Суд присяжних в Україні: фантазії чи реальність?
Про суд присяжних, його моделі та особливості застосування цього механізму в Україні.
Мабуть, немає такої людини в Україні, яка б із захопленням не дивилася західні фільми про адвокатів, які ніколи не програють судові процеси та дуже красномовно переконують суд присяжних виправдати їх клієнтів.
Саме через це у багатьох людей, які ніколи не стикалися із системою кримінального судочинства в Україні, в голові склалася картинка, що щось подібне відбувається і в українських судах.
Принаймні, я неодноразово чув від своїх клієнтів питання щодо суду присяжних.
Дехто питав, чи можна зробити так, щоб їх справу слухав суд присяжних, а дехто відверто дивувався, коли вже під час судового розгляду у залі суду бачив тільки суддю або колегію суддів замість присяжних.
В цій статті я спробую доступною мовою пояснити пересічному читачу, яким же чином влаштований суд присяжних в Україні та в чому полягають його ключові відмінності від побаченого у кінострічках.
«Які ж існують моделі суду присяжних?»
Загалом у світовій практиці існують дві найбільш розповсюджені моделі суду присяжних.
Перша – англо-американська, або як ще її називають, – класична модель.
Саме класичну модель ми маємо можливість бачити у фільмах, про які я вже зазначав. Вона викликає найбільше захоплення при перегляді стрічок, але в Україні в умовах сьогодення ми її, на жаль, не побачимо.
В цій моделі в суді присяжних має бути близько 12 осіб при розгляді кримінальних справ і їх повноваження значно відрізняються від повноважень професійного судді.
Саме присяжні вирішують питання про винуватість чи невинуватість підсудного, а суддя після оголошення вердикту присяжних приймає рішення про призначення виду та розміру покарання підсудному, якщо його визнано присяжними винуватим, або виготовляє виправдувальний вирок, якщо присяжні визнали підсудного невинуватим.
Фактично, в такій моделі суддя виступає арбітром, який веде судовий процес та слідкує за дотриманням процесуальних норм, проте не приймає рішення по суті пред’явленого обвинувачення.
Таким чином, відповідно до покладених на професійного суддю та присяжних обов’язків, їх можна визначити як «судді факту» – присяжні та «судді права» – професійний суддя.
Тобто, присяжні встановлюють факт наявності або відсутності вини обвинуваченого, а професійний суддя виключно в залежності від прийнятого присяжними рішення призначає засудженому покарання або виправдовує його.
Друга модель – континентальна, або ж європейська.
Саме така модель хоч і не дуже розповсюджена, проте на законодавчому рівні закріплена в Україні.
В цій моделі присяжні та професійні судді усі питання судочинства вирішують разом, що ставить під сумнів незалежність та вільність присяжних від професійних суддів під час ухвалення рішення в нарадчій кімнаті.
Саме про цю модель піде мова далі у цій статті.
«Чому ж суд присяжних не має широкого застосування в Україні?»
Епізодичний розгляд справ в Україні судом присяжних пов’язаний виключно із особливостями національного законодавства.
Так, порядок призначення і функціонування суду присяжних закріплено в Кримінальному процесуальному кодексі (далі по тексту – КПК).
Зокрема, частиною 3 статті 31 КПК визначено, що кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, а за клопотанням обвинуваченого – судом присяжних у складі двох суддів та трьох присяжних. Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених розглядається судом присяжних стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один з них заявив клопотання про такий розгляд.
З даної норми вбачається, що для розгляду справи судом присяжних потрібна наявність відразу декількох умов:
- пред’явлення особі обвинувачення за статтями Кримінального кодексу України, якими передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі;
- ініціація такого розгляду справи самим обвинуваченим (або одним із обвинувачених).
Почнемо з другої умови.
По-перше, хоча суд і зобов’язаний роз’яснити обвинуваченому його право на розгляд справи судом присяжних, не всі обвинувачені у достатній мірі розуміють саму суть такої можливості, а також її позитивні та негативні сторони.
Крім того, адвокати, що здійснюють захист таких обвинувачених, зазвичай, із різних причин, самі не бажають такого розгляду судом присяжних.
Причини можуть бути різними та індивідуальними, тому в цій статті вони досліджуватися не будуть.
Єдине, на чому хотілося б додатково зупинитися – своєрідна «обмеженість» суду присяжних.
Так, незважаючи на те, що суд не може відмовити обвинуваченому у розгляді його справи судом присяжних, такий розгляд все одно не є повним.
Пов’язано це із тим, що розгляд справи судом присяжним можливий виключно в суді першої інстанції, при цьому, апеляційний та касаційний перегляд вироку, яким би він не був (звинувачувальним чи виправдувальним) все одно буде здійснюватися виключно колегією професійних суддів, що прямо закріплено в ч.ч. 4-5 ст. 31 КПК.
Тож, навіть якщо сподіватися, що присяжні будуть мати менш обвинувальний ухил при розгляді справи ніж судді, то їх повноваження в будь-якому випадку обмежаться розглядом справи в суді першої інстанції.
На мій погляд, це і є однією з причин, чому суди присяжних в Україні на сьогоднішній день така ж рідкість, як і сніг в пустелі Сахара.
Повернемося ж до другої умови. Як вже було зазначено, суд присяжний можливий виключно у тих справах, де обвинуваченому загрожує покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
«Що ж таке довічне позбавлення волі?»
Для розуміння, що ж таке «довічне позбавлення волі» в розумінні Закону, потрібно звернутися до Кримінального кодексу України (далі по тексту – КК).
Перш за все, довічне позбавлення волі є одним із дванадцяти передбачених КК різновидів покарань за вчинення кримінальних злочинів.
Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у спеціально передбачених випадках, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Відразу потрібно зауважити, що таке покарання може застосовуватись не до всіх – воно не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку, а також у випадку, передбаченому ч. 4 ст. 68 КК.
«За які злочини передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі?»
Загалом Кримінальний кодекс України містить дев’ятнадцять статей, які передбачають можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі. До них належать:
- посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ч. 3 ст. 110 КК);
- державна зрада (ч. 2 ст. 111 КК);
- колабораційна діяльність (ч. 8 ст. 111-1 КК);
- посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК);
- диверсія (ст. 113 КК);
- умисне вбивство (ч. 2 ст. 115 КК);
- зґвалтування (ч. 6 ст. 152 КК);
- сексуальне насильство (ч. 6 ст. 153 КК);
- терористичний акт (ч. 3 ст. 258 КК);
- фальсифікація лікарських засобів або обіг фальсифікованих лікарських засобів (ч. 3 ст. 321-1 КК);
- посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК);
- посягання на життя журналіста (ст. 348-1 КК);
- посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК);
- посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК);
- опір начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків (ч. 5 ст. 404 КК);
- порушення законів та звичаїв війни (ч. 2 ст. 438 КК);
- застосування зброї масового знищення (ч. 2 ст. 439 КК);
- геноцид (ч. 1 ст. 442 КК);
- посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443 КК).
З цих статей можна побачити, що більшість злочинів, за які законом передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, стосуються життя особи, її статевої свободи та державного суверенітету.
Найрозповсюдженішою статтею, за яку в Україні призначаються вироки, пов’язані із довічним позбавленням волі, є умисне вбивство.
Проте, враховуючи введення в Україні воєнного стану, широкого розповсюдження набувають кримінальні справи, пов’язані із державною зрадою, колабораційною діяльністю та порушенням законів та звичаїв війни.
«Яким чином обираються присяжні?»
У Кримінальному процесуальному кодексі визначено, що суд присяжних утворюється при місцевому загальному суді першої інстанції.
Порядок створення та затвердження списку присяжних в Україні визначено в Законі України «Про судоустрій і статус суддів».
Цікавим моментом у формуванні цього списку є те, що це відбувається не тільки органами судової влади, а й органами виконавчої влади, тобто органами місцевого самоврядування (районними, обласними радами).
Тож, такий підхід для вибору присяжних дає певну надію на те, що присяжні все ж таки будуть мати незалежність від суду не тільки «на папері», а й по факту.
Частиною 1 статті 60 Вказаного Закону встановлеено, що для затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням до відповідної місцевої ради, що формує і затверджує у кількості, зазначеній у поданні, список громадян, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, відповідають вимогам статті 61 цього Закону і дали згоду бути присяжними.
Тобто, ми можемо бачити, що присяжні, які можуть приймати участь в судовому розгляді в конкретному районному суді, повинні бути обов’язково мешканцями цього ж району.
На мій погляд, такий принцип в певному сенсі відповідає певним громадським засадам, оскільки є доцільним, коли можливе вчинення злочину на території певного району розглядають саме мешканці цього району.
Зрозуміло, що обвинувачений може і не бути мешканцем того району, де було вчинено злочин, проте є розумним, коли представники територіальної громади, де його було вчинено, вирішують питання «факту», приймаючи певну участь у житті громади.
Проте, не кожна особа може бути присяжним, навіть якщо вона надала на це свою згоду.
Так, Законом визначено мінімальні вимоги до присяжного та обмеження, за наявності яких особи не підлягають включенню до реєстру присяжних.
Присяжним може бути громадянин України, який досяг тридцятирічного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду.
Тобто, є всього три мінімальні вимоги – вік, громадянство та місце проживання.
При цьому, не підлягають включенню до списків присяжних громадяни:
1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;
2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків народного засідателя, присяжного;
3) які мають незняту чи непогашену судимість;
4) народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники правоохоронних органів, військовослужбовці, працівники апаратів судів, інші державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування, адвокати, нотаріуси, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради юстиції;
5) особи, на яких протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;
6) громадяни, які досягли шістдесяти п’яти років;
7) особи, які не володіють державною мовою.
Щоб зайвий раз не навантажувати читача юридичними нормами, які при бажанні ви можете самостійно дослідити у вже перелічених нормативно-правових актах, я лише коротко зазначу процедуру щодо відбору присяжних. Вона зводиться до того, що для формування складу суду (два судді та три присяжні) суд викликає сім присяжних із затвердженого списку, з яких після встановленої Законом процедури відбору остаточно залишаться троє.
Самі ці троє присяжних разом із двома професійними суддями будуть вирішувати долю обвинуваченого.
Непарна кількість осіб у складі суду також не є випадковою, оскільки відповідно до Закону усі питання вирішуються простою більшістю голосів. Головуючий (професійний суддя) голосує останнім.
«Висновки»
Узагальнюючи, можна сказати, що такий інститут як «суд присяжних» в нашій країні, на мій особистий погляд, перебуває у стадії, якщо висловитися медичною термінологією, – ембріону. Тобто, з одного боку щось вже зародилося, а з іншого – розвитку цьому майже немає ніякого.
Саме від активних дій обвинувачених та їх захисників у подібних категоріях справ залежить подальше правозастосування суду присяжних.
Оскільки таке застосування дозволить виявити приховані проблеми та недоліки цього інституту, дасть можливість законодавцю виправити ситуацію шляхом внесення відповідних змін до законодавчих актів, а також зможе підвищити рівень довіри до судової системи, коли у найскладніших справах долю людини будуть вирішувати не тільки представники судової влади, а й пересічні громадяни.
Наостанок хочу нагадати вам – завжди користуйтеся професійною допомогою адвокатів та в повній мірі реалізовуйте надані вам права.
📌 Редакція може не поділяти думки авторів у розділі «Блоги».