Спробуй обманути: про історію детекторів брехні в США (Part 2)

У першій частині матеріалу про детектори брехні ми розповіли про справу «Фрай проти США» (Frye v. United States), яка стала важливим прецедентом. Але історія поліграфу на цьому не закінчується.

Справа допомогла сформулювати стандарт допустимості будь-якого доказу, отриманого за допомогою науки. Результатами розгляду цієї справи стали поправки до федерального законодавства — Федеральні правила про докази.

Суть у наступному: якщо знання науки, техніки або інші спеціальні знання допоможуть вивчити докази або встановити факти, то свідкові з відповідними знаннями дозволяється дати показання у вигляді думки або в іншому вигляді.

Через 70 років після прийняття Frye Standart, у 1993 році положення Федеральних правил про докази повністю замістили собою стандарт, встановлений в справі Frye v. United States.

Від теорії до практики

Трохи пізніше акцент змістився з досягнень у сфері науки до фактичного застосування.

У рішенні по справі Daubert v. Merrell Dow Pharmaceuticals, Inc. Верховний Суд США підкреслив: особливу важливість мають не досягнення у галузі науки, а їх користь для суддів та присяжних. Чи зможуть вони, скориставшись цими даними, розібратися в фактичних обставинах справи.

При розв’язанні цього питання суд повинен брати до уваги:

• Чи верифіковані ті досягнення у сфері науки та техніки, за допомогою яких отримано доказ;
• Чи перевірило наукове товариство ці дані та чи підтверджує їх;
• Який відомий або потенційний ступінь помилки при використанні цих даних.

Справа Daubert v. Merrell Dow Pharmaceuticals, Inc. прямо не пов’язана з питанням про допустимості використання результатів тестування на поліграфі. Йшлося про клінічні властивості медичного препарату «Бендектін». Суд визнав допустимими доказами показання експертів, які суперечили загальновизнаній у медичній сфері точці зору.

Рішення, сформульоване у справі, мало прецедентне значення. Верховний Суд США розширив можливості залучення більшого числа різних експертів, яким дозволено виступати у суді.

Федеральні суди стали проявляти більшу поблажливість до поліграфа як допустимому способу отримання інформації.

Інші суди виходили з того, що сторона, яка намагається використати у суді результати тестування на поліграфі, повинна дозволити своїм процесуальним опонентам виступити із зустрічною заявою. Протилежній стороні повинна надатися така сама можливість (на умовах рівноправності) провести дослідження на поліграфі по тим же обставинам. При цьому опонент має право запросити свого фахівця-поліграфолога.

Знакова справа Шеффер проти США (United States v. Scheffer)

Головною подією у питанні про допустимість результатів випробувань на поліграфі стало рішення Верховного Суду США у справі Шеффер проти США (United States v. Scheffer).

У чому суть справи: невизначеність в питанні про конституційність положення Військових правил про докази. У військових судах заборонялося використовувати докази, отримані за допомогою детектора брехні. А обвинувачений хотів скористатися результатами досліджень на поліграфі, щоб підтвердити свою невинність. Його звинувачували у вживанні наркотиків.

Пославшись на вищезгадані Правила, Військовий суд заборонив обвинуваченому використовувати отримані на поліграфі результати. Обвинувачений оскаржив встановлену законодавством заборону. Захист наполягав на тому, що заборона суперечить праву обвинуваченого подавати докази, що свідчать на його користь, як це передбачено VI поправкою до Конституції США. Апеляційний суд підтримав доводи обвинуваченого, а рішення військового суду скасували. Однак Верховний Суд США вирішив переглянути рішення апеляції.

З точки зору Верховного Суду США, заборона використовувати результати випробування на поліграфі не порушує конституційного права обвинуваченого на захист. Право обвинуваченого подавати докази на свій захист має підкорятися певним обмеженням.

Рішення Верховного Суду США містило три обставини, які виключають як докази результати тестування на поліграфі:

Перша обставина — положення Військових правил про докази направлені на відкидання даних, які не мають верифіковану природу.

Ці Правила служать тому, щоб дії та рішення суду мали твердий ґрунт. Тим часом все ще існують досить серйозні розбіжності щодо наукової достовірності даних, одержуваних за допомогою поліграфа.

Друга обставина — ці Правила спрямовані на збереження за судом і присяжними засідателями їх головної ролі — самостійно та неупереджено судити. Тим самим забезпечуються умови для неупередженого та об’єктивного розгляду справи. У рішенні так і сказано: <…> фундаментальною умовою нашої судової системи у галузі кримінального судочинства є те, що як детектор брехні виступають самі присяжні засідателі.

На відміну від експертів в області дактилоскопії або балістики поліграфолог може лише представити присяжним на додаток до їх власних думок свою думку про те, чи говорив свідок правду. Такий доказ може істотно вплинути на погляди присяжних, привести до того, що їх роль фактично буде зведена до нуля <…>.

Третя обставина — ці правила дозволяють уникнути багатьох позовів з приводу необґрунтованого використання поліграфа, що кінець кінцем відповідає конституційній нормі про право кожного на швидкий суд.

У ВС США вирішили, що подібного роду позови значно розтягують судовий розгляд та створюють загрозу того, що увагу присяжних засідателів відведуть від їх центрального обов’язку — розв’язання питання про винуватість чи невинуватість підсудного. А питання про допустимість результатів дослідження на поліграфі є другорядним.

Практика розгляду Верховним Судом США питання про допустимість використання детекторів брехні

Справа Rock v. Arkansas, у якій єдиним свідком вбивства була підсудна. Складність у тому, що підсудна при всьому своєму бажанні не могла дати жодних свідчень — вона нічого не пам’ятала.

У суді озвучили пропозицію викликати у підсудної гіпнотичний транс, щоб він допоміг їй відновити у пам’яті обставини злочину. Так і сталося. Однак суд виключив з розгляду всі ті свідчення, які підсудна дала у гіпнотичному трансі. Адже, у звичайному стані підсудна не могла повідомити про будь-які фактичні обставини, які свідчили б про те, що вбивство — випадковість.

Верховний Суд США підтримав доводи сторони захисту про те, що в такому випадку виключення такого роду доказів є порушенням права обвинуваченої на захист. На думку Верховного Суду США, виключення доказів, отриманих в результаті гіпнозу, позбавило присяжних засідателів показань єдиного свідка, який знаходився на місці злочину та безпосередньо сприймав всі фактичні обставини. Верховний Суд США постановив: виключення показань, даних підсудної в гіпнотичному трансі, порушує конституційно визнане за будь-яким обвинуваченим право давати показання у свій захист.

Справа Chambers v. Mississippi. Було встановлено, що заборона спростовувати показання власного свідка, у тому числі за допомогою показань осіб, яким він раніше повідомив обставини злочину, порушує вимоги процесуального законодавства.

Обставини цих двох справ якоюсь мірою схожі з обставинами справи United States v. Scheffer. Тому Апеляційний суд навів рішення по ним в обґрунтування своєї позиції, вказавши на порушення права обвинуваченого на подання доказів у вигляді результатів тестування на поліграфі у свій захист. Однак Верховний Суд США угледів принципові відмінності в обставинах справ, і в правовій ситуації.

Верховний Суд США визнав, що відкидання доказів в Rock v. Arkansas та Chambers v. Mississippi істотно підривало фундаментальні аспекти конституційного права обвинуваченого на захист.

Інакше ситуація виглядала в справі United States v. Scheffer. Тут положення Військових правил про докази не створюють обвинуваченому перешкод для того, щоб представити в суді будь-які фактичні матеріали. Обвинувачений вправі давати показання від свого імені та у своїх інтересах, він вільний у виборі того, яким способом довести до відома суду та присяжних засідателів свою точку зору щодо всіх аспектів справи. Виключення зі справи результатів дослідження на поліграфі не завдає значної шкоди праву обвинуваченого на захист.

І прихильники, і противники детекторів брехні неоднозначно оцінили це рішення. Більшість вважала, що позиція Верховного Суду завдала серйозного удару по прихильниках такого роду доказів. Крім того, розв’язання питання про допустимість даних, отриманих за допомогою поліграфа, залежить в першу чергу від інтерпретації правил, що регламентують участь експерта у кримінальному судочинстві.

В літературі з’явилися припущення про те, що якби справа щодо Шеффера слухалася в федеральному районному суді, то суддя, слідуючи прецеденту в справі Daubert v. Merrell Dow Pharmaceuticals, Inc., прийшов би до висновку про те, що докази поліграфа — допустимі.

Рішення Верховного Суду США у справі United States v. Scheffer примітне ще й в іншому плані. У ньому офіційно констатували: розв’язання питання про допустимість результатів тестування на поліграфі фактично повинні приймати судді.

Водночас Верховний Суд США підкреслив, що з питання про надійність досліджень на поліграфі досі відсутній консенсус. Як і раніше єдиної думки немає, і погляди авторитетних вчених надзвичайно полярні.

Джерело: cyberleninka.com, ceur.com, zakon.com

Фото: Pexels, bbc.com