Необхідність додаткового часу на розслідування не є належним обґрунтуванням продовження запобіжного заходу, — ЄСПЛ

Суди використовували стандартний шаблон під час призначення та продовження запобіжного заходу, не надаючи жодних  пояснень, чому саме у конкретній справі наведені підстави були доречними, а також обґрунтували свої рішення на підставі абсолютно неприйнятних причин.

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Мамедов та інші проти Азербайджану» (заява № 35432/07), передає інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.

Професор Новрузалі Ханмамед огли Мамедов спеціалізувався на талиській мові та був головним редактором азербайджансько-талиської газети.

У 2007 році він був заарештований співробітниками міністерства національної безпеки для допиту у зв’язку із передбачуваною співпрацею з розвідувальною службою Ірану. Через 24 години його було звільнено, але одразу ж повторно заарештовано поліцією через відмову посвідчити свою особу. Того ж дня суд визнав його винним у невиконанні законного наказу співробітника поліції і засудив до 15 днів адміністративного затримання.

Незадовго до дати звільнення, йому висунули обвинувачення у державній зраді та застосували запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на три місяці. Суди продовжували запобіжний захід на рік і чотири місяці через тяжкість обвинувачення та ймовірності того, що він буде переховуватися або перешкоджати розслідуванню. Згодом суди посилались на необхідність більшого часу для проведення розслідування. У 2008 року він був визнаний винним і засуджений до десяти років ув’язнення. У 2009 році він помер у в’язниці.

В ході провадження як сам Мамедов, так і його родичи подавали скарги до органів влади та судів, стверджуючи про незаконне тримання під вартою та жорстоке поводження. Зокрема, оскаржувалися перші 24 години тримання під вартою (професору не надали жодного документу, який би стосувався його арешту), а також те, що він зазнав  жорстокого поводження протягом цього часу. Крім цього сім’я не змогла з’ясувати, де саме тримали родича під вартою під час відбування адміністративного покарання.

Що стосується поводження, Мамедов скаржився на побиття пальців стільцем, забиття грудної клітини, поранення плечей, нічні допити, залякування, заборону користуватися туалетом під час допиту, а також на відсутність належної медичної допомоги у зв’язку із хронічними хворобами.

Щодо цих скарг не було проведено жодного кримінального розслідування. Національні суди ігнорували твердження, а скарги визнавалися необґрунтованими. Водночас, під час тримання під вартою Мамедова неодноразово оглядали лікарі у зв’язку з його поганим станом здоров’я. Протягом певного періоду 2009 року він відмовлявся перейти в спеціалізований медичний заклад, оскільки він повідомив, що він не міг собі цього дозволити і, у будь-якому випадку, він сумнівався в якості допомоги там. Зрештою він погодився на переведення, але невдовзі помер.

Органи прокуратури негайно розпочали розслідування його смерті, але відмовилися відкривати кримінальне провадження через відсутність доказів злочину. Вони засновували своє рішення на двох звітах, в яких був зроблений висновок, що пан Мамедов помер від серцевого нападу і він не був пов’язаний з медичною допомогою, яка була відповідною. Національні суди підтримали це рішення.

То ж початкову скаргу, яку Мамедов у зв’язку з порушеннями подав до ЄСПЛ, надалі підтримували родичі, доповнивши її претензіями щодо невідповідної медичної допомоги та відсутності ефективного розслідування смерті.

Суд у Страсбурзі констатував низку порушень Конвенції.

Зокрема, ч. 1 статті 5. Суд повірив опису подій Мамедова щодо його тримання під вартою протягом 24 годин. Це тримання не було задокументоване, що складало особливо серйозне порушення.

Також Високі судді констатували порушення ч. 3 статті 5 через тримання під вартою протягом більш ніж одного року без належного обґрунтування. ЄСПЛ звернув увагу на те, що суди використовували стандартний шаблон під час призначення та продовження запобіжного заходу, не надаючи жодних  пояснень, чому саме у справі Мамедова наведені підстави були доречними. Суди навіть обґрунтували свої рішення на підставі абсолютно неприйнятних причин тримання особи під вартою, як, наприклад, необхідність більшої кількості часу для завершення розслідування.

Суд прийняв версію подій Мамедова і стосовно жорстокого поводження, констатувавши порушення статті 3, незважаючи на те, що він не надав жодних медичних доказів. Його версія була більш послідовною та правдоподібною. Суд також прийняв аргументи стосовно ненадання медичної допомоги. Було зрозуміло, що ні його адвокат, ні його сім’я не могли принести йому необхідні ліки, оскільки вони не були проінформовані про місце його тримання під вартою. З огляду на його похилий вік і вразливий стан здоров’я жорстоке поводження повинне було викликати в нього фізичний біль і значні психічні страждання принижуючи його людську гідність. Жорстоке поводження, посилене відсутністю доступу до зовнішнього світу, було достатньо серйозним для того, щоб його можливо було вважати нелюдським і таким, що принижує гідність, поводженням. Також було констатовано порушення процесуального аспекту розслідування в контексті ст. 3 Конвенції.

Що стосується претензій до смерті під час тримання під вартою, то в ЄСПЛ врахували, що родичи не заперечували факт відмови Мамедова від переведення через фінансове становище. З іншого боку, ув’язненому надавалася безкоштовна медична допомога, а в матеріалах справи не було інформації про необхідність грошей для подальшого лікування. То ж органи влади не були відповідальними за затримку в переведенні Мамедова до медичної установи і зробили все, аби уникнути його смерті.

Проте Суд виявив, що органи влади не провели ефективне розслідування його смерті. Рішення не розпочинати кримінальне розслідування було засноване лише на звітах, які враховували лише причини смерті і медичну допомогу після його переведення в медичний заклад, а не те, які наслідки могли мати затримки в його переведенні. Крім того, органи прокуратури не розглядали те, чому він відмовлявся від переведення. Вони також не пояснили, чи існував зв’язок між його смертю та розміщенням у камері на 15 днів в січні 2009 року. Наприкінці, вони не інформували його дружину і сина про будь-який прогрес в розслідуванні або будь-яким чином залучали їх. Отже, мало місце порушення статті 2 в її процесуальному аспекті.

З огляду на всі порушення ЄСПЛ постановив, що Азербайджан повинен був виплатити пані Мамедовій (син також помер під час провадження) 20 тис. євро відшкодування моральної шкоди.

З текстом прес-релізу рішення ЄСПЛ у справі «Мамедов та інші проти Азербайджану» (заява №35432/07) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Фото: Pixabay