Вишгородським судом узагальнено практику розгляду заяв наказного провадження за новим ЦПК

Новини
Дата:
Loyer Hunt
17 хвилин читання

Вишгородський районний суд Київської області узагальнив практику розгляду заяв наказного провадження у відповідність до оновлених норм розділу ІІ Цивільного процесуального кодексу України від 03 жовтня 2017 року в період з 15 грудня 2017 року по І квартал 2018 року.

Про це повідомляє прес-служба суду.

Дане узагальнення проведено на виконання плану роботи суду на 2018 року, метою якого є дослідження практики застосування судом змін внесених до розділу ІІ «Наказне провадження» ЦПК України, з підстав набрання чинності 15.12.2017 року Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». При проведенні узагальнення враховуються показники в період з 15.12.2017 року по І квартал 2018 року.

За приписами ч. 1 ст. 160 та ч. ст. 161 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог про:

  1. стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку;
  2. компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;
  3. стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;
  4. стягнення аліментів у розмірі на одну дитину — однієї чверті, на двох дітей — однієї третини, на трьох і більше дітей — половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;
  5. стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;
  6. повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів;
  7. заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи – підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При проведенні узагальнення встановлено, що розглядаючи заяви про видачу судового наказу судом враховувались приписи п. п. 9, 11 ч. 1 р. ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, за якими заяви, у яких відкрито провадження до 15.12.2017 року (дата набрання чинності ЦПК України редакції від 03.10.2017 року), підлягали розгляду за правилами редакції ЦПК України від 03.10.2017 року. Крім того, при наявності в провадженні суду заяв про видачу судового наказу, які були подані до 15.12.2017 року, та у яких не відкрито провадження до 15.12.2017 року, розгляд останніх проводився також за правилами ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.

Так, з показників розгляду заяв про видачу судового наказу в період з 15.12.2017 року по І квартал 2018 року вбачається практика впровадження п. п. 9, 11 ч. 1 р. ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України при розгляді таких заяв.

З урахуванням результатів розгляду судом заяв про видачу судового наказу в узагальнюючий період прослідковується проблематика не відповідності таких заяв вимогам ст.ст. 165, 186 ЦПК, що в загальному склала 49% відмов у видачі судових наказів.

За приписами ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суд відмовляє у видачі судового наказу в разі:

  • подачі заяви з порушеннями вимог ст.163 цього Кодексу;
  • подачі заяви особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписану або підписану особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;
  • заявленням вимоги, яка не відповідає вимогам ст. 161 цього Кодексу;
  • наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 186 цього Кодексу;
  • з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред’явлення позову в суд за такою вимогою;
  • судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ;
  • судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених п.п. 3-6 ч. 1 цієї статті;
  • із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу;
  • заяву подано з порушенням правил підсудності.

Так, відмови у видачі судових наказів мали місце з причин не дотримання вимог щодо форми та змісту таких заяв у відповідність до правил ст. 163 ЦПК України.

До форми та змісту заяв за ЦПК України від 03.10.2017 року законодавцем встановлені нові вимоги щодо:

  • зазначення ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника;
  • зазначення для фізичних осіб реєстраційного номеру облікової картки платника податків заявника та боржника, або номер і серію паспорта заявника та боржника, що розповсюджується виключно на громадян України;
  • зазначення офіційних електронних адрес та інших даних, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника;
  • долучення переліку доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Крім того, до ч. 3 ст. 163 ЦПК України від 03.10.2017 року включено виключний перелік додатків до заяв про видачу судового наказу, зокрема: копію договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред’явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості та інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Пунктом 2 частини 2 статті 163 ЦПК України встановлено, що у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб — громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника.

Пункт 5 частини 2 статті 163 ЦПК України встановлює, що заява також повинна містити перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

З урахуванням вказаних приписів закону, 13% заяв (№ 363/70/18, № 363/78/18, № 363/992/18, № 363/994/18, № 363/1003/18, № 363/1004/18)  підлягали поверненню в зв’язку з недотриманням вказаних вимог, а саме: відсутністю офіційних електронних адрес та інших даних заявника,боржника та відсутністю переліку доказів на яких ґрунтувались вимоги.

У 8 % випадків (заяви № 363/243/18, № 363/265/18, № 363/297/18, № 363/361/18) причиною відмови у видачі судових наказів слугувала відсутність переліку доказів, якими заявники обґрунтовували обставини, на яких ґрунтувались їх вимоги.

Згідно п. 3 та п. 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України  до заяви про видачу судового наказу додаються копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред’явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Відповідно  до п. 1 та п. 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог ст.163 цього Кодексу; із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

З цього приводу судам роз’яснено, п. 9 та п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 року за № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження», обов’язок фактичної наявності надання та отримання послуг. Так, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання цих послуг.

В порушення вказаних вимог закону, у 8 % заяв (№ 363/781/18, № 363/783/18, № 363/784/18, № 363/785/18) не вбачалось виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявниками подавались заяви про видачу судового наказу.

З причин не вірного зазначення найменування суду, не зазначенням ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника, офіційних електронних адрес, інших даних та не зазначенням ім’я (прізвище, ім’я, по батькові) представника заявника, його місце проживання або місцезнаходження 6 % заяв (№ 363/57/18, № 363/754/18, № 363/756/18) також підлягали відмові у видачі.

Крім того, узагальненням виявлено єдиний випадок відмови у видачі судового наказу з причин відсутності ідентифікаційного коду фізичної особи боржника/серії номеру паспорта та офіційних електронних адрес у заяві № 363/762/18.

Враховуючи вказані випадки відмов суду у видачі судових наказів з причин не дотримання форми та змісту заяв при подачі останніх, в загальному встановлено 38 % випадків такої не відповідності.

Після отримання судом заяв про видачу судового наказу, де відповідачем виступали фізичні особи, на рахунок останніх підлягали направленню запити до адресно-довідкового підрозділу УДМС України, для підтвердження місця реєстрації боржників у відповідність до ч. 5 ст. 165 ЦПК України.

В разі надходження заяв, де боржниками виступали юридичні особи, або фізичні особи-підприємці суд перевіряв зазначене у заяві місцезнаходження боржника за відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань у відповідність до вимог ч. 4 ст. 165 ЦПК України.

Частиною 9 статті 165 ЦПК України, передбачено, у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи – боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Так, відмовою у видачі судових наказів слугували також обставини передбачені ч. 9 ст. 165 ЦПК України, а саме: відповіді адресно-довідкового підрозділу УДМС України, за якими боржники не значились за адресами реєстрації вказаними у заявах про видачу судових наказів, в зв’язку з чим у 35 % заяв (№ 363/4670/17, № 363/4710/17, № 4722/17, № 363/4736/17, № 363/4758/17, № 363/4766/17, № 363/4217/17, № 363/4708/17, № 363/4711/17, № 363/4723/17, № 363/4747/17, № 363/4752/17, № 363/4754/17, № 363/4869/17, № 363/4900/17, № 363/35/18, № 363/405/18) результатом розгляду стала відмова у їх прийнятті.

За п. 4 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст.186 цього Кодексу.

Пунктом 6 частиною 1 статті 186 ЦПК України передбачено зокрема, що суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо настала смерть  фізичної особи.

Так, з урахуванням приписів вказаних норм закону, 13% заяв (№ 363/4673/17, № 363/4726, № 363/4759/17, № 363/4681/17, № 363/4705/17, № 363/397/18 ) підлягали відмові у видачі судового наказу.

При постановлені таких ухвал, та у відповідність до п. 4 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суд роз’яснював заявникам неможливість повторного звернення з такою самою заявою з підстав, передбачених ч. 2 ст. 166 ЦПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 165 ЦПК України, якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника – юридичної особи або фізичної особи – підприємця буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю.

З урахуванням вказаної норми встановлено, що в узагальнюючий період суд передав 13% заяв (№ 363/4700/17, № 363/4750/17, № 363/4987/17, № 363/5017/17, № 363/76/18, № 363/82/18) за підсудністю до інших судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 ЦПК України, підсудність справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя суду, до підсудності якого віднесена ця справа за загальними правилами, визначається ухвалою суду вищої інстанції, постановленою без повідомлення сторін.

З урахуванням чого, в період з 15.12.2017 року по І квартал 2018 року встановлено єдиний випадок звернення до суду з порушенням правил підсудності, в зв’язку з чим на виконання приписів п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суд відмовив заявнику у видачі судового наказу.

Беручи до уваги випадки не відповідності поданих заяв про видачу судового наказу вимогам передбаченим ст. 163 ЦПК України вбачається, що суд при відмові у видачі судового наказу враховував зміни внесені до ЦПК України від 03.10.2017 року, за якими результати розгляду заяв, що не відповідали, зокрема вказаній вимозі закону не підлягали відмові у прийнятті, а підлягали відмові у видачі. Крім того, судом враховувались зміни щодо строків направлення та отримання відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМСУ в Київській області інформації про місце перебування боржника. Додатково судом враховувались і строки для постановлення таких ухвал.

З резолютивних частин ухвал про відмову у видачі судового наказу прослідковується практика роз’яснення судом заявникам зокрема:

  • неможливості повторного звернення з ідентичною заявою у випадках передбачених ч. 2, ст. 166 ЦПК України;
  • строків вступу в законну силу ухвал про відмову у видачі судового наказу;
  • роз’яснень ч. 1 ст. 166 ЦПК України щодо відсутності перешкод у повторному зверненні до суду після усунення недоліків.

Крім того, прослідковується також практика роз’яснення заявникам причин неповернення сум сплаченого судового збору при відмові у видачі судового наказу, у випадках та за приписами ч. 2 ст. 164 ЦПК України.

Додатково встановлено, що в узагальнюючий період жодна ухвала про відмову у видачі судового наказу не підлягала оскарженню заявниками до суду апеляційної інстанції, з чого вбачається згода заявників з прийнятими рішеннями. На разі такі ухвали є остаточними та набрали законної сили.

Частина 1 статті 167 ЦПК України встановлює порядок та строки розгляду заяв про видачу судового наказу, за якою розгляд заяви про видачу судового наказу здійснюється протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, – протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому ч. 5, 6 ст. 165 цього Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи – боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.

Так, при розрахунку строків розгляду враховував, зокрема  п. п. 9, 11 ч. 1 р. ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України та ч. 1 ст. 167 ЦПК України.

До 15.12.2017 року суду надавався триденний строк на розгляд заяв про видачу судового наказу, після ж 15.12.2017 року за ЦПК України від 03.10.2017 року строк складає п’ять днів з дня надходження.

При направленні запиту щодо реєстрацію місця проживання боржника з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС в Київській області у відповідність до строків передбачених ч. 6 ст. 165 ЦПК України, паралельно підлягали направленню й електронні запити до Державної фіскальної служби. Мета направлення останніх полягала у належному оформленні виконавчого документа та дотримання вимог Закону України «Про виконавче провадження» та ЦПК України. Вказані запити містили прохання про повідомлення реєстраційного номеру облікової картки платника податків (РНОКПП) фізичної особи (в разі коли боржником виступає фізична особа). Додатково, такі запити містили й прохання повідомлення номера і серії паспорта особи, яка через свої релігійні або інші переконання  відмовилася від прийняття РНОКПП та офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади та має відповідну відмітку в паспорті громадянина України. Відповіді на такі запити надавались Державною фіскальною службою невідкладно.

При встановлені відповідності поданих заяв вимогам ст.ст. 161-163 ЦПК України, з урахуванням отриманої відповіді на запит з відділу обліку на моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС в Київській області, суд відкривав наказне провадження керуючись ст. ст. 13, 165,168 ЦПК України.

З показників постановлення ухвал про відкриття наказного провадження вбачається практика видачі наказів в цей же день коли було відкрито таке провадження.

Беручи до уваги показники видачі судових наказів в узагальнюючий період встановлено, що 51% таких заяв підлягали задоволенню судом.

Видаючи судові накази на виконання оновлених приписів  п. 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України від 03.10.2017 року, суд повідомляв сторін про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу  не підлягає розгляду обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.

З аналізу виданих судових наказів вбачається єдина практика впровадження також ч. 1 ст. 168 ЦПК України щодо його змісту.

Так, судові накази містять:

  • дату видачі наказу;
  • найменування суду, ПІП судді, який видав судовий наказ;
  • повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (ПІП для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стягувача та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків стягувача та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб – громадян України, а також інші дані, якщо вони відомі суду, які ідентифікують стягувача та боржника;
  • посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги;
  • суму грошових коштів, які підлягають стягненню;
  • суму судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника;
  • повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті;
  • відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу за ст.ст. 170, 172 ЦПК України;
  • дату набрання судовим наказом законної сили;
  • строк пред’явлення судового наказу до виконання та дату видачі судового наказу стягувачу.

Крім того, судові накази включають в себе таблицю відміток про виконання, а саме:

  • дату надходження судового наказу;
  • повне найменування установи, підприємства, організації, в якому знаходився судовий наказ на виконанні;
  • загальну суму, відраховану за судовим наказом;
  • дату повернення судового наказу до ВДВС чи стягувачеві;
  • підстави повернення судового наказу;
  • підпис керівника установи, підприємства, організації (з приклад печатки);
  • примітки та графу інші відмітки.

На виконання приписів ч. 3 ст. 168 ЦПК України прослідковується практика надсилання судом копії судового наказу разом з копією заяви стягувача про видачу судового наказу та додатками до неї боржнику не пізніше наступного дня після винесення судового наказу.

За ч. 5 ст. 272 ЦПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, — у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення — якщо така адреса відсутня.

За приписами ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового наказу є:

  • день вручення судового рішення під розписку;
  • день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
  • день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
  • день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
  • день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Після вступу в законну силу відповідного судового наказу за приписами ст. 169 ЦПК України другий примірник судового наказу надсилався рекомендованим листом із повідомленням про вручення стягувачу, а в деяких випадках видавався під розписку заявнику або законному представнику за наявності та підтвердження повноважень на його отримання.

З показників надходження заяв в наказному провадженні встановлено, що правом на відклик за ч. 5 ст. 163 ЦПК України заявники протягом 15.12.2017 року по І квартал 2018 року не користувались.

Частина 1 статті 170 ЦПК України встановлює, що боржник має право протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 ч. 1 ст. 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Додатково ч. 2 ст. 170 ЦПК України встановлює форму та зміст такої заяви.

В період з 15.12.20017 року по І квартал 2018 року судом розглянуто дві заяви про скасування судового наказу.

Такі заяви підлягали розгляду з застосуванням ч. 3 ст. 171 ЦПК України за якою суд,  не пізніше двох днів після її подання постановляв ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз’яснював заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.

При розгляді заяв про скасування судового наказу № 363/3891/17 та № 363/4746/17 суд встановлював, що між сторонами виник спір стосовно надання  і отримання житлово-комунальних послуг на час подачі такої заяви, в зв’язку з чим судові накази підлягали скасуванню.

На виконання приписів ч. 2 ст. 172 ЦПК України, прослідковується практика надсилання судом протягом п’яти днів з дня набрання судовим наказом законної сили його копії стягувачу рекомендованим листом.

Аналізом ухвал про відмову у видачі судових наказів встановлено проблематику не відповідності поданих заяв вимогам ст.ст. 165, 186 ЦПК України. Жодна з таких ухвала не підлягала оскарженню заявниками до суду апеляційної інстанції, з чого вбачається згода заявників з прийнятими рішеннями. На разі такі ухвали є остаточними та набрали законної сили.

Щодо випадків подачі заяв про скасування судового наказу, та в результаті скасування відповідних наказів за заявами учасників справ, то суд під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу не розглядав обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті у відповідність до п. 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України.

Додатково узагальненням встановлено, що зміни до норм розділу ІІ «Наказне провадження» ЦПК України від 03.10.2017 року привнесли позитивний досвід, який полягає у пришвидшені розгляду заяв з урахуванням нововведень, зокрема ч. 2,8 ст. 165, ч. 1 ст. 167, ч. 6 ст. 170 ЦПК України.

Крім того, встановлено позитивний вплив на строки розгляду заяв про видачу судового наказу та пришвидшення його отримання, за відповідності таких заяв вимогам ст.ст. 161-163 ЦПК України, з причин спрощення процедури подачі таких заяв стягувачами, що вбачається у обов’язковості направлення судами не підсудних заяв до інших судів на виконання вимог ч. 8 ст. 165 ЦПК України.