Як будувати бізнес не тільки заради збагачення
Другий гість рубрики «Бі кул», у якій ми розповідаємо про крутих людей, які своїми проєктами змінюють нашу країну на краще — Юрій Филюк. Він підприємець нового покоління: будує бізнес, що творить спільноту.
Юра — засновник платформи «Тепле Місто», ідеолог громадського ресторану «Urban Space 100», генеральний директор та ініціатор проєкту зі сфери імпакт-інвестування Промприлад.Реновація. Це інноваційний центр на базі старого заводу в Івано-Франківську. Основна мета — перезапуск міста з пострадянських контекстів у сучасні на перетині розвитку нової економіки, неформальної освіти, мистецтва та урбаністики. Зараз до проєкту долучилось 770 інвесторів, які вклали понад $6,9 млн.
Поговорили з Юрком про те, як він почав заробляти гроші, яку еволюцію пройшов у розвитку свого бізнесу та як його реалізовані проєкти впливають на місто та регіон.
У своєму виступі на TEDх ти розповідав про бізнес нового покоління. Як ти це бачиш?
Мені здається, що чим далі, тим більше підприємців починають використовувати бізнес не заради збагачення, а як інструмент самореалізації й втілення мрій. Багато прагнуть змінювати світ на краще. І це мене радує. Бо це якраз і є та формула, яка дозволяє підприємцям ставати щасливими. Адже якщо подивитись на людей, які заробили багато грошей за формулою: «не питайте мене як» — у більшості душа неспокійна.
Фото з архіву Юрія Филюка
З чого ти починав?
Я з 13 років вже пробував заробляти гроші. Все дуже просто: грав у баскетбол, у батьків не було можливості купити кросівки, а я хотів бігати. Відповідно, якось треба було на них собі заробити.
Тато підказав ідею. Він купив мені перший лист з поролону, я його порізав на губки й продавав припаркованим таксистам, водіям. Це вже можна було вважати певною підприємницькою ідеєю 🙂 Так я заробив на кросівки, потім на плеєр. З того часу я завжди щось придумував.
Який був перший серйозний проєкт?
На першому курсі я створив електронну базу даних підприємств міста. Мій друг написав програму y Visual Basic, яка поміщалась на дискету. Я зібрав дані про понад 2000 тисячі компаній міста і продавав цю базу даних власникам бізнесу по 50 доларів. Встановлював її з дискети на комп’ютер і так заробив на ділову інфраструктуру. Провів собі домашній телефон, кабельний інтернет і згодом купив мобільний. Це була розкіш на той час. А ще через пів року заробив гроші на комп’ютер. Тоді це був просто космос 🙂
Так розумію, це був не єдиний «бізнес» в студентські роки?
Так, потім я ще років чотири займався організацією концертів. Був наймолодшим організатором концертів в Україні. А десь на п’ятому курсі вже переїхав в Київ. Усі ці роки я паралельно розвивався в студентській міжнародній організації Aiesec. Це якраз давало мені розвиток, розширяло світогляд.
Потім я з командою відкрив невеликий бізнес, пов’язаний з кредитами. Ми його розвивали понад три роки. Але так сталось, що економічна криза 2008 року досить сильно по нас вдарила. Тоді я прийняв спонтанне рішення — поїхати в Івано-Франківськ на літо, перезавантажитись, привести думки до ладу.
І випадково для себе, заради цікавості, разом з друзями відкрив маленьке кафе в центрі Франківська.
Фото з архіву Юрія Филюка
Так ти й почав займатися ресторанною справою?
Так, з цього все почалось. Потім з’явилася компанія «23 ресторани». Зараз там шість закладів громадського харчування. Але в якийсь момент, десь через 2-3 роки життя в Франківську, мені стало там дуже тісно ментально. І з’явилося відчуття, що ти можеш дати ринку більше, ніж він готовий прийняти. Я розумів, що ситуація на розрив: або ми повертаємось на якісь амбітніші ринки, або спробуємо «розкачати» місто.
І ти обрав другий варіант…
Легких шляхів я не шукаю 🙂 Ми почали з того, що вивчали, як розвиваються міста, які принципи застосовуються, як працює теорія еволюції суспільства. Дуже швидко дійшли до висновків, що сталий розвиток завжди рухається знизу вверх, а не навпаки. Тобто ми одразу вирішили, що не будемо боротись за політичне лідерство.
Нашим завданням було об’єднати людей та запустити в місті сучасні розвиткові процеси. І зробити це знизу вверх. Тобто через об’єднання бізнесу і громадянського суспільства, вибудовуючи діалог з органами місцевого самоврядування.
З чого ви починали?
З діалогу у трикутнику: бізнес-влада-суспільство. Тобто нашим завданням було показати ринку, що в Івано-Франківську можна створювати проєкти світового рівня. І що в регіоні теж можна робити круті речі. Зараз мені в Франківську дуже кайфово. Динаміка мого життя (хоча я вже живу на кілька міст) зараз вища, ніж тоді, коли я жив в Києві.
Фото з архіву Юрія Филюка
Як ти прийшов до концепції Urban 100 і Тепле Місто?
Ми розуміли, що потрібно було створити якийсь прецедент. Я визначив список людей в місті, яких вважав «позитивними героями»: вони не були політиками й мали певне ім’я, довіру суспільства.
Почав зустрічатись з кожним персонально, розповідав про ідею зробити разом класний бренд міста. На початку був скепсис, але через годину-дві розмови практично всі погоджувались бути співініціаторами.
Через кілька місяців ми оголосили про створення платформи Тепле Місто. Базово — це громадська організація, і водночас — платформа для ініціатив. Нас цікавили такі напрями, як: освіта, мистецтво, економіка, урбаністика, екологія, стала мобільність, спорт, нові медіа.
І одним з перших проєктів, про який ми оголосили – це був Urban Space 100.
Не виникало конфлікту між підприємцями, які туди вклались? Наприклад, хтось хоче бутерброди продавати, а хтось — круасани.
Як і в будь-якій справі дуже важливими є правила гри, які встановлюються на вході. Дійсно, Urban – складний проєкт, тому що в ньому як мінімум три групи стейкхолдерів.
Перший, це Тепле Місто — громадська організація, яка всіх запрошує, запускає процеси. Другий — професійна бізнес-компанія, яка на аутсорсі забезпечує бізнес-складову. І третій — це 100 засновників, які фактично є управлінцями усього проєкту.
Тому правильно прокреслені лінії обов’язків між цими трьома сторонами були дуже важливими на початку. Ми це все продумали, грамотно заклали, уникнули грубих помилок, тому воно й працює.
Розкажи більше про концепт Urban Space 100.
Це більше, ніж кафе. Там є чотири основні зони:
- Це кафе-бар. Основна капіталізація йде звідси.
- Безкоштовний івент-майданчик. До карантину, у нас практично щодня відбувалися різні події.
- Це крамниця сучасних українських брендів.Таким чином ми підтримуємо українського виробника, але й заробляємо на цьому теж.
- Прозора студія Urban Space Radio. Це радіо про сучасний розвиток українських міст.
З моменту створення ми отримали понад 250 запитів з різних міст України та світу на реплікацію цього досвіду. В нас є запити з Торонто, Сан-Франциско, Берліну, Нью-Йорку тощо. Першу соціальну франшизу ми допомагали запустити в Києві — це Urban Space 500. Там 500 людей доєдналися. Але точно будуть відкриватись наступні спейси. Це складана франшиза, тому ми не поспішаємо.
Фото з архіву Юрія Филюка
І нарешті про Промприлад.Реновація. Як зародилась ідея створити такий проєкт? З чого все починалось?
Треба розуміти, що Промприлад – це еволюційне рішення, яке виникло на третій рік існування «Теплого Міста». Ми просто шукали наступний масштабний проєкт, який суттєво міг би впливати на динаміку розвитку міста.
Урбаністика – це один із напрямів, який завжди був у нас активний. Потім нам підказали, що є класний об’єкт, завод, — подумайте, мовляв, що з ним можна зробити. І так ми почали вникати: з’ясували, хто власник, почали вивчати, як з такими постіндастріалами працюють у світі. Поступово розробили концепцію, модель; почали залучати перші гроші — донорські та інвестиційні; збудували пілотний поверх.
За наступних три роки маємо повністю все закінчити: збудувати весь масштаб – це понад 36 тисяч квадратних метрів, два гектари землі.
Фото з архіву Юрія Филюка
Що буде на інших поверхах?
Там закладений великий функціонал. Це, наприклад, фермерський ринок і ринок вуличної їжі, крафтовий рітейл. Багато компаній хочуть зробити сучасні концепти. Наприклад, Нова Пошта буде робити нове покоління відділень, а один із банків — інноваційне відділення без операторів.
Також плануємо збудувати великий концерт-хол, виставковий зал, конференц-зали, івент-холи, які будуть здатні одночасно приймати події до трьох тисяч людей. В екосистемі також буде готель, хостел, кафе, ресторан та інші функції. До прикладу, офіси інноваційних компаній, які працюють з пріоритетними напрямами нової економіки для регіону.
Фото з архіву Юрія Филюка
Також там працюватиме мейкер-спейс і R&D-центри – це технологічні лабораторії, де можна створювати нові продукти, починаючи з меблів, закінчуючи робототехнікою. Інкубатори-акселератори для розвитку нового бізнесу. Мистецький центр, різні просвітні програми.
Пілотний поверх – це лише 5% від загального масштабу.
Чи можеш ти сказати, що це справа твого життя?
Зараз — так. Але я підозрюю, що точно не остання. Просто покроково рухаємось.
Фото з архіву Юрія Филюка
Яку ти основну мету переслідуєш, займаючись цим?
Дуже така чесна і проста відповідь – я не можу це не робити. Воно мене абсолютно наповнює, робить щасливим.
З точки зору егоїстичної — це те, що мені дозволяє самореалізовуватись. Коли займався бізнесом в класичному розумінні, в мене було відчуття, що я реалізований відсотків на 80. А от коли я зайнявся цими проєктами, такими розвитковими, ширшими — то в мене є відчуття, що я на своїх рейках, займаюсь тим, чим маю займатись. Це така робота, за яку я готовий ще доплачувати 🙂
Фото з архіву Юрія Филюка
Чи не було ще запиту від інших міст по Промприладу, як це було з Urban 100?
Є конкретні запити й заводи, які просять: приїдьте, візьміть, розробіть, допоможіть, запустіть, а ми вам всі умови створимо і так далі. Ми зараз не поспішаємо, все поетапно. Зараз стоїть завдання запустити повноцінний проєкт у Франківську, далі будемо працювати. Тобто ми відкриті, ділимось досвідом з усіма, хто про це просить. Але якщо говорити про нашу залученість руками безпосередньо, то тут є обмеженість власних ресурсів. В часі амбіції — тиражуватись дуже широко.
Ви б хотіли, щоб на прикладі Івано-Франківська розвивалась вся Україна?
Це звучить досить амбітно, але якоюсь мірою так і є. Ми собі ставимо за мету створювати, розробляти нові моделі трансформації суспільства в цілому, які можна передавати далі. Якщо те, що ми робимо, когось надихає, хтось хоче ті чи інші розробки брати собі — ми щасливі. Це теж одна з тих хороших амбіцій, які ми собі закладаємо.
Якщо говорити про Промприлад, то його головне завдання — це остаточний перезапуск міста з пострадянських контекстів у сучасні через перезавантаження ключових систем: економіки, освіти, мистецтва й урбаністики. Потім ми б хотіли передавати цей досвід далі. Тому що таких закинутих заводів і фабрик не бракує в будь-якому пострадянському місті.
Фото з архіву Юрія Филюка
Що для тебе щастя?
Мати можливість займатись тим, що ти любиш. Більшого щастя нема.
А гроші?
Це один з видів енергії — важливий, але не єдиний. Я завжди повторюю: ми живемо для того, щоб їсти, чи їмо для того, щоб жити? Для мене це одна з енергій, за якою треба слідкувати, щоб вона була в достатку. Це є енергія матеріального світу. Але є ще інші енергії — це теж важливо.
Дай, будь ласка, декілька порад для молодих підприємців. З чого почати? Як досягти успіху?
Є кілька базових речей. Перше — хочеш навчитись плавати, кидайся в море. Рано чи пізно треба з чогось почати. Чим швидше наб’єте шишки, тим краще 🙂 Подивімось на дітей: вони впали, розплакались, через хвилину забули й побігли далі. Цей принцип треба використовувати: чим швидше, тим легше.
Друге — краще починати з меншого і поступово нарощувати, ніж з чогось великого, розчаруватись і зробити висновок, що це не твоє.
Третє — не витрачайте на старті кошти на «упаковку»: на красивий офіс, на ремонти, на меблі, на суперкрасивий сайт. Так, це приємні речі, в них класно сидіти — але це те, що не дає вам ефективності. Швидше за все, ваш перший рік буде малоефективним і ви будете тільки вчитись. І ваше завдання за цей рік — не померти. А для цього треба не витрачати кошти на зайві непотрібні речі. Краще працювати взагалі без офісу, без зайвих речей і понтів. А коли у вас почнуться перші продажі, ви нащупаєте успіх — тоді так.
І останнє — всі найбільші свої фейли в бізнесі я робив на етапі другої хвилі. Тобто, коли ти отримуєш перший успіх — це тебе одурманює. Здається, що ти все зрозумів і все знаєш… Власне якраз тоді ти з розгону влітаєш в стовп на всій швидкості.
Кілька разів в мене було таке в житті. Це як з водінням: новачки дуже бояться, тому акуратно їздять. Але, умовно, через перший рік їм починає здаватись, що вони вже суперкласно водять. І в цьому відрізку якраз найбільше аварій трапляється. Про це варто пам’ятати.
Спілкувалася: Яна Собко
__________________
«Бі кул» — рубрика про крутих людей, які створюють класні проєкти, чим змінюють нашу країну на краще. Ми вирішили ділитися такими історіями, адже впевнені, що юристам буде цікаво читати про гідні приклади з інших сфер.