Україна може стати центром у сфері освіти з прав людини
Сергій Буров – виконавчий директор Освітнього дому прав людини в Чернігові.
Дім є громадською спілкою, що об’єднує 12 українських громадських організацій. Його створено наприкінці 2013 року і він є частиною Мережі домів прав людини, що охоплює 11 країн, 15 Домів прав людини та більш ніж 100 правозахисних організацій.
Влітку минулого року ми побували в Освітньому домі і розпитали Сергія, як виникла ідея його створити, як це вдалося реалізувати, в чому полягає його концепція та які є активності для юристів. Також поговорили про дотримання прав людини в Україні та важливість освіти у цьому питанні.
Розкажіть, як почався ваш шлях до роботи з правами людини?
Для мене цей шлях почався ще з моменту, коли я працював вчителем у школі. Це було в 1997 році. Я викладав правознавство, громадянську освіту, історію – тобто суспільствознавчі дисципліни. У дітей постійно виникали питання, які ми обговорювати і відповіді на які шукали. Так і виникла зацікавленість. Згодом, разом з колегою ми почали проводити різні конкурси по школах, брейн-ринги на тему прав людини тощо. Одним словом, популяризувати цю тему.
А де самі отримували ці знання?
Цікавився, читав, пройшов навчання в Школі з прав людини Харківської правозахисної групи. Пощастило потрапити на Вищий міжнародний курс з захисту прав людини, що проводив Гельсінський Фонд з Прав Людини (Варшава, Польща). Він тривав десь півроку і це були дуже практичні і ґрунтовні знання.
Курс був розрахований на країни колишнього Радянського Союзу. Його учасниками були активісти недержавних організацій, журналісти, адвокати, судді і прокурори з різних країн: Азербайджану, Вірменії, Грузії, України, Росії, Білорусі, країн Середньої Азії.
Ми продовжуємо співпрацювати з цим Фондом, і це дійсно дуже великий внесок. Іноді жартуємо, що ми як одна мафія. Якщо мені людина скаже, що вона колись десь проходила курс Гельсінського фонду прав людини в Польщі, то в мене не виникне сумнівів, що вона однаково зі мною розуміє, що таке права людини, цінності тощо.
Щодо Дому прав людини в Чернігові. Як розпочалася ця історія?
На курсі в Польщі я познайомився з відомим білоруським правозахисником. Ми писали дипломні роботи: я по моніторингу прав людини в дитячих медичних закладах, а у нього була дипломна робота – створення Білоруського дому прав людини. Він звернувся до мене з проханням: група організацій, які хотіли створити Білоруський дім прав людини.
Створити Дім на території Білорусі було неможливо, тому розглядали кілька варіантів. Перший – Київ, тому що це столиця найближчої демократичної держави. Другий – це Чернігів, тому що тут кордон близько. І третій – це Вільнюс. Потрібно було підготувати пропозиції. Я готував чернігівську. Ми чітко прописали, як би виглядав Білоруський дім у нас, в Чернігові. Потім цю концепцію мала схвалити група організацій-засновниць Дому. Вони вирішили, що візьмуть концепцію розташування Дому у Вільнюсі.
Та для нас це стало важливим кроком, тому що ми познайомились з Фондом Домів Прав Людини (Норвегія, Осло). І я запропонував зробити Український дім прав людини. Їм дуже сподобалась концепція саме Освітнього дому прав людини.
Розкажіть про цю концепцію.
Зазвичай, в матеріальному плані Дім – це будинок, в якому знаходяться офіси декількох організацій. Тобто там немає можливості проживати людям. Ми саме думали над будинком, де навпаки: немає офісів, та є можливість проживати, проводити тренінги, стратегічні зустрічі. тощо.
Взагалі ідея Дому прав людини в тому, що це має бути коаліційна структура. Повинні існувати організації, які між собою співпрацюють – вони створюють Дім. Це один із факторів спроможності організації: наявність матеріальних ресурсів, спільного планування, спільних дій. І у нас коаліційною основою стала неформальна програма, яку ми тоді вже розгорнули: Всеукраїнська освітня програма «Розуміємо права людини». Просто декілька організацій разом робили навчання, Школи з прав людини для молодих активістів, вчителів, журналістів, тощо.
До речі, зараз створюється Кримський дім прав людини. Він буде віртуальний. Його створюють чотири організації, які знаходяться в Києві. Три з них переїхали з Криму. Ми його називаємо «у вигнанні».
Як часто тут відбуваються різного роду заходи?
Щорічно відбувається від 50 до 60 заходів: починаючи від 1-денних, і закінчуючи 7 і 9-денними. Фест (Освітній Фест прав людини 2019) – це теж захід, але триває він 14 днів. Якщо брати по днях заповненість Дому – то наразі 50-60% днів в році ними зайняті.
Це і наші, і заходи наших партнерів, де ми чимось допомагаємо. Тут проводять заходи різні громадські організації. Наприклад, “Блакитний птах” проводить заходи для людей, які були полоненими. Вони дають їм можливість реабілітації.
Бувають і муніципальні структури. Наприклад, Служба у справах дітей вже другий рік поспіль тут проводить табір для прийомних батьків.
Це дотично до прав людини?
Так, є заходи дотичні безпосередньо до прав людини – для них пріоритет. А є просто громадські, благодійні заходи. Це одне із прав людини: свобода асоціацій, наприклад. Через роботу таких ГО, ініціатив – відбувається реалізація деяких прав. І тому дотичні.
Я не пам’ятаю, щоб у нас було щось взагалі відокремлене від громадської діяльності чи прав людини. Хоча ми розглядаємо таку можливість. Що нашими послугами буде користуватись, наприклад, бізнес. І кошти, які ми б заробили від продажу таких послуг, могли б самозабезпечувати і підтримувати громадські ініціативи в майбутньому. Самі вкладали б кошти у громадські проєкти. Ми розглядаємо таку перспективу.
Чи правильно я розумію, що ви функціонуєте за рахунок грантів?
На етапі становлення ми отримали інституційну підтримку від Фонду домів прав людини. Важливим був внесок власними ресурсами громадської організації MART, що власне ініціювала створення Дому і зараз є однією із засновниць і організацій-учасниць. Перші проєкти Дому підтримали Міжнародний фонд «Відродження», НЕД та інші фонди. Завядки програмі «Права людини в дії» USAID, що реалізується Українською Гельсінською спілкою з прав людини, маємо окрім підтримки діяльності значну кількість обладнання.
Наразі, ми поки що дійсно залежимо від зовнішньої допомоги. Просто, продаючи послуги оренди, ми зараз маємо, здається, 10% доходів (в нас є фінансові звіти на сайті). Це вже непогана цифра. Однак, хочемо її збільшити. Якщо зараз прибрати усе інше фінансування і залишити тільки оренду, то, може, комунальні та господарські послуги ще якось і сплатимо, а бухгалтера вже навряд чи зможемо утримати.
Тому так, зараз програмна діяльність здебільшого відбувається за рахунок грантових коштів. Але в нас є мета менше залежати від зовнішнього фінансування.
Чи є у вас ідеї, як це можна зробити?
Зараз досить багато коштів вкладають в Україну, тому що вона дійсно стала на шлях демократичного розвитку. Ми мусимо думати про те, яким чином самим для себе знаходити кошти. Для правозахисних організацій це досить важко. Шляхом краудфандингу зібрати кошти на благодійну допомогу реальніше. Легше зрозуміти, коли потрібні кошти на лікування дитини, наприклад. І я сам допомагаю таким чином коли можу. А просто сказати: «Давайте, ми тут права людини будемо розвивати», – це не працює, бо не найголовніше для людини. І я розумію це. Ми повинні вміти пояснити людям, що саме буде від цього, і як це допоможе їм конкретно. І це не так легко. Але ми шукаємо такі способи.
Яка ваша глобальна мета?
Певною мірою місія наша в тому, що ми хочемо захищати права людини через надання освітнього простору. І в розумінні матеріальному, і в розумінні об’єднання зусиль різних організацій. Тобто надавати майданчик і робити якісь зрушення для того, щоб освіта з прав людини була практичною і реальною. А ми вважаємо, що це один із шляхів захисту прав людини.
По-перше, важко захищати права людини, не знаючи, що це таке і не володіючи певними інструментами. По-друге, це один із лозунгів програми «Розуміємо права людини». Ідея в тому, що через освіту можна захищати права людини і підтримувати їх. Тому що людина, яка володіє цінностями і розуміє ідею, звідки вони виникли і чому. І яка, бачачи якусь проблему в суспільстві, спроможна її аналізувати не тільки через економічні, традиційні, етичні чи інші чинники, а й з точки зору прав людини – набагато свідоміша.
Яка, на вашу думку, в Україні ситуація з правами людини?
У нас проблем дуже багато. Хоча ми не є винятком. Та сама Німеччина чи Франція теж мають багато проблем, пов’язаних з правами людини. Просто вони різного роду.
В Україні ситуація ускладнюється тим, що у нас війна, наявність окупованих територій, та дуже серйозна поляризація поглядів в суспільстві. Це звичайно накладає проблеми.
А з іншого боку, я часто кажу, завдяки цьому у нас не в сплячому стані знаходиться розвиток прав людини. Україна має великий шанс стати певним центром і у сфері освіти з прав людини. Бо досить стрімко розвивається громадянське суспільство, яке змушене постійно працювати з проблемами захисту прав людини.
Але важливим є системний підхід на державному рівні. Тому, зараз ми намагаємось працювати з Міністерством освіти та Міністерством юстиції, з якими розробляємо Загальнодержавну програму освіти в сфері прав людини. Бо хочемо, щоб освіта в сфері прав людини була частиною державної стратегії, а не просто відбувалась якось точково.
Тобто, якщо говорити про державу, то вона йде на зустріч?
Зараз в Україні, мені здається, є розуміння державою обов’язків, які вона має щодо прав людини. Іноді ми з державою навіть є серйозними союзниками, тому що в нас є спільний ворог. Бо права людини порушуються не тільки з боку нашої держави, на нашій території – а й з боку іншої держави.
І тому зараз дуже цікавий період, коли громадські діячі фактично пліч-о-пліч працюють з державою. Наприклад, документують випадки катувань і передають їх прокуратурі. Ми іноді робимо те, що насправді має робити держава. Так ми співпрацюємо.
Які активності у вас є для юристів? Що ви могли б їм запропонувати і як їм долучитись до цього?
Для юристів найбільш цікава ініціатива, в якій Дім бере партнерську участь. Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ), яка є організацією-учасницею Дому, має курс під назвою «Стандарти прав людини в практиці адвокатів і суддів».
Ідея в тому, щоб судді приймали рішення, ґрунтуючись на міжнародних стандартах прав людини. Це далеко не завжди роблять і розуміють судді. Вони можуть добре знати національне законодавство, але рідко орієнтуватися на міжнародні стандарти прав людини, що теж є частиною національного законодавства. Тому ми б хотіли, щоб вони враховували права людини, виносячи рішення. Адвокати ж, щоб теж формували свою позицію, виходячи зі стандартів прав людини.
Це дистанційно-очний курс. Ідея в тому, що теорію учасники проходять онлайн на платформі, а потім збираються на офлайн-тренінги. Це дво-три-денні заходи, де вони можуть розглядати якусь справу і думати про аргументи. А теорію вчать і спілкуються дистанційно.
З того, що я зараз бачу, – це дуже затребуваний курс: на нього великий конкурс і учасники дуже мотивовані.
Може, ще є якісь тренінги?
Так, є онлайн курс по міжнародному гуманітарному праву у нас на платформі, і готуються тренінги для юристів, адвокатів, суддів, працівників прокуратури. Разом з громадською організацією MART та Гельсінським Фондом прав людини (Варшава, Польща) час від часу пропонуємо підготовку щодо міжнародного права прав дитини.
Також, разом з УГСПЛ ми готуємо різні освітні тренінги або інші навчальні матеріали про права людини в умовах конфлікту. Це те, чого зараз не вистачає. Судді, адвокати часто кажуть, що не знають, як застосовувати ті ж самі міжнародні стандарти прав людини в умовах конфлікту. Для всіх, і для нас зокрема, це новий виклик.
Ви відчуваєте, що щось змінюєте?
Інакше ми б цим не займались. Це трішки банально, але насправді я роблю це для своїх дітей. Я хочу, щоб вони жили у вільній країні. Щоб були вільними людьми, мали можливість вимагати дотримання своїх свобод і прав, а не просили щось у когось.