«Скандали, інтриги, розслідування» або як перешкоджають роботі АРМА

Про цікаві випадки перешкоджання діяльності АРМА власниками арештованого майна та передбачену за це відповідальність.

За час існування Національного агентства працівники сфери управління активами, які безпосередньо оглядають активи, приймають майно та передають обраному управителеві, зібрали добірку випадків із практичної діяльності, за якими можна знімати голлівудський блокбастер.

«Актив Шредінгера» — це коли уповноважені особи приїздять на місце розташування активу, а він — відсутній. Тобто за документами (ухвалою) актив наявний, а фізично його вже не існує чи він знаходиться взагалі в невідомому місці.

Наприклад, рухоме майно, яке частково вивезли (приховали), або нерухоме майно, що фактично зруйноване (навмисно пошкоджене — «… так не діставайся ж ти нікому…»), занедбане, ба більше: використовується іншими особами. Сюди ж історія з майном, яке швидко псується або швидко втрачає вартість — сільськогосподарська продукція, продукти харчування, сировина, електронна техніка тощо.

«Впіймай мене, якщо зможеш». Власник арештованого майна при звернені уповноважених осіб до нього, з метою налагодження взаємодії для здійсненні заходів з управління активами, пов’язаних із виконанням Ухвали (в першу чергу, з метою огляду приміщень в активах та визначення їх стану) нібито й погоджується надати доступ, однак неодноразово переносить обговорену дату, надсилає листи з вимогами роз’яснення повноважень співробітників, яким буде надано доступ, не надає доступ суб’єкту оціночної діяльності тощо.

«Міцний горішок». Найрозповсюдженіша історія перешкоджання діяльності з управління: власник відмовляється від будь-яких контактів, а актив продовжує використовуватись третіми особами (навіть може й самим власником), при цьому об’єкт знаходиться під охороною, обнесений парканом, залучені співробітники охоронних організацій, а територію патрулюють сторожові собаки.

Залучення на територію активу «Хатіко», це взагалі найулюбленіша маніпуляція, адже якщо що, то «і я не я, і — вівчарка не моя», однак без спеціального співробітника-кінолога або власника тварини, останні створюють загрозу життю і здоров’ю присутніх, тож доступ до активу фактично обмежений.

Інший випадок, унаслідок юридичних колізій створення перешкод у здійсненні співробітниками АРМА своїх повноважень, зокрема, заборона власником майна використання земельної ділянки, яка знаходиться в оренді, не зважаючи на те, що на цій земельній ділянці знаходяться арештовані об’єкти нерухомого майна; зловживання процесуальними правами, шляхом подання позовів у рамках адміністративного, цивільного чи господарського процесу тощо.

Тут варто зауважити, що АРМА не є правоохоронним органом та не має важелів для застосування державного примусу або заходів громадського впливу до осіб, які порушили закон та правопорядок. Відповідно, у вищенаведених випадках уповноваженими особами Нацагентства залучаються співробітники Національної поліції, які належним чином фіксують факт створених перешкод або сприяють у забезпеченні доступу.

Згадаємо, що арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження. Він полягає в тимчасовому, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно: є доказом злочину; підлягає спеціальній конфіскації в підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб або конфіскації у юридичної особи, а також для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

ЄСПЛ у низці своїх рішень зауважував, що вилучення власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим майном, зазвичай пов’язане зі здійсненням контролю за використанням власності (рішення від 22.02.94 у справі «Раймондо проти Італії», ухвала щодо прийнятності від 07.11.2006 у справі «Адамчик проти Польщі», рішення в справах «Карамітров та інші проти Болгарії» від 10.01.2008).

Якщо в справах із розгляду спорів, які виникають у цивільно-правових чи господарсько-правових відносинах арешт майна відповідача, накладений судом у відповідній судовій справі, має завдання забезпечити виконання майбутнього судового рішення в цьому спорі, то в кримінальному процесі, арешт майна має інше завдання — це тимчасове позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, з метою збереження речових доказів, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

З моменту арешту майна право власності їх власника є тимчасово обмеженим: власник тимчасово позбавляється права розпорядження та користування майном, не може самостійно визначати долю майна, самостійно ними користуватися, зокрема надавати право чи перешкоджати його використанню.

Майно, на яке накладено арешт у кримінальному провадженні та передано в управління АРМА, може одночасно перебувати в багатьох різних правових режимах. Кожен із таких правових режимів регулюється окремим законом чи положенням закону, які покладають на суб`єктів відповідних правовідносин певні права та обов`язки, проте, стосовно АРМА таке майно існує виключно в одному правовому режимі — речового доказу, на який накладено арешт у кримінальному провадженні, щодо якого застосовано спеціальний порядок зберігання. Ухвала слідчого судді (суду) про передачу активів в управління Національному агентству є визначеним слідчим суддею (судом) спеціальним порядком зберігання речових доказів, яким забезпечується виконання ухвали про арешт цих активів.

Таким чином, з моменту постановлення слідчим суддею (судом) ухвали про передачу майна в управління Національному агентству, виключно останнє є особою, уповноваженою здійснювати права користування та розпорядження цим майном у період дії ухвали про арешт (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19), а доступ до такого майна мають тільки уповноважені особи АРМА та визначені ними особи в процесі здійснення заходів з управління.

Отже, варто розуміти, що будь-які дії направленні на перешкоджання реалізації АРМА права управління, у тому числі фактичне обмеження доступу представників Національного агентства до активу: застосування технічних пристроїв (замків, сигналізацій тощо), фізичне перешкоджання за допомогою охоронців, охоронних собак на територіях об’єкту, тощо мають ознаки кримінального правопорушення передбаченого ст. 382 КК України (невиконання судового рішення), а особи, що їх вчиняють, мають пряму перспективу бути притягнутими до відповідальності відповідно санкції зазначеної статті.

Випадки, коли власник арештованого майна фактично не застосовує фізичних перешкод, однак латентно унеможливлює реалізацію права управління також підпадають під визначення діяння передбаченого ст. 382 КК України, адже об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 382 КК України, полягає в одному з таких альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджання їх виконанню.

За цією нормою склад злочину є формальним, адже його об’єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь — дії (перешкоджання) чи бездіяльність (невиконання), і саме із цього моменту злочин визнається закінченим. Невиконанням судового рішення, відповідно до тлумачення зазначеного поняття Верховним Судом, — це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб’єкт був зобов’язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт (постанова Верховного Суду від 13.07.2021 справі № 664/2551/18). Тобто умисне невиконання власником майна ухвали слідчого судді, що набрала законної сили також є кримінально караним.

Слід зазначити, що власник майна, у разі якщо на його думку арешт накладено необґрунтовано та безпідставно, має достатньо широкий арсенал у правовому полі для скасування такого арешту, як шляхом апеляційного оскарження відповідної ухвали слідчого судді (суду) про арешт майна, так і шляхом звернення до слідчого судді (суду) з клопотанням про скасування арешту майна. Тут варто нагади, що Ухвала про передачу в управління активу до АРМА не оскаржується окремо, адже при скасуванні арешту право управління скасовується автоматично.

Разом із тим, припускаємо, що така позиція власників, що наведена в прикладах даної статті, зумовлена відносною новизною інституту управління арештованим майном за законодавством України та помилковим сприйняттям його навіть деякими консультантами в галузі права.

Однак, ми переконані в можливості побудови конструктивного діалогу з власниками щодо управління активами в майбутньому, адже діяльність Національного агентства з управління активами була й залишається виключно в межах чинного законодавства.

Автори: 

• Михайло Бородкін, НачальникПівденного МТУ АРМА
• Альона Бережна, Завідувач Сектору правового забезпечення