Управління майном VS Державна реєстрація речових прав: хто кого

Про АРМА, особливості управління арештованим майном, законодавчу неврегульованість та що з цим робити?

Підстава набуття права власності та інших речових прав в одних осіб є одночасно підставою для припинення права власності та інших речових прав в інших осіб і навпаки. Отже, важливе значення в таких випадках має визначення моменту, коли до набувача майна переходять ці права, адже із цього моменту переходить і тягар утримання власності, і ризик випадкового знищення чи пошкодження майна.

Правомочності щодо користування, володіння та розпорядження майном виникають у власника/набувача інших речових прав одночасно з виникненням права власності та/або інших речових прав, однак момент набуття реальної можливість їх реалізації не розкривається через зазначені правові положення, адже пов’язаний з іншим фактом, про який поговоримо далі.

У статті 182 ЦК установлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають держреєстрації, з чого вбачається, що саме з цього моменту — реєстрації права, фактично, правоволоділець набуває можливості реалізувати свої права на майно.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.04 № 1952-IV (далі – Закон № 1952) визначає правові, економічні, організаційні засади проведення держреєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень, установлює, що така держреєстрація прав є обов’язковою, а сам порядок державної реєстрації речових прав затверджено окремою постановою КМУ від 25.12.15 №1127.

Що ж стосується прав АРМА на майно передане в управління?

З появою АРМА з’явилось і нове для вітчизняного законодавства окреме майнове право — право управління арештованим майном – спеціальне строкове речове право на майно (актив у розумінні спеціалізованого закону про АРМА), подібне до інших майнових прав на чуже майно, визначених цивільним законодавством.

Фактично майно-актив у різній пропорційності спектру можливості використання належить трьом особам: власнику — який продовжує володіти майном, однак обмежений у праві розпорядження та користування ним; АРМА — яке через набуте право управління фактично набуває право розпоряджатися долею майна; управитель — який на підставі договору з АРМА отримує право користування таким майном. 

Правові та організаційні засади передачі Національним агентством активів в управління за договором регулюються статтею 21 спеціалізованого Закону, згідно з якою управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 Цивільного кодексу України (з урахуванням особливостей спеціалізованого законодавства про АРМА).

Цивільне законодавство передбачає, що за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). 

Зі статусом та правомочностями управителя в таких правовідносинах все є зрозумілим та нормативно врегульованим: управитель, на підставі договору, набуває права довірчої власності на отримане в управління майно; право довірчої власності виникає в нього з моменту державної реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; можливість реєстрації права довірчої власності передбачена законом про державну реєстрацію № 1952.

АРМА, відповідно до статті 1032 ЦК у приватно-правових відносинах, що складаються навколо права власності на майно за договором управління, набуває статусу установника управління, однак, спеціалізоване законодавство щодо реєстрації не передбачає положення, яке б надавало можливість установнику управління закріплювати за собою відповідні до свого статусу правомочності, тобто окремо реєструвати право управління.

Так склалося через те, що положення ЦК за загальним правилом ототожнюють «установника управління» з «власником майна», адже фактично передавати в управління певне майно, виходячи з можливості реалізації титулу власності, тобто усієї тріади: володіння, розпорядження, користування, має можливість лише власник, однак із створенням АРМА з’явився ще один суб’єкт, який набув таку можливість, що враховано Цивільним кодексом, однак у законодавство, що регулює державну реєстрацію відповідні зміни не вносились.

Чому цей момент є важливим?

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) — це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Звісно, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності (вбачається, що і іншого речового права за аналогією), у випадку АРМА такою підставою є Ухвала суду або заява власника, однак така реєстрація є засвідченням державою вже набутого суб’єктом права (постанова Верховного Суду у складі суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18), а без відповідного засвідчення фактично реалізація набутого права унеможливлена.

Тобто, як АРМА у якості установника управителя передасть актив третій особі, якщо у державному реєстрі такого права у Агентства з приводу конкретного майна з існуючим, проте тимчасово обмеженим у правах, власником не зафіксовано?

Вочевидь це унеможливлює і реєстрацію права довірчої власності майбутньому управителю, адже установник управління за договором фактично не відображений у реєстрі як володілець такого права.

Практика подолання законодавчої неврегульованості

За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (абзац 4 частини п’ятої статті 3 Закону № 755-IV). 

Згідно Положення про Національне агентство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 № 613, АРМА для виконання покладених на нього завдань, має право звертатися у разі прийняття в управління активів, які чи права на які та їх обтяження підлягають державній реєстрації, до органів, що ведуть державні реєстри таких активів, прав на них або їх обтяжень, щодо внесення відповідних відомостей про виникнення у АРМА повноважень з управління зазначеними активами.

При цьому у статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка містить перелік речових прав та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації, права управління майном як окремо визначеного не передбачено. 

Загалом, в контексті цього закону, таке право можна віднести до абзацу десятого пункту 2 частини першої статті 4 — інші речові права відповідно до закону.

Саме шляхом застосування цього припису державні реєстратори наразі і вносять до Державного реєстру прав відомості щодо набуття АРМА прав на активи передані в управління за судовим рішенням.

Проблема в тому, що за відсутності імперативної вказівки спеціалізованого законодавства у сфері проведення реєстраційних дій, проведення реєстрації прав АРМА на актив або відмова у такій реєстрації залишається на розсуд конкретної особи-реєстратора. 

З практики вбачається, що такі випадки є непоодинокі, а це значно затягує процес передачі активу в управління і, як наслідок, момент отримання державою доходу від нього.

Очевидним вирішенням згаданої проблеми є приведення у відповідність Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» та Цивільного кодексу України.

Як варіант: внесення до статті 4, в якій передбачений перелік речових прав, що підлягають державній реєстрації, положення за наступною правовою конструкцією — право управління майном Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, у випадках визначених законом (за аналогією зі статтею 1032 ЦК).

Урегулювання вказаних вище неузгожденостей, забезпечить стабільне правове становище активу, як у публічно-правових відносинах, так і у приватно-правовому полі, що слугуватиме ще однією гарантією забезпечення прав та інтересів усіх суб’єктів правовідносин, які складаються навколо активну, а також, усуне можливості спекулювання та затягування процесу передачі активу управління з боку третіх осіб, що забезпечить підвищення ефективності процесу управління, а як результат, отримання державою не тільки в рази більшого прибутку до бюджету, а й величезну суспільну користь.

Автори:

• Михайло Бородкін, начальник Сектору правового забезпечення
• Альона Бережна, завідувач Сектору правового забезпечення