Верховний Суд виніс постанову щодо невиконання судового рішення

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу захисника засудженої на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів.

Відповідно до вироку жінка була засуджена за ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України (невиконання судового рішення) із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 510 грн. Вона була визнана винуватою в тому, що всупереч рішенню місцевого суду, яке набрало законної сили, маючи реальну можливість його виконати, без поважних причин у встановлені вказаним судовим рішенням дні та часи умисно створювала штучні перешкоди її колишньому чоловіку у спілкуванні з дитиною.

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнив особу від покарання, призначеного згідно з вироком суду, у звʼязку із закінченням строків давності.

У касаційній скарзі захисник зазначив, зокрема, про те, що в результаті розгляду кримінального провадження не було доведено ні конкретного моменту вчинення злочину, ні наявності в особи прямого умислу на невиконання рішення суду. Також захисник указав на те, що апеляційний суд, звільняючи його підзахисну від відбування покарання на підставі статей 49, 74 КК України, необґрунтовано залишив без зміни вирок місцевого суду.

У постанові колегії суддів ККС ВС йдеться про те, що, як видно з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, зроблений на підставі обʼєктивного зʼясування всіх обставин, які підтверджені доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України.

Обʼєктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, полягає в одному з таких, альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його обʼєктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь – дії (перешкоджання) чи бездіяльність (невиконання). І саме з цього моменту злочин визнається закінченим. Невиконання судового акта – це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо субʼєкт був зобовʼязаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.

Однією з форм невиконання судового рішення є пряма й відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати. Невиконання може мати і завуальований характер, коли зобовʼязана особа хоча відкрито й не відмовляється від виконання судового акта, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 382 КК України, є триваючим злочином, оскільки особа, будучи зобовʼязаною рішенням суду, що набрало законної сили, вчинити певні дії, умисно утрималася від їх учинення, тобто обʼєктивна сторона злочину полягає у формі протиправної бездіяльності, яка тривала протягом певного періоду часу.

З огляду на викладене вище твердження в касаційній скарзі захисника про невинуватість його підзахисної та про недоведеність ні конкретного моменту вчинення злочину, ні наявності в особи прямого умислу на невиконання рішення суду колегія суддів ККС ВС вважає необґрунтованими.

Водночас колегія суддів погодилася з доводами захисника про те, що апеляційний суд, звільняючи його підзахисну від відбування покарання на підставі статей 49, 74 КК України, безпідставно залишив без зміни вирок місцевого суду.

ВС змінив вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнив особу від покарання, призначеного їй вироком суду, у звʼязку із закінченням строків давності.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *