10 судових процесів, які змінили світову історію (частина 1)

У деяких випадках судові процеси — це не просто історії про пошуки справедливості. Вони стають частиною історії завдяки їхньому впливу на закон і суспільство. Хоча значення цих випадків важко виміряти в момент їх виникнення, часто зрозуміло, що їх вплив буде значним.

Юридичне видання Американської асоціації юристів ABA Journal запросив 10 видатних юристів з усього світу, щоб кожен із них визначив і описав один історичний судовий процес. Їм дали повну свободу дій — і це видно. Список судових процесів еклектичний і наводить на роздуми. Це найбільші судові процеси в історії? Скоріше за все, ні. Але кожен випадок по-своєму вплинув на систему правосуддя, і для більшості з них повний масштаб цього впливу ще належить визначити.

Усі судові процеси наведені у хронологічному прядку. Для зручності сприйняття інформації, ми публікуватимемо її частинами, розділивши на 3 матеріали.

Вина і невігластво

Бог карає Адама, Єву та Змія в Едемському саду після 7-го дня

Два найбільш ранні судові процеси в західному каноні — біблійне засудження Богом Адама і Єви до страждань, які приносить смертне життя та суд Сократа — піднімають питання про те, як слід карати невігластво. Так, відомий вчений-правознавець — Джордж Анастаполо у своїй статті зазначає, що засудження Богом Змія в історії Адама і Єви пропонує інформативний аналіз взаємозв’язку між невіглаством і виною.

У 399 р до н.е. грецький філософ і вчитель Сократ був засуджений 500 «присяжними», до яких входили його співгромадяни, за звинуваченням в лукавстві і розбещенні молоді Афін. Сократу закидали, що своїми пустими балачками, він відволікає громадян від служіння державі, виховує в молоді неповагу до традицій, усталених правил. Афінський закон вимагав, аби звинувачений сам себе захищав. Його спогади під час судового розгляду про провокаційні наслідки його багаторічних зусиль по виправленню невігластва, ніколи не могли сприйматися всерйоз чоловіками, які бути «суддями» у цьому процесі. 

Набагато раніше, згідно з Біблією, Адам і Єва були засуджені після того, як Бог попросив їх пояснити, чому вони з’їли заборонений плід з «дерева пізнання добра і зла». Ця історія зображена в Книзі Буття, Адам звинуватив Єву, яку Бог створив з ребра Адама: «Вона дала мені плід з дерева, і я з’їв його». У свою чергу, Єва звинуватила Змія в її вчинку: «Змій обманув мене, і я з’їла плід».

По суті, всі троє — Адам, Єва та Сократ — отримали смертні вироки: для Адама і Єви вони прийшли в формі смертних життів. Сократ привів у дію свій вирок, випивши чашу отрути.

Можна, звичайно, запитати, чи дійсно Адам і Єва, на відміну від Змія, наприклад, знали, що вони робили, коли їли заборонений плід. Але Змій також був покараний Богом і через це він постійно плазує, адже, за історією, Змій мав ноги, як і людські істоти.

Нам невідомо, якими були мотиви дій Змія. Схоже, йому навіть не дали можливості висловитись у своє виправдання, як це було запропоновано Адамові та Єві. Таким чином, ми залишаємося з декількома загадками: Що Змій сподівався отримати від спокуси людей? Чи передбачає призначення йому покарання те, що Змій знав напевно, що він робив? Чи повинно те, що трапилося зі Змієм, допомогти нам краще зрозуміти, що трапилося із Сократом, а також з Адамом і Євою?

Тут слід зазначити критичну відмінність між біблійним і сократовским підходами до серйозних проступків, переконаний Джордж Анастаполо. Очевидно, що Змій розглядається Богом як «хтось», хто заслуговує суворого осуду. Так чи інакше, це, схоже, не буде приводом для залучення сократівської позиції, що негідна поведінка дійсно є результатом незнання, пропозиція, що в подальшому була викладена Аристотелем, суть якої полягала в тому, що всі дії розумних істот так чи інакше спрямовані на благо.

Зрада

Парламент поставив перед судом короля Чарльза I в Лондоні у 1649 році

Менш ніж через 50 років після смерті Єлизавети I закінчилася династія Тюдорів. Британська монархія, яка знаходилася в руках Стюартів, перебувала в cерйозному конфлікті з парламентом. У той час як Чарльз I, який почав своє правління в 1625 році, наполягав на тому, що його влада спирається на божественне право, все більш і більш неспокійна опозиція в парламенті на чолі з Олівером Кромвелем робила кроки по обмеженню цієї влади. Громадянські війни в Англії 1642-51 рр. привели до розгрому роялістських сил. Чарльз здався шотландцям, які передали його парламенту. Останній постановив, що Чарльза І слід судити за державну зраду та «інші тяжкі злочини проти королівства Англії».

Суд над Чарльзом I почався в лондонському Вестмінстер-холі 20 січня 1649 року. Чарльз відмовився визнати законність суду на тій підставі, що «короля не може судити ні одна вища юрисдикція на землі».

27 січня Чарльз був засуджений за зраду, а через три дні він був обезголовлений під час публічної страти.

Це був процес, спричинений спадщиною Реформації і релігійними заворушеннями, які за нею послідували. За десятиліття до суду відбулися дві громадянські війни, вина за які була покладена на короля. До лютого 1649 року Джон Мілтон, захисник парламентської опозиції, оголосив Чарльза «тираном народу», — переконана суддя Маура Макгоуен.

Чи було це організованим судом над людиною, яка вірила, що править відповідно до божественного права королів? Чи були люди, які виконували функцію суду присяжних, «на краю провидіння»? Очевидно, вони теж вірили, що судять правителя, призначеного на владу Богом, який пожертвував божественним захистом, зловживаючи цією владою. Вражає, що члени Парламенту повинні були вести себе таким чином. Але слід пам’ятати, що вони були натхненні і укріплені їх релігійною вірою. Вони діяли так, як вважали за потрібне у відповідності з волею Бога; і крім того, вони провели те, що, на їхню думку, було відкритим і справедливим судом.

Але вони діяли без прецеденту. Була невпевненість щодо того, як звинувачення повинні бути заявлені. Члени палати громад вважали, що вони представляють суверенітет народу, і заявили, що король вів війну проти них, заохочуючи шотландців вторгатися в Англію. Вони приписували королю провину за звірства, скоєні роялістами під час громадянських воєн.

Король через зневагу або відмову прийняти авторитет «двору» відмовився визнати вину. Всупереч прецеденту, це було зареєстровано як заяву про визнання невинності, і були викладені докази, хоча і поза полем зору обвинуваченого. Згодом король відмовився дати свідчення щодо себе перед судом.

В юридичному плані це були суттєві відхилення від звичайної процедури. Це був перший раз, коли відмова зробити заяву про винуватість чи невинуватість привела до судового розгляду з врахуванням доказів. Поки Чарльз чекав на ешафоті, його страту було відкладено на кілька годин, а тим часом закон про правонаступництво після його смерті складався поспіхом. В останню хвилину уповноваженим прийшло в голову, що не було засобів запобігання автоматичного правонаступництва Карла II без подальшого прийняття закону.

На сьогоднішній день все ще залишається питання: чи змінив суд над Карлом I історію, створивши прецедент для багатьох судових процесів з військових злочинів, які настали пізніше, або це був просто перший з них?

Незаконне голосування

Сьюзен Б. Ентоні засуджена за участь в голосуванні

1 листопада 1872 року Сьюзен Б. Ентоні і її три сестри увійшли в бюро реєстрації виборців в Рочестері, штат Нью-Йорк, і зажадали, щоб їх зареєстрували. Незважаючи на те, що виборче право для жінок не було визнаним в Сполучених Штатах в той час — і не буде протягом ще 50 років — Ентоні переконувала інспекторів, що слідкували за виборами, що 14-а поправка до Конституції, яка була ратифікована в 1868 році, дала жінкам право голосувати на федеральних виборах. Нарешті, інспектори здалися і зареєстрували жінок. 5 листопада Ентоні і кілька інших жінок проголосували, але 18 листопада заступник маршала США прийшов в дім Ентоні й заарештував її за незаконне голосування.

Судовий процес щодо справи Ентоні в окружному суді США розпочався 17 червня 1873 року за участі присяжних у складі 12 осіб. На наступний день головуючий суддя Уорд Хант, який був призначений до Верховного суду США на початку того ж року, дав вказівку присяжним винести обвинувальний вирок і відхилив клопотання захисту про проведення їх опитування. 19 червня Хант відхилив також клопотання захисту про новий судовий розгляд на тій підставі, що Ентоні було відмовлено у розгляді справи судом присяжних, а потім засудив її до штрафу в розмірі 100 доларів США та судових витрат.

Хоча справа «United States v. Susan B. Anthony» розглядається головним чином як справа про виборче право жінок, насправді вона зачіпає багато питань, в тому числі закони, які підтримують Реконструкцію Півдня, конкуруючу владу федеральних урядів, а також урядів і судів штатів, розгляд кримінальних справ в федеральних судах, право на суд присяжних і відсутність положень про оскарження обвинувальних вироків.

З юридичної точки зору, — зазначає Дебора Енікс-Росс, — рішення судді Ханта скерувати присяжних до визнання Ентоні винною — без дозволу присяжних засідателів і без їх опитування — було настільки кричущим, що адвокати, політики і преса виступили проти порушення ним конституційної гарантії суду присяжних. Лише 22 роки по тому, в 1895 році, Верховний суд постановив, що федеральний суддя не може виносити обвинувальний вирок у кримінальній справі.

У той час як Ентоні вдалося переконати президента Улісса С. Гранта помилувати інспекторів з виборів, які були засуджені за те, що вони дозволили їй зареєструватися і віддати свій голос, вона не змогла переконати Конгрес у тому, що її штраф повинен бути відхилений, оскільки їй відмовили в суді присяжних. Але вона так і не заплатила штраф, і уряд не робив ніяких зусиль для його отримання.

Ентоні була зображена як «Жінка, яка наважилася» (The Woman Who Dared) в коміксі, який з’явився в New York Daily Graphic 5 червня 1873 року у супроводі редакційної статті, в якій говорилося, що, якщо вона буде виправдана, жінки «визнають в особі міс Ентоні» першопрохідницю, адже «вона першою пройшла той шлях, який вони шукали». Але й роль Ентоні в забезпеченні стимулу для захисту прав обвинуваченого в судах присяжних не слід випускати з уваги.

Переклад: Іванна Мельничук

Зображення: Pixabay, The Royal Family, U.S. Virtual Embassy Iran