З Німеччини у Слов’янськ: історія Ігоря Мічника
Ігор Мічник — виріс у Німеччині, а коли в Україну прийшла війна, не зміг за цим спокійно спостерігати осторонь. У 2018 році він вперше приїхав у Слов’янськ, де зараз керує центром «Друкарня». Цей простір є осередком громадянського суспільства, який підтримує місцеві ініціативи.
Ми розпитали Ігоря, чому він приїхав на Схід України, чи не страшно йому зараз там жити, що це за проєкт — «Друкарня» та що корисного він разом з командою роблять для нашої країни.
У тебе досить незвична історія: ти жив в Німеччині, а потім приїхав Україну. Розкажи про це детальніше.
Так, дійсно. Моя сім’я переїхала в Німеччину ще у 1991 році. Я виріс в цій країні й вона є моєю батьківщиною. Лише з 2016-го року я почав стажуватися (а потім працювати) над різними проєктами в Україні. А у 2019 році приїхав сюди аби у Слов’янську відкрити центр «Друкарня».
Чому саме Україна?
Спостерігаючи за тим, як після Євромайдану в Україну прийшла російська агресія та війна, я захотів більше дізнатися, що відбулося, тому й шукав можливості як це зробити. Все ж вчився на політолога/соціолога. З тих пір Україна мене й не відпускає.
А де ти навчався?
Я закінчив Дюссельдорфський університет, що на заході Німеччини. Там отримав ступінь бакалавра. А магістра — в університеті UCL, в Лондоні, та в Тартуському університеті в Естонії.
Тема моєї магістерської роботи – «Як змінюється ідентичність на Донбасі?». Фокус-групи ми проводили в Краматорську, Бахмуті та в інших місцях Донецької області. Десь місяць ми з колегами працювали та досліджували ситуацію в регіоні.
Тобто ти цікавився життям цього регіону ще під час навчання? Як так взагалі відбулося, що ти вирішив поїхати Донецьку область?
Я думаю, що це пов’язано не тільки з навчанням, але і з моєю цікавістю. Я хотів більше розуміти, що там відбувається. Ну і якоюсь мірою допомагати там, де це можливо.
А чи не було страху? Все ж там йде війна.
Так, був. Але я вперше відвідав Донецьку область ще у 2016 році під час відрядження в Маріуполь в рамках мого стажування в ОБСЄ. І мене ці кілька днів дуже вразили.
Коли я готував магістерську, то вирішив писати її не просто «заради написати», а хотів торкнутися дійсно важливих тем.
Як створювався проєкт «Друкарня» і чому ти до нього долучився?
Вперше я приїхав у Слов’янськ у 2018 році і працював тут у гуманітарній сфері. Тоді я познайомився з одним колегою, який працює в берлінській організації DRA. Він і розповів мені, що вони хочуть створити такий собі центр для суспільства. Я вирішив включитись у роботу, адже мене вже зацікавила робота з молодіжними організаціями на Донбасі, на кшталт «Теплиця».
Розкажи детальніше, чим займається ваш проєкт?
Спочатку ідея полягала в тому, щоб створити ресурсний центр, який підтримував би місцеві ініціативи та давав можливості для маленьких проєктів. Наприклад, передавав їм мінігранти, які ми отримуємо від німецьких донорів. Також він повинен був мати й освітні цілі: тренінги та інші ініціативи, щоб люди могли більше дізнаватися про Європейський союз та організації на його території.
Зараз у «Друкарні» існують такі напрямки:
● політична участь
Ми організовуємо різні семінари та тренінги з нашими іноземними партнерами. Аби показати місцевому населенню приклад того, як вони можуть брати участь в політичному житті країни.
«Друкарня» хоче збільшити демократичну залученість та громадянську участь у Слов’янську та регіоні, забезпечуючи простір, в якому люди можуть збиратися для зустрічей, дискусій та тренінгів. А також зможуть розвинути відповідні навички для того, щоб їхній голос був почутий на місцевому, регіональному та національному політичному рівні.
● екологічний
У різних містах Донецької та Луганської областях є екоактивісти, яких ми намагаємося об’єднати разом. Так вони зможуть проводити спільні акції, навчати один одного та змінювати індустріально-екологічну ситуацію в регіоні.
● міжнародний обмін
Він тісно пов’язаний з політичним напрямом. Ми намагаємося підключати всіх наших міжнародних партнерів до наших проєктів. Якщо до нас люди приходять зі своїми ініціативами на різні теми, в першу чергу ми намагаємося подумати, з ким би їх пов’язати з Європейського союзу для кооперації.
А чи є у вас правозахисний напрямок? Або щось пов’язане із захистом прав людини?
І так, і ні. Ми безпосередньо не співпрацюємо з правозахисними організаціями, але часто запрошуємо їх на заходи. Або робимо разом гуманітарні проєкти.
Ми також співпрацюємо й з іншими правозахисниками, такими як Vostok SOS, R2P (“Right to Protection”). У нас з ними хороші стосунки, але ми себе не бачимо як правозахисна організація. Ми себе бачимо з позиції посередників між потрібними для людей правозахисними організаціями.
На твою думку, як довго ти ще працюватимеш в Слов’янську? Або ти вже вирішив там проживати на постійній основі?
Важке питання, тому що я скоро їду, але не тому, що мені не подобається місто. Мені недавно запропонували іншу роботу, якраз із правозахисниками. Тому я думаю, що вже до липня-червня передам керівництво «Друкарнею». Я довго думав над цим рішенням, бо в цей проєкт я вклав майже всього себе.
Але все ж потрібно рухатися вперед та давати дорогу новим кадрам.
Чи немає бажання повернутися в Німеччину?
З одного боку, я завжди сумую за Німеччиною, за сім’єю і за своєю батьківщиною — Берліном. Також впливає пандемія і ситуація з кордоном.
Але з іншого боку, я завжди любив пересуватися між країнами, а Україна вже стала для мене дуже близькою.
Як ти опишеш те, що відбувається зараз у Слов’янську?
Є різні моменти, важко сказати. Але якщо порівняти з моїм першим візитом у 2018 році, то Слов’янськ, як місто, дуже сильно змінився за цей час. Багато хто, в хорошому сенсі, не впізнає його зараз.
У культурному плані теж немало змін. Відкрилося багато різних хабів, місто розвивається. Змінилося ставлення до переселенців.
Але, на жаль, в Слов’янську зараз важка політична криза. Створився свого роду політичний вакуум, в якому люди намагаються змінити ситуацію в місті на краще. Це нормальний перехідний етап і я дивлюся на це оптимістично. Системні зміни локально, в місті чи країні ніколи не бувають лінійними, адже один невірний крок може все зруйнувати.