Підбірка книг про війну
Війна — не нове явище в історії людства. Про неї вже написано безліч книг і ще немало буде написано.
Нижче підбірка книг, які дозволяють переосмислити жахливі історичні події.
Влад Сорд «Безодня» (Дім химер, 2019)
Коли автор не з чуток знає, що таке війна, бо сам пройшов усі кола пекла на Сході України, це помітно відразу й неозброєним оком. Зі сторінок «Безодні» виглядає Чорний Бог, який готовий забрати з собою кожного, хто не встоїть перед жахом війни. Історії з оповідань Влада Сорда близькі до документальності, зокрема, завдяки реалістичності персонажів та увазі до побутових деталей, але поєднані елементом вигадки, який залишає книжку в полі художньому. Ідея «Безодні» чітка: хто хоча б раз опинився на краю прірви і заглянув всередину безодні, той уже завжди носитиме в собі її частинку.
У своєму романі Сергій Жадан максимально далекий від романтизації війни. Його «Інтернат» символізує окуповану частину України, а вчитель Паша – пасивного і безініціативного обивателя, хата якого завжди була скраю. Але війна на те й війна, – вона зачіпає навіть лежачі камені, і сховатися від неї всередині себе самого ніяк не вийде. Вимушена триденна вилазка Паші в «сіру зону» перетворюється для нього на екстремальне випробування на межі життя і смерті. Та хтозна, можливо, якби не племінник Саша, якого потрібно було забрати з інтернату по той бік блокпосту додому, Паша так і залишився б замкненим у своїй інфантильності, не бажаючи знати, де тут свої, а де чужі.
Війна на Балканах стала справжнім жахом Європи кінця XX століття. Але найбільшим жахом вона обернулася для покоління молодих людей, у домівки яких війна увірвалася саме в найкращі роки їхнього життя. Замість яскравих безтурботних розваг їм довелось бачити навколо руйнівні метастази, що розповзаються по всій країні, гинути самим та втрачати друзів і рідних, які навіть не встигли зрозуміти, проти кого та за що їм довелося воювати, переживати за долю ще не народжених дітей і жорстокого світу, в який вони мають прийти. Роман з автобіографічними елементами «У трюмі» сербського письменника Владимира Арсенієвича став культовим у 90-их роках, а цьогоріч нарешті добрався і до українського читача, для якого, на жаль, буде значною мірою актуальним.
Про Другу світову війну написано немало книг. Але, на відміну від більшості авторів, Ромен Ґарі зумів зосередитись на людських слабкостях, які в реаліях війни стають ще більш помітними і ще менш привабливими. Надмірної героїзації учасників воєнних дій у «Летючих зміях» ви не знайдете. Натомість прочитаєте душевну історію про тих, хто таємно перебуваючи в Русі Опору Франції з останніх сил докладався до того, щоб справедливість і людяність взяли гору над продажністю і пристосуванством. Суперечлива роль Франції у Другій світовій очевидно вплинула і на особистий вибір кожного її громадянина. Втім, окупація країни рано чи пізно мала скінчитися, а отже час, як завжди, все розставлятиме на свої місця.
«Щоденник Майдану та війни» і «Сірі бджоли» – обидва твори Андрія Куркова, що увійшли до цієї книги, – об’єднані спільною темою війни. У першому випадку маємо справу зі своєрідним часописом очевидця, який в щоденниковому форматі фіксує події з різних куточків країни, стривоженої революцією, а пізніше – окупацією і війною. А друга частина – це роман про так звану «сіру зону», окуповану частину Донбасу, де російсько-українська війна розвела по різні сторони конфлікту двох найближчих сусідів-ровесників. Від страху перед цією війною навіть бджоли не хочуть вилітати зі своїх вуликів та збирати мед, що вже й казати про людей…
Рано чи пізно кожна війна підходить до свого завершення, а це означає, що у ній з’являються переможці, а є переможені. Для обох життя має якось продовжуватись. Воєнні щоденники «Жінка в Берліні», хронологія яких охоплює період з квітня по червень 1945-го року, написані авторкою саме тоді, коли Червона армія займала Берлін, і остаточний результат Другої світової вже ні в кого не викликав сумнівів. «Визволителі-переможці» не тільки паплюжили місто, а й не гребували принижувати людей, яких у ньому застали, здебільшого – глумились над жінками і мародерствували. Про свої моторошні досвіди в ролі такої «переможеної», жінка з Берліна писала зі сховку, в оточенні десятків таких самих жінок, як вона, а тому побажала зберегти анонімність.
У романі «Містер Піп» оповідь ведеться від імені тринадцятирічної дівчинки. Разом із матір’ю вони живуть на тропічному тихоокеанському острові, де періодично відбуваються військові зіткнення – навколо вирує громадянська війна. Люди там виживають, як можуть, проте навіть за таких обставин організовують у своєму селищі своєрідну «школу», в якій один білий чоловік погоджується бути вчителем. Навчання стає головною радістю в житті дітей, адже наставник робить все можливе, щоб з дня у день вони могли дізнаватися для себе щось нове. Він відкриває інший світ для тих, хто звик жити у постійному страху, перетворює їхнє повсякденне життя на захопливу пригоду і, головне, вчить їх думати, відповідати за власні вчинки і вміти бути вдячними просто за мить, за ще один прожитий день.
Герої «Східного синдрому» дуже різні між собою, у 2014-му у кожного з них були свої мотиви вирушити в зону бойових дій на Сході України. Кимось рухало бажання помсти, кимось – намагання втекти від інших проблем. Не всім вдасться повернутися з цієї війни, а іншим буде непросто залишити війну в минулому, навіть після свого повернення з неї. Ця книга про те, що долі сотень людей після того, як в їхні життя увірвалася війна, стають позначені посттравматичним стресовим розладом. А це означає, що в майбутньому нам ще довго доведеться пожинати наслідки російсько-української війни. Та для початку потрібно дочекатися принаймні її закінчення…
Вінстон Черчілль – одна з найвидатніших постатей часів Другої світової війни. Будучи прем’єр-міністром Великої Британії у найважчий період XX століття, він зобов’язаний був не тільки приймати доленосні рішення для своєї країни, але й як політичний діяч – впливати на перебіг боротьби усього світу проти нацизму. Усі ми знаємо про багато в чому вирішальну роль Великої Британії у закінченні Другої світової, перебільшити її насправді важко. Майстерність оратора і талант письменника вжилися у цій людині поряд з його політичним генієм; Черчілль навіть був нагороджений Нобелівською премією з літератури за свої воєнні мемуари. У своїх книгах Вінстон Черчілль не просто розповідав про війну, а й ділився власними роздумами, аналізував події, зазначав історичні нюанси, які вплинули на перебіг Другої світової, тож книга буде цікава широкому колу читачів.
Роман Гемінґвея «Прощавай, зброє» побачив світ у 1929 році. У цій частково автобіографічній книзі історія кохання розгортається на фоні Першої світової війни. Гемінґвей, як відомо, брав у ній участь – служив на італійському фронті, де був поранений і згодом лежав у госпіталі в Мілані. Там у нього зав’язався роман із медсестрою, який і ліг в основу книги «Прощавай, зброє». Трикутник війна-смерть-кохання відіграє в долях головних героїв визначальну роль, назавжди змінюючи їхнє майбутнє. Книга, за допомогою якої Ернесту Гемінґвею вдалось якнайкраще показати, як саме сформувалося «втрачене покоління».
Світова війна з нацизмом не оминула і Балкани. Зокрема, у 1944-му році німці уже поспішно відступали зі Словенії. На зміну їм прийшли партизани, а жертвами воєнної м’ясорубки, яка утворилась між ними, ставало все більше випадкових мирних мешканців. У такому пекельному горнилі раптово зникає зі свого маєтку подружжя Зарніків. Ніхто не знає, чи вони врятувалися втечею до Швейцарії, чи пропали безвісти з якихось інших причин. Втім, є кілька людей, які здогадуються, що могло трапитися в їхньому маєтку тієї зловіщої січневої ночі. Яскраву Вероніку Зарнік неможливо було не запам’ятати, до неї неможливо було залишитися байдужим, а тому кожен із п’яти оповідачів у романі «Цієї ночі я її бачив» розповідатиме свою історію про Вероніку, сподіваючись, що у її випадку справедливість таки восторжествувала.
Героями тривожних і жаских замальовок Мілєнка Єрґовича «Жертвам сниться велика воєнна перемога» стали прості мешканці блокадного Сараєва, яке знаходилось в облозі протягом довгих чотирьох років. Не вкладається в голові, але весь цей час люди в місті залишалися без води, без тепла та інших умов, тож вони не жили, а буквально виживали, до того ж – із відчуттям постійного страху перед смертю, адже обстріли обложеного Сараєва не припинялися. Період, описаний у книзі, охопив 1993-1995 роки і став своєрідною воєнною хронікою блокадної столиці країни, якої сьогодні внаслідок тієї війни вже й не існує – Юґославії.
За 6 років війна в Нагірному Карабасі забрала тисячі життів і скалічила долі цілих сімей із прикордонного містечка Берд. Ті, хто дивом вижили під обстрілами, мусять якось жити далі – уже без своїх рідних та близьких, з важким серцем, із ранами як тілесними, так і душевними. Але й війна для мешканців Берду так і не скінчилася, вона просто переросла в затяжний ворожий конфлікт між азербайджанцями та вірменами, де все замішано на кровній помсті. Наріне Абґарян помістила в одну книгу 32 оповідання про людей, що волею випадку опинилися по різні боки конфлікту, але страждають при тому однаково: втрачають все, позбуваються віри, впадають в розпач, одним словом – всіляко потерпають від жахів війни, з якими їм доведеться провести решту свого життя.
По матеріалах Yakaboo
