“Іменем соцмереж” або про любителів приміряти віртуальну мантію
Чому величезна аудиторія користувачів постійно стає жертвою “примарних суддів”.
“4338-й рік”
Щоб знати, що нас чекає в найближчому майбутньому не обов’язково ходити до ворожки. Достатньо читати утопічні романи. Так, далекого 1837-го письменник Володимир Одоєвський у своєму незакінченому творі “4338-й рік” передбачив появу сучасних блогів та Інтернету в цілому.
У романі описана типова соціальна мережа: «между знакомыми домами устроены магнетические телеграфы, посредством которых живущие на далеком расстоянии разговаривают друг с другом», а також там сказано про «домашние газеты», що видаються «во многих домах, особенно между теми, которые имеют большие знакомства». Цими газетами «заменяется обыкновенная переписка», в них «помещаются обыкновенно извещение о здоровье или болезни хозяев и другие домашние новости, потом разные мысли, замечания, небольшие изобретения, а также и приглашения, когда же бывает зов на обед, то и le menu».
Facebook=Lifestyle
Через 180 років після сміливих передбачень Одоєвського – на початку 2018-го – було оприлюднено інформацію, що лише соціальною мережею Facebook користується понад 11 млн українців. Зараз їхня кількість, скоріш за все, тільки зросла. І для більшості юзерів ФБ уже не просто розвага, а стиль життя. Дуже важлива і невід’ємна його частина.
Більшість із них починає свій день, взявши до рук гаджет із думкою: “Що там нового в світі?”, “Хто чим живе?”, “Скільки лайків зібрав мій пост?” І так далі. “Інтернетзалежність?”, “залежність від соціальних мереж?” Ні — не чули. А якщо навіть і чули, то нас це не стосується. Думаєте?
“Синдром Сніжани”
Сучасній історії відомий випадок прояву психосоматичних розладів на ґрунті залежності від спілкування в соціальних мережах. В Белграді користувач Сніжана Павлович (Snezhana Pavlović) потрапила в психіатричну клініку після того, як її пост в соціальній мережі Facebook не викликав інтересу серед друзів. Лікарі клініки назвали цей випадок “синдромом Сніжани”, пояснюючи поведінку пацієнтки як звичайний стрес від незадоволеності соціальної потреби індивідуума в сучасному світі. На жаль, такий діагноз не поодинокий. Фахівці говорять як мінімум про
1. Бажання “прибрехати”, нещирість
2. Ізольованість
3. Патологічний егоцентризм
4. Безконтрольна поведінка
Український сегмент під загрозою?
Одне з нещодавніх повідомлень – хакери виклали у вільний доступ інформацію про 257 тис. користувачів Facebook і заявляють, що мають дані 120 млн акаунтів. Серед них найактивніше представлений український сегмент — 47 тис.
Крім того, вони стверджують, що володіють особистими повідомленнями 81 тис. акаунтів.
У листуванні громадян можна зустріти привітання зі святами, обговорення концерту Depeche Mode, скарги тещі на зради зятя, листування з шанувальниками, з’ясування відносин між двома закоханими і т. д.
Тролі та онлайн-неонацисти
Ще одна із загроз соцмереж — тролі. Повідомлення, написані тролем, зазвичай «провокаційні, дивні, несуттєві та несерйозні». Методи, наприклад, мають вид претендування на крайні погляди всіх видів, щоб використовувати явно нелогічні аргументи і/або неприємні методи обговорення. Мета полягає в тому, щоб змусити інших думати, що троль є серйозним і відчути себе змушеним написати йому відповіді. Троль часто анонімний або використовує перевірену особу, а іноді також використовує окремі облікові записи для цієї мети. Чим бурхливіше реагує спільнота, тим імовірнішим є подальший тролінг з боку ініціатора, оскільки це підтверджує ефективність його дій. Оскільки тролі намагаються спровокувати реакцію, гарною ідеєю є не реагувати на тролінг та ігнорувати їх (або відправляти в бан та інше). Так народилась часто вживана в інтернет-сленгу фраза: «Не годуйте тролів».
Хто ці люди?
“Є певний тип людей, які отримали демонічний образ в епоху соціальних медіа – завдяки анонімності вони мають можливість поширювати екстремальний або відверто образливий контент”.
Джеймі Бартлетт, директор британського Центру аналізу соціальних медіа, вирішив поговорити з людьми, які ховаються за масками.
“Із 15-хвилинним запізненням з’являється красивий, привітний юнак. Він радий зустрітися з Джеймі, “якого я бачив по телеку”.
У нього є татуювання – того модного типу, що йдуть від шиї до обличчя, а не похмуро бовваніють з товстих передпліч.
Чи дійсно це той цифровий бунтар, що сьогодні нападав та жахав представників меншин в мережі, приховуючись за зловісним аватаром? Адже цей Пол – ввічливий та уважний чоловік, якого легко розсмішити. Ми поладили дуже добре”.
Історію про те, як він зустрівся з одним із таких тролей можна прочитати тут.
Любителі приміряти віртуальну мантію
Є ще такий тип людей, яких я називаю – любителі приміряти віртуальну мантію. Це не тролі і не онлайн-неонацисти. У них нема наміру заробити кошти, вчинити провокацію чи досягнути певної мети. Це прості люди, які в соціальних мережах мають змогу самовиразитися, чого не можуть зробити в реальному житті. Вони відчувають себе героями, богами, сміливцями.
“За екраном ми не бачимо й навіть не думаємо про людей, з якими спілкуємося, і як наслідок, відчуваємо себе на диво вільними від суспільної моралі, норм та правил, що зазвичай керують нашою поведінкою”.
Це дає зелене світло для їх “самовираження”. Здебільшого його прояви можна побачити в гнівних коментарях під постами. Особливо таких, де автор виражає власну думку. Вони не приймають іншої позиції, ніж їх власна.
І ще пів біди, коли мова йде про поодинокі коментарі. Гірше, коли вони розгортають активну діяльність в соцмережах, здобувають “свою аудиторію”, до прикладу, шляхом хейтерства певних персонажів і вуаля — віртуальна мантія одягнена. І тут “горе-герої” починають судити — то не чорне, а біле; той хороший, а той поганий, це правда, а то брехня. І знаєте, що вражає — їм вірять. У них є власна аудиторія, так звані “поціновувачі їхньої творчості”. Але ж хто вони в справжньому житті? Мені згадалася одна фраза (вибачте, за мій французький): “На словах ты Лев Толстой, а на деле х… простой”. 🙂
