ЄСПЛ позначив грань між законністю та порушенням конвенційних гарантій при огляді
В яких випадках на митниці можуть захотіти скопіювати інформацію з вашого ноутбука? Чи буде це розцінюватись як утручання в особисте життя? Європейський суд з прав людини вказав, де знаходиться межа між законністю та порушенням конвенційних гарантій при огляді.
Про це інформує «Закон і Бізнес».
Тека «Екстремізм»
Фотокореспондент російського агентства Юрій Іващенко в серпні 2009 року разом з колегою повертався з Абхазії через контрольно-пропускний пункт в Адлері. Щось у поведінці й відповідях журналіста викликало підозру в митника. І він звернувся до начальства по дозвіл на огляд сумки й рюкзака, а також ужиття «заходів щодо мінімізації ризику за профілем №*».
Коли ж митник виявив особистий ноутбук фотокореспондента, то зацікавився текою під назвою «Екстремізм (для RR[1])». У ній містилася низка фотографій та PDF-копія статті «Як розпалювати ненависть?», проілюстрована фотознімками, зробленими Ю. Іващенком.
За словами фотокора, крім того, в іншій теці під назвою «Ізоляція» містилися тексти з описом соціальних проблем, з якими стикалися 37 сімей езидів, котрих піддавала дискримінації місцева адміністрація, а також їхні особисті дані.
З відеозапису видно, що дані з ноутбука спочатку скопіювали на переносний жорсткий диск, а потім переписали на 6 DVD-дисків. Причому Ю. Іващенко відзначив у протоколі, що сумнівається в тому, чи не потрапила на DVD-диски інформація, яка йому не належала. Крім того, фотокореспондент стверджував, що працівник митниці не тільки прочитав його обмін ICQ-повідомленнями, а й скопіював близько 26 Гб даних, включаючи особисту кореспонденцію, фотографії та паролі.
Урешті-решт експерти дійшли думки, що дані не містять екстремістського матеріалу. DVD-диски були передані Ю.Іващенку в листопаді 2011 року.
Огляд — це втручання
Зазнавши невдачі в оскарженні дій митників у національних судах, фотокореспондент звернувся у Страсбург зі скаргою на порушення ст ст.8, 10 і 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 13.02.2018 у справі «Іващенко проти Росії» Суд нагадав, що концепція «приватного життя» — це широкий термін, який не піддається вичерпному визначенню. Він охоплює фізичну та психологічну цілісність людини. При цьому існує низка елементів, що стосуються розгляду питання про те, чи зачіпають особисте життя людини заходи, яких уживають поза будинком або в приватних приміщеннях.
Раніше ЄСПЛ уже висловлював свою позицію стосовно обшуку, який проводять на вулиці. Вона зводилася до того, що незалежно від того, чи були виявлені та прочитані будь-які документи або виявлені які-небудь інші особисті предмети, проведення ретельного обшуку особи, її одягу й особистих речей — це явне втручання в право на повагу до приватного життя (див. п.63 рішення у справі «Gillan and Quinton v. the United Kingdom»).
У згаданому рішенні Суд відзначив, що авіапасажир фактично погоджується на проведення огляду, обираючи цей вид транспорту для подорожі. Й у нього є свобода вибору: не брати із собою особисті предмети/інформацію або зазнати обшуку. Інша справа, коли індивідуум може бути зупинений у будь-якому місці й у будь-який час без попереднього повідомлення та без якого-небудь вибору щодо того, чи слід погоджуватися на огляд.
У даному ж випадку проводився огляд не тільки речей, а й інформації, що містилася в ноутбуку. І журналіст не мав вибору: зазнати огляду або відмовитися. Оскільки мова йшла не про гарантування безпеки, а про митний контроль, заявник мав право розраховувати на повагу до «приватного життя» відповідно до ст.8 Конвенції.
Згідно з §2 цієї статті таке втручання допустиме лише у випадку, якщо воно відбувається «відповідно до закону», спрямоване на досягнення однієї або кількох законних цілей і «необхідне в демократичному суспільстві».
Обшук без підозр
Ю. Іващенко спробував переконати Суд, що «втручання» було невиправданим, оскільки він не зазнавав кримінального переслідування або інших заходів відповідно до закону про оперативно-розшукову діяльність. Проте ЄСПЛ не переконаний у тому, що для посадової особи митниці необхідна розумна підозра в злочинній діяльності stricto sensu (як порушення кримінального кодексу РФ) для проведення огляду. Така процедура може відбуватись і з іншою метою.
Наприклад, ішлося про протидію екстремістській діяльності та притягнення до відповідальності осіб, які поширювали матеріали, що пропагують фашизм або розпалюють національну, расову, соціальну чи релігійну ворожнечу. Проте, на думку Суду, сам факт в’їзду на територію РФ зі «спірного району» не може вважатися достатньою підставою для експертизи та копіювання електронних даних за підозрою в можливому «екстремістському» змісті.
Крім того, ЄСПЛ піддав критиці російські суди за те, що вони аналізували виключно «законність» огляду з точки зору дотримання повноважень і порядку. Верховний суд РФ прямо заявив, що суди не компетентні оцінювати обґрунтованість дій або рішень, прийнятих у рамках дискреційних повноважень. Із цього випливало, що суди не зобов’язані розглядати питання «відповідності» й «необхідності в демократичному товаристві» тих чи інших дій державних органів.
Саме цей факт, а також відсутність у російському законодавстві ефективних гарантій від зловживань при проведенні огляду і стали приводом для констатації порушення ст.8 Конвенції.
«Домашнє» завдання
Зрозуміло, що €3000 як компенсація моральної шкоди і €1700 на покриття витрат не головний підсумок цього рішення. Дані орієнтири не тільки російським, а й судам інших країн щодо недопустимості вторгнення в особисте життя індивідуума.
ЄСПЛ дав чітко зрозуміти, що суди не можуть обмежуватись аналізом повноважень на проведення обшуку. Слід з’ясовувати, чи були вагомі причини для втручання в особисте життя людини.
І не всякий огляд у Страсбурзі визнають законним, якщо в нормативно-правовому акті чітко не прописані підстави для його проведення. Причому з достатньою ясністю, щоб громадянин міг припускати ймовірність бути підданим такій процедурі.
Нарешті, рішення може бути важливим для осіб, котрі перетинають пропускні пункти на межі з непідконтрольними територіями. ЄСПЛ не погодився з тим, що сам собою цей факт може бути достатньою підставою для обшуку.
