Стокгольмський синдром: як не стати жертвою?
Чи знаєте ви, як дресирують слонів у східних країнах? Їх забирають від матері ще слоненятами. Потім на очах дитинчати матір забивають насмерть. Маленьку тварину в шоковому стані везуть на ферму/підвал/ангар.
Перші кілька днів він лежить без руху. Далі його б’ють палицями. Слоненя не отримує ані їжі, ані води – він випорожнюється під себе. Згодом його б’ють трохи рідше. В цей період з’являється він – його рятівник, або ж дресирувальник. Він б’є тварину лише тоді, коли слоненя не слухається. Маленьке дитинча сприймає таку людину як рятівника і господаря. Як вищу істоту, чиє бажання– закон.
Дресирувальники людей зустрічаються в наш час також. Ні, це не тренер з боксу чи мотоспорту. Це повноцінні мерзотники й абьюзери, чиїми проблемами переймається їх чергова жертва.
Стокгольмський синдром (англ. Stockholm Syndrome) – популярний в психології термін, що описує захисно-несвідомий травматичний зв’язок, взаємну або односторонню симпатію, що виникає між жертвою й агресором в процесі захоплення, викрадення і/або із застосуванням погрози чи насильства. Під впливом сильного переживання заручник починає співчувати своєму загарбнику. Виправдовувати його дії й зрештою ототожнювати себе з ним, переймаючи ідеї та вважаючи свою жертву необхідною для досягнення «загальної» цілі.
Дослідники вважають, що стокгольмський синдром не є психологічним парадоксом, розладом або синдромом – а скоріше нормальною реакцією людини на сильно травмуючу подію для психіки. Ба більше, стокгольмський синдром не включений ні в одну міжнародну систему класифікації психіатричних захворювань.
Згідно з відкритими даними ФБР про більш ніж 1200 випадків захоплення заручників з барикадуванням у будівлі, стокгольмський синдром відзначений всього у 8% випадків.
Так з чого ж все почалося?
Так, 23 серпня 1973 року звільнений з в’язниці Ян-Ерік Олсон самотужки захопив банк «Kreditbanken» (Стокгольм, Швеція), поранивши одного поліцейського й узявши в полон чотирьох працівників банку. Він утримував їх протягом шести діб. Протягом цього часу і після звільнення деякі заручники захищали і виправдовували злочинця. Згодом це явище (симпатію до насильника) було досліджено психологами і отримало назву «Стокгольмський синдром».
Незважаючи на те, що стокгольмский синдром досить популярний, однак, жертва рідко це визнає.
Такі випадки непоодинокі й в сім’ях, де, наприклад, мати та батько розлучаються через агресивну поведінку одного з подружжя. Разом з терором і насильством в сім’ї, побиттям дітей і другого з батьків, агресор влаштовує сцени слізних шоу перед дітьми. Все це супроводжує розповідями про щиру любов до них та інших членів сім’ї, які, за його версією, ведуть аморальний спосіб життя.
Бажання і мета абьюзера – викликати жалість до своєї персони та домогтися поставленої мети будь-яким шляхом. Нерідкі випадки, коли діти вибирають проживання зі своїм мучителем і насильником тільки з почуття жалості, усвідомлено йдучи на таку жертву.
Дуже сумно, що через деякий час таких дітей доставляють в лікарню з явними ознаками психологічного і фізичного насильства. Або, що страшніше — летальним результатом: всі пам’ятають недавній випадок в Київській області, як шизофренік забив 4-х річну дитину ногами? І повірте, соцслужбам, які повинні тримати такі сім’ї на контролі та супроводі, буде аж нічого. Ніякої кримінальної відповідальності.
Найвідоміші випадки Стокгольмського синдрому описані в Інтернеті. Було б непогано, якби ви почитали про них і провели відповідні бесіди зі своїм рідними та близькими, особливо з дітьми.
Якщо ви розумієте, що потрапили під вплив мучителя/насильника/тирана і починаєте відчувати до нього співчуття чи розуміння (уявне розуміння, повірте), повертайтеся подумки тільки до однієї істини: «людина, що бажає вам добра — зла заподіювати ніколи не буде».
Всі ми різні – у кожного своя доля і власні проблеми. Але це не дає право жодній людині на Землі обмежувати нашу свободу незаконно. А тим більше до чогось примушувати. У будь-яких випадках прихованого або безпосереднього насильства — звертайтеся до правоохоронних органів та адвокатів, і все у вас буде добре.
__________
Редакція може не поділяти думки авторів у розділі «блоги».
