Юридична галузь ще чекає на своїх дизайнерів: Олександр Трегуб
У нас стартує нова рубрика «Бі кул» — про крутих людей, які створюють класні проєкти, чим змінюють нашу країну на краще. Ми вирішили ділитися такими історіями, адже впевнені, що юристам буде цікаво читати про гідні приклади з інших сфер.
Олександр Трегуб — дизайнер, засновник школи Projector, викладач та куратор річного курсу Visual Communications Professium, а ще він інноватор освіти та видавець онлайн-журналу Telegraf.design. Олександр виступає за якісну освіту та практичний підхід до процесу навчання.
Поговорили з ним про школу, дизайн, особливості сучасного підходу до викладання та розпитали, які курси можуть бути корисними для юристів.
Розкажи, що зараз Projector?
Це школа, яка зараз доволі різноманітна: у нас є курси для різних людей та спеціальностей. Тут навчаються графічні дизайнери, маркетологи, програмісти, аніматори, ілюстратори тощо.
При цьому є проєкти, які доповнюють цю історію. У нас створена креативна школа для дітей. Ми там навчаємо людей 13—16 років (ми заборонили собі використовувати слово діти). Там є різні програми для прокачування креативних здібностей.
А ще ми скоро запустимо «Гуманітаріум» — проєкт, присвячений гуманітарним темам: про мистецтво та філософію; соціологію та історію сучасності.
А скільки років історії з «Projector»?
Нам 5 років.
Чому виникла ідея створити такий проєкт? Коли ти це вирішив?
Я не вирішував такого у своєму житті. Це була досить довга еволюція. В якийсь момент я почав викладати дизайн, бо вже мав чималі знання та хотів ділитися ними з іншими. А ще я хотів наймати в компанію хороших дизайнерів. Мені здалося, що це можна поєднати.
І поступово з мого досвіду викладання (спочатку я вчителював в декількох школах) я зрозумів, що мені стає тісно і час створювати щось власне. Сам факт заснування теж був своєрідний. Я сказав: «Ну окей, це повинно якось називатися».
Як у вас побудований процес навчання?
У нас програми дуже практичні — ми називаємо їх «культ практики». Я не вірю, що людина з теорії може навчитися практики. Ти повинен сам спробувати зробити, побачити свої помилки та навчитися на них. Отримавши фідбек від свого куратора, ти так і вчишся щось робити. Знання потрібно присвоювати. У педагогіці навіть є такий термін «присвоєння» — поки людина не прожила щось на власному досвіді, то для неї це трактується як непотрібна теоретична інформація. На мою думку, це так працює. Я не сильно покладаюся на лекції.
Розкажи трішки більше про формат навчання.
Основний формат навчання — це курси. Вони йдуть від двох місяців до року. Заняття 2-3 рази на тиждень. Ще у нас є практика одноденних воркшопів.
Зараз ми під час цієї карантинної історії дуже сильно перебудовуємося та намагаємося зібрати з модулів довгі програми. Тепер все онлайн.
Ми пишаємося нашими річними програмами. Цього року їх було вже 7. Це формат в який ми віримо та який здатний конкурувати з вищою освітою.
Розкажи про команду.
Зараз у нас в команді 33 людини. Кожен відноситься до того, чи іншого проєкту. Всього 5 команд: у кожній є лідер, який направляє та керує роботою в цілому. Ще є менеджери, які закривають ті чи інші задачі на самих курсах.
Як ви організовуєте свою роботу в умовах карантину?
Все в онлайні. Ми використовуємо Notion для менеджменту проєктів, Zoom для синхронізації. Нам не потрібна уніфікована система месенджерів. Жодна «дзвонилка» в системі не буде використовуватися так добре як потрібно.
Поговорімо дещо детальніше про курси. Які бувають дизайнери? Чим вони займаються?
Вони бувають різними. Якщо дивитися на це дуже широко, то дизайнери — люди, що покращують речі, які погано працюють.
Якщо дивитися більш спеціалізовано, то класично дизайнери розділені на:
- дизайнер інтерфейсів — той, хто проєктує, те що клікається;
- графічний дизайнер — той, хто зображує все те, на що дивляться;
- дизайнер інтер’єрів;
- ландшафтний дизайнер тощо.
А хто такі UX дизайнери?
Це дизайнери, які проєктують користувацький досвід.
Сам термін був введений після того, як дизайнери створили масу незручних, але красивих інтерфейсів. UX дизайн — це процес створення корисних, простих та приємних у використанні продуктів. Це про те, як поліпшувати досвід взаємодії з продуктом так, щоб клієнти знаходили в ньому цінність. Щось на межі між інженером та психологом.
Чи правда, що є дизайнери інтерфейсів, які навпаки свідомо погіршують його для користувача, але це приносить додаткову вигоду бізнесу? Як приклад, створюють інтерфейс, де складно відмовитися від послуги і, як результат, ти переплачуєш.
З точки зору бізнесу, то я б не сказав погіршує. Для користувача — так.
Якщо говорити в цілому, то це питання етики. Є проблема у тому, що дизайнери не сильно нею цікавляться та не дуже запарюються за такі речі. Дуже розповсюджена думка, що дизайнер — людина, яка виконує поставлене завдання. До прикладу, прийшло завдання ефективно ввести в оману тисячі користувачів через інтерфейс. Якщо дизайнер це зробить, то всі наче задоволені. Але це неправильно.
Мене тішить, що таке ставлення до роботи вже починає переформатовуватися, а дизайнери вже не завжди беруться за будь-які задачі.
Який курс зі своєї школи ти порадив би для юристів?
Я не можу дати такої поради. На це є декілька причин. Я вітаю, коли спеціалісти однієї області починають цікавитися іншою.
Коли юрист починає цікавитися дизайном, то він може зайти з будь-якої сторони і це буде корисно. До прикладу, якщо він зацікавиться графічним дизайном, то у нього розвинеться естетичне відчуття. Навіть якщо він ніколи в житті цього не використає, то у нього залишиться відраза до жахливо оформлених договорів, які кожен з нас час від часу тримав у руках.
З досвіду роботи з юристами скажу, що існує думка: «Чим заплутаніше та незрозуміліше написаний текст, то він більше юридичний». Мені здається, що це не правильно. Юридична галузь ще чекає на своїх дизайнерів. А зайти та покращити своє розуміння дизайнерства можна з будь-якої сторони. Можна почати цікавитися мистецтвом і хочеш чи не хочеш, воно сформує у тобі відчуття прекрасного. Тут схожий принцип.
Хто приходить на курси?
Наші курси переважно націлені на людей, що хочуть займатися дизайном. Часто приходять представники інших професій, які хочуть змінити професію. Деяким подобається дизайн і вони залишаються, інші використовують здобуті навички у своїй професії. Для початку є базові курси: базовий графічний дизайн чи вебдизайн.
А щодо івентів/воркшопів?
Ми проводимо багато різних заходів. Наприклад, як заснувати компанію чи як намалювати іконку. Все по-різному. Івенти — це такий легкий формат, коли ти можеш прийти на один день та схопити якийсь маленький скіл. А далі вибір за тобою: розвивати його чи ні. Одноденні події — це не освіта, а спробувати на практиці щось нове та дізнатися чи подобається тобі таке.
Як виник Telegraf.design?
Це був проєкт, який ми придумали з моїм другом Максимом Ширко — він керує школою Tilda. Макс в якийсь момент почав знімати інтерв’ю з дизайнерами. Це була свіжа ідея — ніхто до цього не займався подібним. І от, він взяв три інтерв’ю, які мені страшенно сподобалися. Виникла ідея зробити щось нове з цього — медіа, яке буде використовувати його матеріали. Але як тільки це перетворилося на проєкт, то його запал зник. Досить довго ми думали, як зробити цікаве медіа для дизайнерів. Методом проб та помилок дійшли до того, що сформували редакцію. І от вже три роки цим займаємося.
Яка основна мета цього проєкту?
У нас немає такої мети, яка б комерційно виражалася. Нам просто здавалося та досі здається правильним — створити медіа про український та світовий дизайн, яке пише українською мовою. Спільноті потрібне місце для дискусій. Без цього не виростає покоління думаючих людей, які критично підходять до тих же етичних проблем.
Чому така назва? Чому, до прикладу, не Projector media?
Від Projector ми Telegraf відразу відділили. Причина — ми хотіли, щоб це було незалежне медіа. Якби це був проєкт Projector, то довіра до такого медіа відразу меншає. Ми не хотіли бути зацікавленою стороною.
Що це за історія із закриттям та відродженням?
З самого початку Telegraf.design був некомерційним проєктом. Ми забезпечували його коштом Projector. Нас це влаштовувало, бо були незалежні від спонсорів. У момент, коли прийшла криза, то багато хто піднапрягся. Ми думали як це вирішити, бо перші місяць-два для нас важко пройшли. Ми почали зрізати витрати, які не приносили прибуток. Тоді й вирішили закрити Telegraf. Наша спільнота не погоджувалася з таким рішенням та почала спонсорувати проєкт через Patreon. І ми відродилися.
Чи вірив ти у таку підтримку з Patreon?
Фактично, медіа продовжує існувати завдяки спонсорським пожертвуванням наших читачів. Хоча до цього я у таке навіть повірити не міг. Коли ми приймали рішення про закриття, то шукали різні способи уникнути такого варіанту. Думали про Patreon, але я був впевнений, що туди прийде два фанати з трьома баксами та й все по тому.
Я не знаю, чому так сталося. Вийшло все навпаки. Тепер я думаю, що настав час для таких подібних моделей. Найчистіший варіант — спільнота фінансує медіа, яке для них пише. Всі інші моделі так чи інакше компромісні та змушують медіа шукати спонсорів.
Як гадаєш, чи готове українське суспільство до такої моделі? Багато хто говорить, що ні.
Ми вже побачили. Читачі готові підтримувати медіа, які їм подобаються. Мало того, після 2020 року все зміниться. Вже зараз багато медіа перейшло на фінансування від донейтів.
Я думаю, що зараз відбувається настільки масштабні зміни всього, що бізнес-моделі самі будуть трансформуватися.
Спілкувалася Яна Собко
P.S. У Лойера також є Patreon, тож якщо ви хочете і можете нас фінансово підтримати, це можна зробити ось тут.
