Сурогатне материнство, евтаназія та біоетика: розповідає Яна Триньова 

Яна Триньова — адвокатка, д.ю.н., авторка книги про сурогатне материнство. Вона досліджує актуальні проблеми правового супроводу народження та смерті людини. 

Поговорили з нею про правові проблеми у сфері репродуктивної медицини, зокрема сурогатне материнство, евтаназію та медичне право як галузь адвокатської практики й біоетику загалом. 

• Чому ви обрали юриспруденцію як сферу, якою хочете займатися?

З дитинства я тяжіла до медицини, і до юриспруденції. Навіть в якийсь момент в школі думала про те, щоб стати патологоанатом. Однак вирішила все-таки обрати право, бо змалечку хотіла захищати людей, обстоювати справедливість.В правильності свого вибору переконалась вже на першому курсі юрфаку, коли відкрила книгу з судової медицини. Тоді і зрозуміла, що не хочу все життя провести у морзі. 

• Я знаю, що ви маєте наукові ступені, звання та викладаєте. Чому не тільки практика?

Все життя я поєдную викладання і практичну роботу в юриспруденції. Мені подобається викладати, бо студенти — це «жива кров». Вони мене надихають та наповнюють енергією для заняття практичною юриспруденцією. Крім того, цікаво відстежувати як змінюються покоління: їх цінності, інтереси, способи спілкування, мова. Як у практика — прокурора/адвоката — в мене для них є завжди цікаві приклади для ілюстрування теорії.

• В якій сфері права ви практикуєте?

Я фахівець з кримінального права. Але мене життя постійно повертає в медицину. Наприклад, зараз я як адвокат супроводжую кілька компаній, які практикують у сфері сурогатного материнства, що безпосередньо пов’язане з медициною.

Зараз у сфері допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) багато проблем, пов’язаних з недотриманням чинного законодавства. Підтвердженням тому є достатньо велика кількість порушених кримінальних проваджень проти осіб, які практикують в цій сфері. Деякі учасники цих правовідносин навіть не розуміють, що вони порушують закон. Дійшло до того, що ця галузь — використання ДРТ — під загрозою заборони. 

• Які ще є проблеми правового характеру у сфері репродуктивної медицини?

Основна проблема — застаріле чинне законодавство, що провокує його порушення. В цілому нормальне явище, коли мораль швидше розвивається, ніж право. Право просто не встигає за суспільною мораллю. В такому разі норми права вже не задовольняють потреби суспільства, а відтак не забезпечують безпеку існування суспільства і потребують зміни. 

• Що ви маєте на увазі?

Наприклад, в законодавстві про репродуктивну медицину було б добре передбачити, що реалізувати своє репродуктивне право в повному об’ємі (всі методи лікування безпліддя) можуть поодинокі особи незалежно від статі. Ці положення будуть кореспондувати конституційним нормам, в яких заборонена дискримінація за будь-якою ознакою. За чинним законодавством поодинока жінка може реалізувати своє репродуктивне право за допомогою ДРТ, а поодинокий чоловік — ні. 

• Хто клієнти компаній, які практикують у сфері ДРТ? 

В такі компанії звертаються здебільшого іноземці — громадяни країн, в яких заборонені репродуктивні технології, зокрема метод сурогатного материнства. Наприклад, в Італії за підміну статусу дитини передбачена кримінальна відповідальність. 

• За що можуть притягнути до відповідальності в Україні?

Правоохоронці вважають, що «базовим» злочином у сфері ДРТ є торгівля людьми (ст. 149 ККУ). Також дії осіб можуть бути кваліфіковані як ухилення від сплати податків; легалізація коштів, отриманих злочинним шляхом; службове підроблення, підроблення документів, надання/отримання неправомірної вигоди; незаконне перетинання держкордону тощо. 

• Як бути у випадку, коли батьки відмовляються від дитини, народженої у програмі сурогатного материнства? Чи несуть вони відповідальність? І як щодо сурогатної матері?

Такі випадки справді трапляються, хоч і нечасто. Однак профілактика подібних ризиків має бути передбачена в договорі між сурогатною матір’ю і батьками. Для правильного договору — його має складати фахівець. За українським законодавством, сурогатна матір не несе відповідальності за народжену в програмі дитину в контексті батьківських обов’язків. Вона не має жодних прав та обов’язків щодо народженої дитини. Її договірне зобов’язання — народити і передати дитину її генетичним батькам. А ось на генетичних батьків вже покладається обов’язок визнати цю дитину, оформити її й встановити над нею батьківське піклування, тобто «легалізувати» її. Судова практика зазначає, що батьківський обов’язок у генетичних батьків виникає не з народження дитини, а вже з моменту підписання договору про сурогатне материнство.

• А раптом під час програми сурогатного материнства виникнуть ускладнення, пов’язані зі здоров’ям чи життям плоду/дитини: станеться викидень чи дитина народиться з вадами. Як бути в таких ситуаціях?

Зазвичай, у договорі зазначається про дії батьків в таких ситуаціях. Наприклад, вони можуть продовжити програму, маючи всю інформацію щодо стану здоров’я плоду та усвідомлюючи всі наслідки. Або перервати вагітність в установлені законодавством строки та розпочати нову програму. Для запобігання виникненню патологій у плода під час вагітності сурогатна матір здає безліч аналізів, тому багато чого можна уникнути. Хоча у мене в практиці був випадок, коли дитина народилася з вадою серця попри всі зроблені аналізи. Лікарі розводили руками. Можливо це приклад дії фатуму. До речі, батьки від дитини не відмовилися, лікували її, зареєстрували на своє ім”я. 

• Нещодавно ви видали книгу про сурогатне материнство. Чому виникла така ідея?

Так, книга називається «Сурогатне материнство. Настільна книга адвоката, лікаря, сурмами, генетичних батьків та правоохоронця». Щодо ідеї, то вона виникла давно, напевно років 10 тому. Адже моя науково-практична діяльність якраз стосувалася в тому числі й цієї тематики. Я довгий час працювала з правоохоронними органами (консультувала їх як фахівець з кримінального права), і зібрала чимало інформації з тематики книги. Навіть разом у 2019 році видали методичні рекомендації щодо виявлення та розслідування злочинів у сфері допоміжних репродуктивних технологій. Ці рекомендації розійшлися Україною і, сподіваюсь, є корисними для правоохоронців. До речі, частина цих рекомендацій увійшла до книги. Тож всі читачі можуть прогнозувати правові наслідки своїх протиправних дій у сфері ДРТ. 

Також під час моєї роботи адвокатом виникало багато проблемних ситуацій, які потребували нестандартного підходу, глибокого, комплексного знання, досвіду до їх розв’язання. Тому ця книга — це по суті мої робочі нотатки та відповіді на проблемні питання, які однозначно трапляться у практикуючих в цій сфері осіб. 

• Одним із напрямів ваших наукових інтересів — біоетика. Що це?

Це комплексне знання про правила співіснування людини з іншими елементами екосистеми задля забезпечення безпеки існування всієї екосистеми Земля. У більшості суспільства традиційно превалює твердження, що людина — вінець творіння, головна на планеті. Але насправді людину оточує навколишнє середовище — екосистема. І якщо не стане птахів, дерев, вода стане не придатна до споживання тощо, то і людина не зможе існувати. Всі інші матеріальні блага для людини втратять свою цінність. Тому прибічники ідеї біоетики закликають людей змінити свій світогляд: переставити акцент з цінності людини на екосистему. Адже забезпечуючи безпеку існування всієї екосистеми, тим самим автоматично захищеною стає і людина, як частина, елемент екосистеми. 

Також біоетика зачіпає моральну проблематику щодо медичних досліджень, зокрема у сфері генетики, доцільність реалізації права людини на смерть тощо. Отже, біоетика — є достатньо практичним знанням та філософією.

• Мені відразу спало на думку, що йдеться про евтаназію. 

Так, вона є однією з проблем біоетики. Евтаназія — це реалізація людиною свого права закінчити життя, коли вона хоче і в гідний спосіб. Звісно за процедурою, яка попередньо визначена в законі. Формами реалізації права людини на гідну смерть окрім евтаназії є самогубство, асистоване лікарем та ортаназія. На сьогодні, не дивлячись на те, що держава декларує громадянам це право через невичерпні права людини — вона його не реалізовує. 

У мене є клієнтка, яка хворіє на невиліковну хворобу і дуже страждає. Вона хоче поїхати до Швейцарії, щоб там їй допомогли піти з життя (асистоване самогубство). Це коштує досить дорого: від 4 до 10 тис. євро. А якби це було можливо зробити в Україні, то це, за підрахунками журналістів, коштувало б близько 1 тис. грн. 

• Ви заснували Громадську організацію «Регіональна організація в підтримку права людини на гідну смерть». Розкажіть детальніше. 

Так, це сталося ще у 2006 році. Її основна мета — просвітницька діяльність. Пояснити суспільству, що таке позбавлення життя людини на прохання, в яких формах існує (евтаназія, ортаназія та самогубство, асистоване лікарем (САЛ). Під час роботи над кандидатською дисертацією, яка була присвячена проблемі легалізації евтаназії, я підготувала проєкт закону «Про забезпечення права людини на гідну смерть». З 2008 року цей законопроєкт тричі подавався до різних скликань парламенту, однак результату не було. Хоча сьогоднішній парламентський проєкт закону про евтаназію, вважаю, опосередкованим результатом моєї десятирічної роботи. На жаль, викладення цієї ідеї парламентарями не витримує критики.

• Я так розумію, велика частина населення не підтримує цю ідею.

Коли я тільки почала просувати цю ідею, то приблизно 40% людей її підтримували. А у 2019 році вже близько 70% людей були «за» евтаназію. Я думаю, зараз суспільство розуміє, що це потрібно. Підтвердження цьому став законопроєкт ВРУ, який, на мою думку, потребує доопрацювання. 

• Ви вбачаєте певні ризики?

Текст парламентського законопроєкту свідчить про відсутність розуміння проблематики його предмету та недостатній рівень юридичних знань у його авторів. Наприклад, є положення, яке передбачає можливість адвоката розпорядитися життям свого недієздатного клієнта ігноруючи його волю. В проєкті наявні багато ризиків зловживання у цій сфері. Не визначена процедура самої евтаназії. Якщо в такому виді цей проєкт закону приймуть, думаю, що ідею евтаназії буде дискредитовано в українському суспільстві на довгий час. Тому краще цей документ доопрацювати й залучити фахівців до його складання. 

• На вашу думку, чи багато в Україні фахівців-адвокатів, які спеціалізуються на медичному праві?

Ця ніша залишається вільною, не дивлячись, на удавану велику кількість юристів. В суспільстві є попит на таких фахівців, і він ще буде! Практика демонструє, що фактично біля кожного лікаря має бути свій адвокат, особливо, якщо лікар веде приватну практику. Багато чи небагато адвокатів — вирішить ринок юридичних послуг, особливо їх споживачі. Саме ринок регулює і визначає фахівців, а не самі так звані фахівці.

• Що потрібно для того, щоб стати фахівцем-адвокатом у медичному праві?

Потрібно постійно розвиватись, підвищувати свій професійний рівень, слідкувати за досягненнями у сфері медицини, відстежувати тематичні наукові публікації. Звісно, лише знань з юриспруденції, замало. Але водночас я не можу сказати, що обов’язково потрібно отримати медичну освіту, хоча і бажано. Як на мене, потрібно дотримуватись розумного балансу. Крім того, не обійтись без зв’язків із фахівцями-медиками, які можуть проконсультувати зі специфічних питань. 

А якщо говорити загалом — то обов’язково потрібно любити те, чим займаєшся або не займатись цим взагалі :). 

Спілкувалася Яна Собко