Управляти чи не управляти, ось в чому питання
Прийняття АРМА в управління активів, що не набули статусу речового доказу.
Зрозуміло, що в більшості випадків основна ціль вчинення злочинів корупційної категорії – це фінансова вигода. А отже, ефективним засобом запобігання та боротьби з ними є унеможливлення отримання фінансового результату злочинної діяльності.
Відповідна ідея реалізувала себе у повноваженнях Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, як одного з важливих елементів антикорупційної інфраструктури в Україні.
АРМА є сервісним органом, який приходить на допомогу у процесуальній діяльності слідчого, детектива, прокурора, слідчого судді, суду, спрямованій на забезпечення невідворотності настання негативних наслідків вчинення кримінальних правопорушень, насамперед корупційних, через позбавлення винних осіб економічних переваг, одержаних внаслідок їх протиправної поведінки.
Орган закумулював в собі два взаємодоповнюючі механізми: механізм оперативного виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт в межах кримінального провадження та механізм управління активами на які вже накладено арешт.
За філософією законодавця, АРМА не є самостійним центром прийняття рішень, адже не наділена повноваженнями за власної ініціативи розшукувати майно, як правоохоронний орган, а вчиняє відповідні дії лише за зверненням останнього. Аналогічна ситуація і з управлінням активами – підставою для початку управління арештованим майном є судове рішення або унікальний інструмент – згода власника активів.
Винесення такої ухвали, чи передання Національному агентству активу в управління за згодою власника свідчить про появу в Агентства окремого майнового права – права управління, що є спеціальним строковим речовим правом на майно, подібним до інших майнових прав на чуже майно, визначених цивільним законодавством.
Варто зазначити, що незастосування заходів щодо передачі в управління Національному агентству майна та в результаті цього невжиття заходів щодо збереження арештованого майна зробить неможливим (втрата, погіршення фізичного стану майна, зменшення його економічної вартості) застосування негативних наслідків до особи у разі винесення обвинувального висновку стосовно останнього. А у разі винесення виправдувального вироку може стати порушенням прав осіб у вигляді втрати вартості майна за час його перебування під арештом, що в обох випадках унеможливить досягнення завдань кримінального провадження.
Яким критеріям має відповідати актив для передачі в управління Агентству?
По-перше, у розумінні спеціалізованого законодавства актив – це кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено або накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні чи стягнені за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.
З досвіду Південного міжрегіонального територіального управління АРМА в управління передавалися як нежитлові будівлі, сільгосптехніка та елеватори, так і майнінг ферми, літак та навіть нафтопереробний завод.
По-друге, в управління АРМА, відповідно до статті 100 КПК України, передаються активи які відповідають наступним вимогам: на них накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову – лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами; які визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, однак вони не містять слідів злочину; сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, обов`язковою умовою здійснення Національним агентством управління активами є попереднє прийняття у межах кримінального провадження процесуального рішення про накладення на них арешту із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися цими активами. Оскільки зазначені види заборон сформульовані альтернативно, то для настання законних підстав здійснення Національним агентством своїх повноважень достатнім є застосування принаймні однієї з них.
Звернемо увагу на те, що кримінальним процесуальним законом, зокрема частиною шостою статті 100 КПК України, регламентовано передачу Національному агентству для управління або реалізації лише речових доказів на підставах та в порядку, встановлених цією статтею.
Однак з`ясування питання про можливість чи неможливість прийняття аналогічного процесуального рішення щодо іншого майна вимагає аналізу співвідношення понять «речові докази» у розумінні статті 98 КПК України й «активи» як об`єкти управління Національним агентством у порядку, встановленому спеціальним законом.
Як вже зазначалося вище, термін «активи» означає кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено або накладено арешт у кримінальному провадженні або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні.
Відповідно ж до частини першої статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як зазначено у законі про АРМА функціональним призначенням Національного агентства є забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковані у кримінальному провадженні (частина 1 стаття 2 Закону). Діяльність з управління визначається як діяльність з володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізацію таких активів чи передачу їх в управління відповідно до закону, а також реалізацію активів, конфіскованих у кримінальному провадженні.
Виходячи зі змісту зазначених вище положень можна констатувати, що норми спеціалізованого закону не пов`язують реалізацію Національним агентством своїх повноважень із визнанням майна у кримінальному провадженні речовим доказом, однак безумовно залежать від накладення на активи арешту, що є обов`язковою умовою здійснення Національним агентством управління ними.
Метою арешту майна у кримінальному провадженні згідно з частиною другою статті 170 КПК України є забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
З огляду на зазначену мету арешт майна застосовується також за наявності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є доказом злочину, може бути об`єктом конфіскації чи спеціальної конфіскації або ж виступати засобом компенсації завданої злочином шкоди чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Таким чином, перелік обставин, які зумовлюють необхідність арешту майна і збереження активів та їх економічної вартості шляхом управління цими об`єктами Національним агентством, не обмежується підставами для визнання їх речовими доказами, а є значно ширшим ніж зазначено у статті 100 КПК України. Зокрема, майно, яке не містить доказової інформації і не є речовим доказом у розумінні статті 98 КПК України, може бути предметом конфіскації як виду покарання на підставі статті 59 Кримінального кодексу України або звертатися в рахунок відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
З урахуванням вищенаведеного, такий інструмент як передача арештованих активів в управління АРМА які не набули статусу речового доказу, а з метою забезпечення конфіскації та спеціальної конфіскації використовуються в судовій практиці. Разом з тим, управління конфіскованими активами на практиці супроводжується низкою проблемних моментів, основним з яких є неврегульованість у КПК України порядку передачі в управління АРМА активів, арештованих з метою конфіскації/спеціальної конфіскації (стаття 100, 170 КПК). Відповідно зазначене потребує доопрацювання вже на законодавчому рівні.
Отже, підсумуємо. Звуження переліку об`єктів, які можуть передаватися в управління Національного агентства, лише до речових доказів може істотно обмежити можливості виконання Україною своїх міжнародних зобов`язань, реалізації мети створення Національного агентства й виконання ним своїх функцій, спрямованих на захист порушених унаслідок вчинення найтяжчих корупційних та інших корисливих злочинів інтересів держави й суспільства.
___________
Автори: Т.в.о. начальника Михайло Бородкін та Завідувач Сектору правового забезпечення Альона Бережна
Південне міжрегіональне територіальне управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів