Управління арештованим майном, його збереження та поповнення бюджету
Про управління арештованим майном, практику ЄСПЛ, механізм відбору управителів активами та його ефективність.
Арешт майна — правовий механізм, який використовується для забезпечення інтересів держави та третіх осіб (кредиторів або, наприклад, жертв злочину). Мета арешту — перешкодити власнику розпорядитися майном або передати його іншій особі, оскільки це може завдати шкоди державним та іншим інтересам.
Одним із суттєвих наслідків накладення арешту на актив є обмеження права власності, що проявляється в забороні користування та/або розпорядження арештованим майном.
Водночас арешт не означає позбавлення власності, тому для захисту прав власника держава зобов’язана забезпечити збереження арештованого активу до моменту його конфіскації або повернення законному володільцю.
Саме недоліки в механізмах збереження арештованої власності стали головною причиною створення подібних до АРМА інституцій в усьому світі, що мають повноваження зі збереження економічної арештованих активів.
Одним із перших такий механізм запровадила Італія, яка має широку судову практику щодо (не)збереження арештованих активів, які переважно були вилучені в італійської мафії.
До створення офісу ANBSC — італійського аналога АРМА — представники мафії часто оскаржували накладення арешту, спираючись саме на завдану шкоду майну внаслідок його знецінення чи псування під час арешту.
Одна з найбільш резонансних справ такого роду, яка розглядалась Європейським судом із прав людини, відома як «Raimondo проти Італії».
У межах кримінальної справи проти підприємця-забудовника та учасника мафіозної організації Джузеппе Раймондо італійський суд ще в 1985 році наклав арешт на 16 об’єктів нерухомості та 6 транспортних засобів, частину з яких конфіскували.
Однак згодом ці рішення були оскаржені в апеляції — майно повернулось власнику. Пізніше захист Раймондо вдався також до оскарження рішень, які нібито призвели до значної шкоди внаслідок арешту та конфіскації активів. Так позов проти Італії щодо відшкодування збитків опинився у ЄСПЛ.
Якщо в контексті мирного володіння майном та обмежень, які випливають із його арешту, практика ЄСПЛ однозначна, то питання схоронності, контролю за арештованими активами на той момент не були врегульовані.
На національному рівні уповноважені державні органи Італії — представники муніципальної поліції — заперечували свою відповідальність за знецінення активів Раймондо, оскільки їх повноваження не передбачали реального збереження арештованих активів.
Попри те, що вже під час судових справ італійська влада ухвалила закони про додатковий захист інтересів осіб, чиє майно було арештоване, тамтешні суди фактично дійшли висновку, що будь-який арешт або конфіскація неминуче спричиняють збитки для власників. Останнім залишалося хіба що змиритися із цим.
Однак 22 лютого 1994 року ЄСПЛ все-таки ухвалив безпрецедентне рішення, згідно з яким держава-відповідач (Італія) має виплатити Джузеппе Раймондо десять мільйонів італійських лір як компенсацію за завдані збитки та моральну шкоду, а також додатково 5 мільйонів італійських лір за понесені судові витрати.
Справа «Raimondo проти Італії» стала важливим прецедентом, на який ЄСПЛ неодноразово посилався в подальших рішеннях на користь власників арештованих активів, збереження яких не було забезпечене державою.
Ряд подібних позовів проти багатьох країн, у тому числі проти України, став одним із поштовхів для перегляду політики щодо поводження з арештованим майном.
Наслідком стала поява національних офісів ARO/AMO, відповідальних як за розшук і повернення незаконних активів, так і за збереження економічної вартості арештованого майна.
Функції Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі — Національне агентство) є зрозумілими для більшості країн світу, проте є абсолютно новими в системі органів державної влади України.
Зараз для більшості країн Європейського союзу, існування агенцій подібних Національному агентству — це давно уставлена практика. Зокрема, за статтею 10 Директиви ЄС № 2014/42/EU всі країни-члени ЄС зобов’язані вжити заходів з:
- Ефективного розпорядження активами, на які накладено арешт
- Створення спеціальних інституцій, відповідальних за менеджмент такими активами з метою їх збереження або збереження їх вартості.
Тож, одна з функцій Національного агентства — управління арештованим майном є імплементацією відповідних практик ЄС. Ця функція є не просто черговою регуляторною діяльністю держави, вона створює принципово новий механізм державно-приватного партнерства, аналогій якому в Україні не існувало.
Крім того, вона має наслідком появу нового ринку послуг управління арештованим майном та ринку арештованого (проте, ще не конфіскованого) майна.
Правові та організаційні засади передачі Національним агентством активів в управління за договором регулюються статтею 21 Закону «Про АРМА».
Дія такого договору про управління активами припиняється в разі скасування арешту прийнятих в управління активів або їх конфіскації, спеціальної конфіскації, іншого судового рішення про їх стягнення в дохід держави.
Ці та інші умови управління активами зазначаються в договорі між Національним агентством та управителем.
Зокрема це й суми коштів, які будуть сплачені управителем до бюджету.
Так, ТОВ «ЖК «Воздвиженка» є одним із найефективніших управителів АРМА. Компанія управляє арештованими активами групи компаній «АІС» із 2019-го року.
Вона отримала в управління 198 активів, у тому числі 195 об’єктів комерційної нерухомості, які знаходяться на території 16 областей України. Близько 75 % загального доходу, отриманого від комерційного використання арештованих активів, управитель витрачає на утримання нерухомості, у тому числі на відновлення та ремонт. При цьому щомісяця управитель перераховує до бюджету близько 2 млн грн саме в якості надходжень від управління.
У виняткових випадках управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, може здійснюватися шляхом їх передачі в управління підприємству, установі, організації, що належить до сфери управління міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, або господарському товариству, 50 і більше відсотків акцій якого знаходиться в статутних капіталах господарських товариств зі 100% державною часткою, на підставі рішення Кабінету Міністрів України без дотримання вимог частини другої статті 21 Закону «Про АРМА».
Винятковими вважаються випадки передачі в управління активів за наявності хоча б однієї з таких обставин:
- Існує ризик збою та/або переривання функціонування таких активів, що може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій або збоїв у тепло-, енерго-, електро-, водопостачанні або водовідведенні або постачанні природного газу;
- існує ризик переривання функціонування підприємств, установ та організацій оборонно-промислового комплексу та/або авіабудівельної галузі, у власності яких перебувають такі активи.
Якщо на рентабельні й високоліквідні активи попит є практично завжди, то для проблемних об’єктів, наприклад із борговим навантаженням або в депресивному стані, управителя знайти досить складно.
До того ж великі активи, як правило, потребують значних капіталовкладень для відновлення та підтримки економічного потенціалу, що явно не в інтересах тимчасового управителя, який може не окупити витрати через раптове скасування арешту на актив.
Інакше кажучи, наявний механізм відбору управителів не дає гарантій обрання ефективних приватних компаній для збереження арештованого майна.
І це не катастрофічно у випадках, скажімо, з комерційною нерухомістю чи транспортними засобами. Однак, коли йдеться про загрози збоїв у роботі підприємств, від яких залежить життєдіяльність регіонів, енергетична безпека чи оборонна спроможність держави, проведення тривалих конкурсних процедур, які не гарантують належного управління, є недоцільним і навіть небезпечним.
У таких умовах забезпечити безперебійне функціонування стратегічних активів здатна лише держава.
20 серпня 2021 року уряд погодився з пропозицією АРМА та Міненерго й передав арештоване майно двох ТЕЦ на Львівщині в управління дочірній структурі «Нафтогазу» — ТОВ «Нафтогаз Тепло».
Близько 60 тисяч мешканців Новояворівська та Нового Роздолу Львівської області в попередні роки мали ризики зриву опалювального сезону через проблеми з місцевими теплоелектроцентралями.
Відтак, передача ТЕЦ Львівської області в управління «Нафтогаз Тепло» зможе забезпечити стале проходження опалювального періоду для цих населених пунктів та допомогу щодо уникнення збоїв у тепло- та енергопостачанні.
Ключові переваги такого порядку: оперативне визначення управителя, наявність у нього необхідного досвіду та ресурсів для збереження і забезпечення роботи активу. Держава бере на себе відповідальність за стратегічно важливі об’єкти й гарантує належне управління ними.
У випадку прийняття подібних розпоряджень АРМА здійснює комплексний організаційний супровід заходів управління, у тому числі контроль за ефективністю управлінських процесів.
📌 Редакція може не поділяти думки авторів у розділі «Блоги».