Соціальні мережі: право на вільне вираження поглядів
Всі ми знаємо, що публікації в соцмережах можуть бути образливими, емоційними, необачними або просто зображати позицію, з якою ми не згодні. Та чи варто через це звільняти людей з роботи?
Така ситуація була з Клайвом О’Коннелом, партнером з корпоративного права в Goldberg Segalla та Chelsea FC-mad. У відео на YouTube він назвав фанатів “Ліверпуля” “ідіотами та негідниками”. Приємно.
Анжела Гіббінс, працівник Британської ради, також прокоментувала у Facebook фотографії дворічного принца Джорджа:
“Білі привілеї. Ця нахабна посмішка — це (вже зафіксоване) вроджене знання того, що він королівської крові, багатий і ніколи не пізнає жодних труднощів чи негараздів у житті”.
Але чи заслужили ці люди на долю, яка слідувала за цими постами?
Клайв О’Коннелл не тільки негайно позбавили партнерства, а й опублікували її пост в The Sun. Її звільнили за грубі проступки, що зганьбили її роботодавця.
Вона подала позов про несправедливе звільнення, але програла: суд визнав, що такі дії роботодавця цілком законні.
У своїй нещодавно опублікованій роботі Університетського коледжу Лондона професор Вірджинія Мантувалоу стверджує, що суди Європи ігнорують той факт, що працівники мають право на приватне життя та свободу слова.
Навіть якщо нам не подобається образлива публікація, це не означає, що їх автори повинні втратити роботу.
Щодо конфіденційності, то невірно стверджувати, що все в соціальних мережах має розглядатися як “публічне”.
До прикладу “обмін таємницею у публічному просторі з коханою людиною, тоді як перехожий навмисно підслуховує та потім ділиться секретом з іншими — це порушення конфіденційності, попри те, що діяння відбулося у публічному просторі“.
Отже, очікувано, що і повідомлення в соцмережах є конфіденційним.
У контексті зайнятості це очікування часто обмежують, оскільки персонал переконують, що вони повинні дотримуватися політики роботодавця щодо соціальних медіа.
Це не може бути законним, переконана професор Мантувалоу: “Конфіденційність — це широке нормативне поняття, яке може захистити людей від домінування роботодавців на робочому місці та поза його робочим часом у публічному та приватному просторі”.
Натомість судам допомагає Європейська конвенція з прав людини — це звільнення від зайвих моральних роздумів.
Адже є стаття 10: наша свобода вираження поглядів, яка включає право бути в міру образливими і грубими.
Мантувалоу стверджує, що роботодавець не повинен поводитися з працівником згубно за висловлення політичних поглядів або коментарів у сторону інших. Соціальні медіа є найпоширенішими платформами для висвітлення своїх думок, тому публікації у Facebook чи Twitter повинні в принципі дотримуватися статті 10 ЄКПЛ.
Контролюючи пости у соціальних мережах, роботодавці беруть на себе роль «моральних арбітрів» щодо поглядів та позицій своїх підопічних як у робочому контексті, так і поза ним.
Професор переконана: “Свободу слова слід суворо захищати, бо в іншому випадку роботодавці можуть стати тиранами, що використовують Фейсбук як виправдання. Якщо вони захочуть когось позбутися, то пройдуть через всі інтернет-акаунти, лиш би знайти щось невідповідне”.
Та надія є, бо не всі фірми використовують метод “кувалди” до інтернет-воїнів
До прикладу, міжнародна юрфірма Clifford Chance не звільнила свого стажера Ейша Чадрі у 2015 році. Він зробив 21-хвилинне відео на YouTube, в якому закликав британських мусульман зайняти більш тверду позицію проти західних концепцій свободи слова і розповідав, що іслам «перевершує» західні ідеології.
Наперекір посиленому тиску та інтересу ЗМІ, юрфірма не змінила своєї позиції, а просто назвала коментарі: “особистими, а не тими, що стосуються інтересів чи діяльності Clifford Chance”.
—
Більше про свободу слова у соціальних мережах шукайте тут.
Автор: Стах Назарій
Джерело: papers.ssrn.com, independent.co.uk, legalcheek.com
Фото: Pexels
