Юридична мандрівка до Львова: Дейнеріс, підкори своїх драконів!

Lойер вирішив заснувати нову рубрику: юридичні мандрівки містами України. Будемо ділитися з вами своїми враженнями, пригодами і розмовами. Ми дуже хочемо бути ближчими до вас, взаємодіяти, запитувати про вподобання, болі та турботи. Та і просто знайомитися. Тож юристи регіонів — зустрічайте.

Перший у списку міст – Львів. Пригоди нашої редактори розпочалися ще у потязі. Далі розповідь піде від першої особи.

Беручи квиток у купе на нічний потяг, ти завжди ризикуєш отримати бонусом досить специфічних попутників. Мені випав джекпот. На перший погляд, нічого особливого — два старших чоловіка. Але ж хто знав, що в них живуть “справжні дракони”. Один із них, ще навіть не закривши очі, почав хропіти.

А що було, коли він відрубився… Мама Міа, то був не тигр, а справжній драконище. Крім жахливо-гучного храпу, він ще й розмовляв уві сні. Здавалось, що той чоловік викликає якогось демона, адже слова, скоріше, походили на латинську (або ж, як жартують юристи, він просто цитував Податковий кодекс). Всім вагоном по черзі ми намагалися його будити, однак марно. Це діяло рівно на 10 секунд.

Особливо нервував його сусід по “койці” — він весь час штурхав “хропуна”, аж доки сам не відрубився. І що ви думаєте, він теж почав хропіти. Я, затуляючи вуха подушкою, намагалась заснути. Ага, наївна. Хор нічних драконо-цвіркунів не дав мені цього зробити аж до ранку.

Апогей феєрії — в головного дракона о 5.00 задзвенів будильник. І все б нічого, якби на рінгтоні не лунав Винник. Я думала, що гірше вже нема куди. А ні… Винник постарався. Тоді вже і в мені прокинувся мій внутрішній дракон, а разом з ним – бажання всіх спалити.

Мені згадалась одна історія з поїздкою, гірше якої, я думала, вже нічого не може бути. Колись, ще працюючи за сумісництвом на телебаченні, я їхала з оператором у відрядження. І от цей милий чоловік (оператор), роблячи вигляд, що п’є чай, ковтав собі тихенько коньячок. Я б нічого не запідозрила, якби не один момент — у нього почалася “біла гарячка”. Він, напевно, тільки з 10 разу виліз на верхню полицю, з якою потім благополучно звалився на жінку знизу. І розбив собі ніс. Потім нас намагалися висадити з потягу. Потім в нього знов почалася гарячка… Короче, весело. Але при всьому цьому — того разу хоч декілька годин я поспала. А цього разу – нііііт.

Мій жахливий настрій (усіх спалити) змінився, щойно я прибула до Львова. Була чудова погода, яскраво світило сонечко, і здавалось, що життя налагоджується. Однак щойно я вийшла з вокзалу, замість собору, що виднівся, колись, в далині — я побачила високу металеву огорожу, на якій висіла табличка: “Ведуться будівельні роботи. Обходити тут”. Ну ок, думаю, нічого страшного. Я вирішила не брати таксі, і піти по вул. Городоцькій до центру.

І ця прогулянка справді була прекрасною. Оскільки я вже знала трішки Львів, вирішила пірнути з головної вулички у двори, ближче до Краківського базарчику. Адже саме там можна відчути справжній колорит міста. У вихідний туди з’їжджаються мешканці з сусідніх сіл/районів і послухати їх “говір” – справжня насолода для туриста. Як і поговорити з місцевими продавчинями, які завжди ввічливо звертаються до тебе “пані”, та бажають хорошого дня.

Я дуже люблю архітектуру Львова, особливо – фасади будинків. Майже на кожному – цікаве оздоблення. Підійшовши до однієї з головних архітектурних пам’яток Львова — оперного театру, я вирішила перепочити і випити каву на лавочці, розташованій перед театром. Та хто ж знав, що її щойно пофарбували (і не почепили таблички). Йо ма йо, мої світлі штани за секунду стали багряного кольору. Настрій “суттєво покращився”. Що було далі, в деталях не буду описувати. Скажу лиш те, що згодом я відійшла.

Цікаве спостереження — до 10 ранку Львів практично пустував. Можливо, тому що багато львів’ян були на “Службі Божій”, а туристи ще спали. Крім того, переважна більшість кафе на площі Старий ринок також відкриваються о 10.00, тому поспішати точно не варто. Спочатку я поснідала у досить затишній кафешці біля каплиці Боїмів. Один із мінусів — тобі пропонують меню лише із 5-7 страв зі сніданків. Тобто обирати щось інше до 12.00 ти, апріорі, не можеш. Ще один фактор — навколо купа туристів, які весь час фоткаються біля стіни каплиці. Тому з одного боку — це дійсно гране місце, розташоване біля архітектурної пам’ятки. З іншого — переповнене туристами збіговиського.

Я вирішила довго там не затримуватися і вирушала до кав’ярні-книгарні “Старого Лева”, розташованій на вул. Краківській, 3. Там досить затишно і, що приємно дивує, бюджетно. З плюсів — ти можеш тимчасово взяти собі книгу і почитати її під час кавування. Саме там я зустрілася із нашою читачкою Катериною. Ми обмінялися пару словами, та пішли у підземелля Гарнізонного храму. Це дійсно те місце, яке варто побачити кожному туристу. Однак людям, які бояться замкнутого простору, рекомендую туди не йти. Лабіринти, труни, розкопки, макети міста… Там можна доторкнутись до історії давнього Львова.

Далі нас чекали розмови про юридичний ринок регіону та юросвіту. Катя цікаво підмітила, що місцеві юристи більш замкнуті, та тяжче ідуть на контакт, ніж в Києві. До прикладу, на івенті навіть знайомі колеги можуть не підходити один до одного під час кава-брейків, а просто самотньо стояти в стороні. Ще ми поговорили про сучасних студентів. Катя розповіла, що багато з них “не горять” навчанням, а просто відсиджують пари. До прикладу, її знайома студентка вже зараз чітко розуміє, що хоче в майбутньому займатися манікюром. І таких, як вона — багато. Загалом, було дуже цікаво поспілкуватися (дякую, Катю, якщо ти читаєш, за зустріч).

Далі мене чекало прекрасне і надзвичайно цікаве інтерв’ю (поки потримаю інтригу) та ще пару зустрічей у колоритних кафешках. Про одну із них, думаю, варто розповісти — це Кнайпа Курнаха (вул. Ставропігійська, 7). Із літньої тераси відкривається чудовий вигляд на Домініканський собор. А ще там надзвичайно смачна калганівка. Рекомендую спробувати. Цікавий момент, за сусіднім столиком сиділа група молодих людей (6-7 чоловік). Судячи з діалекту — місцеві. Вони досить голосно розмовляли про політику, потім перейшли на юристів. Виявилось, що майже всі мають юридичну освіту та не працюють за спеціальністю. От такі-то справи.

На завершення скажу, що біля Домініканського собору відкрився фестиваль писанок. Тому, хто ще думає, як провести свої вихідні — не вагайтесь, вирушайте до Львова. Це місто заряджає своєю енергетикою і надихає на нові звершення. А ми, у свою чергу, продовжимо для вас писати про юридичні мандрівки містами України.