Згода, якої бракувало: чому бізнес подружжя — це не просто майно

Про згоду партнерів по шлюбу на дії з бізнес-активами: формальність, чи важливий крок для захисту своїх інтересів у сімейних спорах?

Після 24 лютого 2022 року ми, адвокати, почали частіше бачити у справах не просто поділ майна. Ми бачимо поділ життя. Іноді — уламки колишніх імперій довіри, коли в центрі конфлікту не квартира чи рахунок, а частка в бізнесі. Справжня цінність — не цегла, а вплив. І саме в цьому — найболючіші розлучення.

Коли подружжя створює сімейний бізнес або один із них набуває частку в компанії під час шлюбу — здавалося б, усе просто: це спільне майно. Але практика доводить інше. Що робити, коли один із подружжя без згоди іншого продає частку в компанії чи голосує не в інтересах родини? Чи можна анулювати такий правочин? А якщо контрагент — добросовісний?

Ці питання не є риторичними. Вони — пульс нашої судової реальності.

Дилема згоди: що саме ми погоджуємо?

У справі, яку розглянула Об’єднана палата Касаційного цивільного суду 3 червня 2024 року, стояло не лише питання, кому належать дві квартири. Це був тест на те, наскільки глибоко судова система готова визнавати природу подружнього волевиявлення.

Суд визнав, що згода одного з подружжя на укладення договору іншим із них є критичною передумовою чинності правочину. Але що важливіше — це не просто підпис чи формальність. Це акт довіри, що один з подружжя діє в інтересах обох.

Особливо, коли йдеться про частку в бізнесі. Це — не автомобіль, який просто пересуває. Це — інструмент впливу, голосу, фінансових потоків.

Частка як зброя або щит

У багатьох країнах Європи частка в компанії, придбана під час шлюбу, вважається спільним майном. Проте саме реалізація корпоративних прав вимагає додаткового рівня правової уваги. У Франції, наприклад, навіть якщо акції чи частка куплені одним із подружжя, інший має право на їхню вартість при розлученні. А от вплив на управління — це окрема історія.

В Італії право голосу з корпоративних прав зазвичай лишається за тим, хто є офіційним власником. Проте у випадку спору суд може тимчасово зупинити реалізацію права голосу, якщо є ризик заподіяння шкоди спільному майну.

В Україні досі залишається відкритим питання: що робити, коли один із подружжя, будучи формальним учасником ТОВ, ухвалює рішення, що зменшують цінність частки або виводять з бізнесу прибутки без згоди іншого? Чи достатньо лише фіксації спільного володіння часткою, щоб зупинити таке рішення?

Згода — договір чи постулат?

Юридично згода одного з подружжя — це односторонній правочин. Але по факту це — колективне рішення, яке зачіпає інтереси обох. І як показала справа Верховного Суду, важливо не лише хто підписав договір, а й чи мав право це зробити.

У нашій практиці траплявся випадок, коли чоловік продав 30% компанії, не повідомивши дружину. Установчі документи підписувалися нотаріально, і сам договір не викликав підозр у покупця. Проте, коли через рік почалося розлучення, дружина оскаржила правочин, посилаючись на відсутність письмової згоди. Суд визнав договір недійсним.

Доказом добросовісності не стала навіть наявність витягу з реєстру, де зазначалося, що продавець перебуває у шлюбі. Добросовісність — це не лише перевірка реєстрів, а й дії щодо переконання у повноті повноважень.

Держави і тіні: міжнародна практика

У Німеччині суди суворо підходять до угод, укладених з порушенням прав подружжя. Якщо частка в бізнесі придбана під час шлюбу, вона автоматично входить до спільної маси майна — навіть якщо записана на одну особу. І будь-які дії з нею без згоди іншого можуть бути оскаржені. Більше того, нотаріуси зобов’язані перевіряти сімейний статус клієнта.

У Сполучених Штатах практика залежить від штату, проте загальний принцип такий: спільне майно не може бути продано без відома іншого з подружжя. У Каліфорнії, наприклад, суди визнають недійсними правочини, укладені без письмової згоди — особливо щодо цінного майна або бізнес-активів.

У ЄСПЛ справи, пов’язані з розпорядженням спільним майном без згоди іншого, аналізуються через призму статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод — як втручання в право на повагу до сімейного життя і приватної власності.

Свобода договору зі смаком обмеження

Багато хто плутає свободу договору з правом на безкарність. Але закон передбачає межі — у вигляді обов’язку отримати згоду. Це не обмеження, а запобіжник від зловживання довірою.

Судова практика остаточно окреслила, що відсутність згоди — не просто технічна вада. Це — порушення рівності сторін у шлюбі. Особливо якщо йдеться про активи, що приносять прибуток або забезпечують політичний чи управлінський вплив.

Чи може мовчання бути згодою?

Ні. Мовчання — це не вияв волі. І суди прямо зазначають: лише письмова або очевидна поведінка, що свідчить про схвалення — може бути підставою вважати, що згода була. А в разі відсутності такого — правочин ризикує бути визнаним недійсним.

Розв’язання вузла: як уникнути війни

Найефективніший спосіб уникнути конфлікту — це шлюбний договір або корпоративний договір, що передбачає згоду обох подружжя на розпорядження часткою. У ньому можна чітко прописати, хто і як може діяти в межах бізнесу.

У практиці був випадок, коли дружина, передбачивши ризики, включила до статуту ТОВ положення про обов’язковість погодження значних правочинів із сімейним партнером. Це вберегло її від втрати прибуткового бізнесу після розлучення.

Коли ми говоримо про згоду у праві — ми говоримо не лише про підпис, а про спільну волю. Шлюб — це про солідарність, а не лише про спільну пральну машину. І коли мова заходить про бізнес, ми маємо бути особливо обережними.

Згода одного з подружжя — це не ритуал. Це — фундаментальна правова гарантія. І якщо її немає — усе побудоване на піску.

Я завжди вірю, що суд має не лише вирішити спір, а повернути рівновагу. І у справах про поділ майна найцінніше — це не квартира і не рахунок. Це — відновлення поваги.

Бо навіть після розлучення — сім’я залишається в пам’яті. І вона має залишитися чесною.

Редакція може не поділяти думки авторів у розділі «Блоги».