«Я собі тихенько горіла»: про вигорання в юриспруденції
«Привіт, я Надя і я два рази вигорала на роботі».
Якби була група анонімних, вигорівших юристів, я б десь так починала своє знайомство. Але зараз війна і може не на часі говорити про вигорання, оскільки нам потрібно тримати стрій. Але, мабуть, це буде часто вживаним словом в цій статті, адже війна не зупиняє наших почуттів, не зупиняє нашої втоми, виснаження та переживань на роботі.
Чому зараз говорю про вигорання, оскільки, ця тема вже така заїжджена, що важко сказати, щось нове по ній? Бо думаю, що після початку повномасштабного вторгнення повернення на роботу не гарантує відразу зникнення невдоволення, яке було до цього. Старі проблеми могли заграти новими фарбами.
Хтось цей період пройшов майже непомітно, швидко пройшовши стадії від мобілізації своїх ресурсів до адаптації, і продовжує працювати. Але для декого, повернення на роботу могло накластись на втому, незадоволення задачами, керівником, нерозумінням куди рухатись професійно, які були раніше.
Так можуть початися питання: «чи точно я працюю там де й повинен/на?», думки на кшталт: «чому в мене не виходить останнім часом», «щось я став/стала неуважною», «як же не хочеться йти на роботу».
«Я собі тихенько горіла»
Я хочу поділитись з вами своєю історією, бо як я казала на початку, я вигорала два рази і мені про вигорання ніхто не казав. Чи то всі приховують, що вони коли-небудь вигорали, чи то не популярно вигорати, чи вигорання плутають з втомою і не знають, що колись вигорали.
Про вигорання мені ніхто не казав, то я собі тихенько горіла, не розуміла, що зі мною, була з цим всім сама ще й пару синців набила по дорозі, тому: «привіт, я Надя і я два рази вигорала на роботі».
Можливо ви чули фразу Конфуція: «Вибери собі роботу до душі і тобі не доведеться працювати жодного дня у своєму житті». Так ось, я думаю, що Конфуцій просто не працював юристом і мало, що розумів про тяжкий початок шляху юридичної кар’єри, як би не подобалась ця робота.
Моя юридична кар’єра почалась у 2013 році в одному з районних судів міста Києва. Десь з 5 класу я вже знала, що буду юристом. І ось я тільки-но отримала бакалавра, поступила на заочну форму до магістратури та почала працювати секретарем судового засідання.
Якщо ви коли-небудь стикались з роботою в державних органах то розумієте, що це робота за невелику плату, робота понаднормова та ще й з постійним спілкуванням зі сторонами по справі.
Але, це була моя перша робота, я тоді дивилась на світ в рожевих окулярах, в мене був дуже класний колектив, я горіла цією роботою та могла годинами розповідати про неї. Справді, на початку мені все подобалось. Але, так сталось, що я досить раптово звільнилась майже через 2 роки.
Синдром, що виникає в результаті хронічного стресу
Якщо звернутись до Міжнародної Класифікації Хвороб, то вона визначає вигорання як синдром, що виникає в результаті хронічного стресу на робочому місці, з яким не вдалося впоратися.
До основних ознак вигоряння відносять:
- почуття виснаження чи нестачі енергії;
- підвищена психічна дистанційованість від роботи, негативні та/або цинічні відчуття щодо роботи;
- зниження професійної ефективності.
Цікаво, що МКХ визначає вигорання як хронічний стрес, з яким не вдалось впоратись. Тобто спочатку, в ідеальному світі, цей стрес потрібно помітити та намагатись впоратись з ним. Але я помітила себе коли розплакалась, що в мене настільки багато роботи, що я пропустила чергову зустріч з друзями.
Мій хронічний стрес був пов’язаний з понаднормовою роботою, маленькою заробітною платою, знервованими сторонами по справі, бо тоді вже почались події 2014 року, не дуже зрозумілим мені тоді кар’єрним зростанням, а помітила я все це занадто пізно.
Якщо пройтись за основними ознаками вигорання, що дає МКХ, то мене накрило відчуття, що я нічого не встигаю і крім роботи в мене нічого немає. Бо коли приходжу додому, то хочу просто лежати в тиші (привіт нестача енергії та виснаження).
Дистанційованість від роботи в мене проявлялась небажанням спілкуватись зі співробітниками та приходити на роботу. Якщо раніше наші обіди та посиденьки я сприймала як щось дуже веселе, то потім мене це почало дратувати. Також у спілкуванні з відвідувачами я стала більш різкою. А зниження професійної ефективності виявлялось у збільшенні описок у документах, забудькуватості та неуважності. А ще додайте сюди проблеми зі сном, таке собі харчування та відчуття самотності.
Озираючись назад, я розумію, що мені б допомогло аби хтось помітив, що я з веселої, говіркої дівчини перетворилась на сумну та роздратовану та запитав: «як ти?». Я не розуміла, що зі мною, думала просто втомилась, тому розмова з кимось, хто вже проходив цей шлях чи просто б вислухав, мені б допомогла. А ще розуміння, яке в мене кар’єрне зростання та куди я рухаюсь, відновлення режиму їжі та сну та якісніше проведений особистий час.
Це могло б мені допомогти аби я знала хоча б щось про вигорання, але цього не було. Відпустка мені не допомогла, тому я просто раптово звільнилась. Мені запропонували посаду юриста в митно-брокерській фірмі й за два тижні я різко змінила роботу.
«Депресивний епізод»
Озираючись назад, я розумію як мені багато всього дала робота у суді, і, мабуть, саме цю роботу я завжди згадую з таким теплом. Але тоді мені хотілось вирватись, кардинально все змінити, бо здавалось, що так я буду щасливіша. Ось так моє вигорання привело мене на нову роботу.
Це вже зараз про себе я знаю, що нову роботу краще не починати з вигорання на попередній, оскільки зачарування може швидко змінитись розчаруванням. Так і сталось. Виявилось, що митна справа мені не дуже цікава, знову було не розуміння куди рухатись. І я повільно скотилась у депресивний епізод. Спілкувалась з людьми мало, сукні та підбори змінила на чорні чоботи та темний одяг, сил щось робити взагалі не було.
А відсутність сил сприяла тому, що роботу над помилками про своє вигорання я зробила погано та вирішила піти знайомою стежкою, знову звільнитись. Знову різко та швидко.
В мене почалось якесь замкнуте коло, оскільки знову нова робота не принесла полегшення. В часи невизначеності я поступила на другу вищу освіту та почала вивчати психологію. Сесія наклалась на випробувальний термін на новій роботі, плюс відсутність сил та вигорання яке тягнеться ще з суду і, як результат, випробувальний термін я не пройшла та звільнилась.
Тільки тоді, десь після півтора року як я вперше помітила, що якось мені недобре, я змогла почати відновлюватись. Два місяці без роботи на мене вплинули добре. Я знову почала зустрічатись з друзями, почала посміхатись, літні сукні прийшли на зміну темному одягу і потім я опинилась на чудовій роботі у міжнародній фірмі.
Привіт професія психотерапевта
Історія мого другого вигорання вже не така драматична, оскільки тут роботу над помилками я зробила краще. Помітити я це змогла, коли почала знову обідати сама, а в документах почали з’являтись описки. Замість голосних посиденьок я вибирала прогулятись на одинці, але в цей раз я вже знала, що це. Це – моє вигорання. І я знала в чому причина.
Мені давно почало здаватись, що я не на своєму місці і люди мене цікавили більше ніж договори. Навчання з психології почало набирати обертів і я зрозуміла, що це якось мені ближче до душі. Тож я почала задумуватись про зміну професії.
До звільнення я підійшла більш ґрунтовно. Заздалегідь була обговорена дата останнього робочого дня, передача справ, відпустка. А потім на мене чекала нова професія психотерапевта. І зараз я можу сказати, що відчуваю себе на своєму місці.
Оскільки перше вигорання в мене було про розуміння, що я живу не тільки для того, щоб працювати, а піклування про себе – це не пусті слова. То друге вже було з думками: «Чи точно я там де маю бути? Чи відчуваю я себе щасливою? Чи це те, чим я хочу займатись ще 5-10 років?».
Якщо коротко про мої висновки, то якщо вам здається, що щось не так, то вам не здається. Вчіться прислухатись до себе, це найкращий дороговказ. Не залишайтесь на самоті, розмовляйте, беріть відпустку, помічайте людей навколо, можливо хтось серед ваших колег почав змінюватись.
Вигорати – це нормально, це лише період і не завжди так було і буде. Від цього не застрахований, а ні інтерн, а ні керівник відділу. Говорити про це – також нормально, хотіти змін на роботі – це нормально.
Після кожного спаду йде підйом, після кожного вигорання можуть знайтись сили запалити себе знову.
? Редакція може не поділяти думки авторів у розділі «Блоги».