточному рішенні» (Єрусалим, Ізраїль, 1961 рік)

До 1945 року принцип державного суверенітету перевищив всі інші в міжнародному праві. Лише в Нюрнберзькому процесі парадигма державного імунітету та індивідуальної відповідальності почала істотно змінюватися. У постановах Нюрнберга викладена концепція універсальної юрисдикції щодо певних порушень міжнародного кримінального права. Однак протягом багатьох років після нацистських процесів принцип універсальної юрисдикції був затьмарений холодною війною. Але в 1961 році справа «Генерального прокурора Ізраїлю проти Ейхмана» повернула універсальну юрисдикцію на міжнародну арену драматичним чином.

Під час Другої світової війни Адольф Ейхман був підполковником в СС, який ніс головну відповідальність за перевезення євреїв з усієї окупованої нацистами Європи в центри вбивств в Східній Європі, перш за все в Польщі. Після війни Ейхман втік до Аргентини, де він жив і працював анонімно протягом майже двох десятиліть. Він був схоплений агентами ізраїльської служби безпеки в травні 1960 року і таємно доставлений в Ізраїль, щоб постати перед судом відповідно до Закону про нацистів і нацистських співробітників країни.

Суд над Ейхманом почався приблизно через рік в окружному суді Єрусалиму. Суд посилався на інтереси всього людства, підкреслюючи в своєму рішенні право і відповідальність кожної держави, як частини «сім’ї націй», переслідувати і карати тих, хто скоїв найогидніші міжнародні злочини. Суд заявив: 

Жахливі злочини, визначені в цьому законі, не є злочинами тільки за законом Ізраїлю. Ці злочини, що приголомшили все людство й уразили совість нації, є серйозними злочинами проти самого закону націй. 

Потім суд додав: 

Юрисдикція щодо злочинів з міжнародного права універсальна. Саме універсальний характер розглянутих злочинів дає кожній державі право судити тих, хто брав участь у підготовці таких злочинів, а потім карати їх.

Засудження Ейхмана в серпні 1961 року було залишено в силі Верховним судом Ізраїлю, а 31 травня 1962 він був відправлений на шибеницю.

Справа Ейхмана нагадала світу про його обов’язок діяти. Сьогодні, як зазначає Марк С. Елліс, в доктрині універсальної юрисдикції зазначено, що, оскільки скоєння найбільш жахливих міжнародних злочинів ображає все людство, винні мають притягатися до відповідальності і піддаватися судовому переслідуванню з боку будь-якої держави.

Саботаж

Нельсон Мандела уникнув смертного вироку (Преторія, Південна Африка, 1964 рік)

Нельсон Мандела став відомим в 1950-х роках як лідер Африканського національного конгресу, ключової опозиційної групи в політиці апартеїду в уряді Південної Африки. У 1963 році Мандела і кілька інших лідерів АНК були звинувачені в плануванні саботажу і повалення уряду. Засудження могло привести до смертної кари.

14 лютого 1995 року президент Нельсон Мандела відкрив новий Конституційний суд Південної Африки. Його вступні слова були наступними: 

Востаннє я постав перед судом, щоб почути, чи буду я засуджений до смертної кари. 

Він мав на увазі судовий процес у 1963-64 роках, в якому він і його товариші були визнані винними в саботажі.

На наступний день суд повинен був вислухати аргументи щодо конституційності смертного вироку згідно з Біллем про права. Слова Мандели спонукали 11 нових суддів, включаючи Річарда Дж. Голдстоуна, які щойно прийняли свої присяги, подумати, наскільки радикально змінилася б наша історія, якби три судді, які визнали Манделу і його товаришів винними в саботажі, ввели смертну кару, як цього вимагав прокурор. 

По завершенні цього процесу Мандела звернувся до суду. На закінчення він сказав: 

Це боротьба африканців, натхненна їх власними стражданнями і досвідом. Це боротьба за право на життя. Я плекав ідеал демократичного і вільного суспільства, в якому всі люди живуть разом в гармонії і з рівними можливостями. Це ідеал, заради якого я сподіваюся жити і якого прагну досягти. Але, якщо знадобиться, мій Боже, це ідеал, заради якого я готовий померти.

Всі обвинувачені, крім одного, були засуджені, але суддя Квартус де Вет зупинив наказ про страти і замість цього засудив їх до довічного ув’язнення. У залі суду можна було почути, як усі зітхнули з полегшенням. Пригнічена більшість в країні святкувала порятунок життя свого героя, і до них приєдналися мільйони в міжнародному співтоваристві. 

В той день в 1995 році в Конституційному суді ми всі усвідомлювали, що наша нова конституція і відносно мирний перехід від апартеїду до демократії були б неможливі без керівництва, бачення і особистості Мандели. Це бачення стало маяком не тільки для південноафриканців, але і для волелюбних людей на всіх континентах, — пригадує Річард Дж. Голдстоун.

Військові злочини в 21 столітті

Лідера сербів судить міжнародний трибунал (Гаага, Нідерланди, 2002 рік)

У 1992 році в Європі вперше стався збройний конфлікт після закінчення Другої світової війни. Порочний характер війни в колишній Югославії, розпалюваний вибуховою сумішшю релігійних, етнічних та історичних антагонізмів, що розігруються серією злодіянь, скоєних різними учасниками, вразив світ. Рада Безпеки США створила Міжнародний кримінальний трибунал у справах колишньої Югославії в 1993 році для судового переслідування осіб за військові злочини та інші порушення міжнародного права щодо прав людини в ході конфлікту. «Зоряним» відповідачем суду був Слободан Мілошевич, президент Сербії протягом 1990-х років, поки він не був повалений в 2000 році.

Слободан Мілошевич ніколи не був засуджений. Його судовий процес, який почався в 2002 році в штаб-квартирі Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії (МТКЮ), завершився в березні 2006 року, коли він помер у своїй камері, мабуть, з природних причин.

Але сам факт судового розгляду і його очікуваний результат зробили його важливим. Вперше в сучасній історії колишній глава держави постав перед судом, створеним світовою спільнотою. Звинувачення проти Мілошевича включали злочини проти людяності, порушення звичаїв війни, геноцид і грубі порушення Женевських конвенцій, — пише Ренді Дж. Алімент.

Судовий процес над Мілошевичем дав зрозуміти іншим главам держав, що вони більше не захищені міжнародним правом, щоб діяти безкарно. МТКЮ разом з Міжнародним кримінальним трибуналом щодо Руанди допоміг зміцнити міжнародні кримінальні закони і створити шаблони для судів, уповноважених застосовувати ці закони, в тому числі Міжнародний кримінальний суд, який вступив в силу в 2002 році. МТКЮ і МУТР також допомогли прискорити створення гібридних судів, таких як Спеціальний суд для Сьєрра-Леоне, який засудив колишнього президента Ліберії Чарльза Тейлора в 2012 році за порушення міжнародного кримінального права, і Трибунал червоних кхмерів у Камбоджі.

За словами Найджела Хемптона, адвоката королеви Нової Зеландії, одним з уроків МТКЮ була необхідність в правилах професійної поведінки, що стосуються юристів, які постали перед ним. У 2005 році МКС змінив свої правила практики і процедури для прийняття Кодексу поведінки адвокатів, створення Дисциплінарної ради та Дисциплінарної апеляційної ради, а також створення посади комісара за стандартами і дисципліни адвоката. Хемптон став першим комісаром.

Переклад: Іванна Мельничук

Зображення: The Washington Post, Variety, Sott.com