Проти всіх: справа Альфреда Дрейфуса

З процесом у справі капітана французької армії Альфреда Дрейфуса, звинуваченого у зраді батьківщині, пов’язаний найбільший скандал у Франції в кінці XIX століття. Ми ж коротко розповідаємо вам про судовий процес, що зіграв величезну роль в суспільному житті Європи кінця XIX століття.

Кінець XIX століття виявився для Франції поганим часом. Поразки у війні з Пруссією, втрата Ельзасу-Лотарингії змальовували французьку армію не в найкращому світлі перед своїми земляками. Як наслідок, підсилені манією шпигунства та зростанням військової величі Німецької імперії, у війську процвітали брехня та розбрат.

Сфабрикована французькими військовими в 1894 році справа капітана Альфреда Дрейфуса про його можливе шпигунство на користь Німеччини стала знаковою для Європи, поклавши початок по-справжньому серйозної та широкої громадської дискусії про антисемітизм в Європі і його неприйнятність в цивілізованому світі. Але про все по черзі.

Навіть сміття стане доказом

Для капітана Дрейфуса вся ця історія з трагічним кінцем почалася зі звичайного кошика для паперів.

Одного разу французькі контррозвідники виявили в смітті полковника Шварцкоппена, військового аташе німецького посольства в Парижі, рукопис, в якому детально викладалися плани французьких фортифікаційних споруд.

Деякі деталі викладу вказували на те, що над цим документом попрацював не простий шпигун, а працівник Генерального штабу. Почерк листа міг стати ключем до розгадки імені шпигуна.

Як на зло, на роль зрадника країни якнайліпше підійшов капітан Генштабу Альфред Дрейфус: у низькому чині, без впливових знайомих, мав єврейське коріння.

Швидко, сердито та несправедливо

Експерти-графологи детально вивчали почерк Дрейфуса та прийшли до різних висновків. Капітану наказали писати лівою і правою руками, щоб визначити схожість з почерком шпигуна. Щоб застати Дрейфуса зненацька чи змусити його проговоритись, слідчий вривався у спеціально перед тим затемнену камеру в’язня і направляв на того яскраве світло.

Але попри все, капітан Дрейфус не збиваючись доводив свою невинуватість. Він відмовився визнати себе винним в обмін на м’яке покарання та відкинув пропозицію про самогубство. Навіть комендант в’язниці повірив у невинність Дрейфуса. Таким чином, слідство не мало жодних доказів провини капітана. Єдине свідчення «зради» — знайдений документ. Але експерти продовжували сумніватися у причетності до його написання Дрейфуса.

У грудні при закритих дверях почався процес у справі Дрейфуса. Судді коливалися: попри те, що на вині капітана наполягали вищезгадані особи, доказів у справі — недостатньо. Тоді за згодою військового міністра Мерсьє слідчий підготував фальшивий документ: в ньому нібито від імені німецького посла містяться вказівки на те, що капітан винен у співпраці з німцями. Альфреда засудили за шпигунство і державну зраду, розжалували та прийняли рішення довічно заслати на Чортів острів. Вже в 1895 році Альфреда Дрейфуса доставили на острів-в’язницю.

Наша правда

Водночас у суспільстві зростала недовіра до процесу. У пресі висловлювалися думки, що вина Дрейфуса не доведена. Дуже швидко справа вийшла за рамки юриспруденції та перетворилася на великий політичний скандал, що розділив французьке суспільство на два антагоністичні табори: дрейфусарів та антидрейфусарів.

Перші твердили, що Дрейфус потрібен Франції як «цап-відбувайло». А праві газети підняли справжній ґвалт про злочинця-зрадника, який передав Німецькій імперії всі військові таємниці та плани Французької республіки.

Тернистий шлях виправдання

У 1896 році з’явилася брошура «Судова помилка», в якій доводилася невинність Дрейфуса. У тому ж році новий начальник розвідувального бюро Жорж Пікар вказав, що почерк на папері зі справи Дрейфуса схожий з почерком офіцера, майора Естергазі. Пікара негайно перевели в Туніс.

У листопаді 1897 року брат Альфреда Дрейфуса Матьє звинуватив в написанні листа майора Естергазі. Військова влада зробила все, щоб виправдати майора: у підозрюваного навіть не провели обшук, на військовий суд тиснули.

Через два дні, 13 січня 1898, в газеті «Зоря» з’явився лист знаменитого письменника Еміля Золя «Я звинувачую», в якому автор стверджував, що документ сфабрикували Естергазі та Анрі. Лист адресований до президента Франції Фелікса Фора.

Публікація праці письменника, у якій також розповідає про злочинні методи допитів, фальсифікацію доказів та про сліпу згоду військової верхівки на маніпуляції судочинством, образила французів. Вони обурювалися тим, що прихильники Дрейфуса — євреї, іноземці — намагаються очорнити честь французької армії та стверджують, що французький офіцер Естергазі міг займатися такою брудною справою.

Після свого листа Еміля Золю визнали винним і засудили до року в’язниці за наклеп. Щоб уникнути покарання, Золя виїжджає до Англії, а у Франції тим часом починаються єврейські погроми: грабують крамниці, беруть в облогу синагоги, нападають на євреїв просто на вулиці.

У цей час, увага Франції та всього світу була прикута до справи Дрейфуса як ніколи раніше.

Повторний вирок та реабілітація

Під час суду над Емілем Золя виплив новий доказ винності Дрейфуса: перехоплений лист, в якому говорилося «про цього єврея» і вказувалася тільки буква «Д». Авторство приписувалося німецькому військовому агенту, полковнику Шварцкоппену.

Проблема в тому, що Шварцкоппен — уродженець Ельзасу і прекрасно володів французькою мовою, а автор листа чи навмисне, чи то через незнання зробив кілька грубих помилок проти правил французької мови. Полковник Жорж Пікар публічно звинуватив в підробці документа Анрі, за що його згодом заарештували.

Військовий міністр Кавеньяк, який спочатку відстоював винність Дрейфуса, засумнівався. Він допитав Анрі та змусив його зізнатися в підробці листа. Згодом Анрі позбавив себе життя у в’язниці. Здавалося б, вина Дрейфуса тепер точно під сумнівом, але військова влада продовжувала наполягати на своєму. Дії Анрі пояснювалися тим, що він нібито хотів таким чином завершити справу, ганебне французьку армію.

Через деякий час за кордон втікає й Естергазі. Звідти майор зізнався, що він автор першого зрадницького листа. Справу Дрейфуса вирішили переглянути.

Здавалося б, перемога в кишені: всі докази зібрані, справжній злочинець врятувався втечею. Проте рівень шовінізму населення досягнув небувалих масштабів, противники виправдання Дрейфуса влаштували пекельні умови для перегляду справи: зривали засідання суду, платили найманцям за замахи на адвокатів. Суд поступився: капітана визнали винним і засудив до десяти років ув’язнення.

Ситуацію врятував нещодавно обраний президент, який помилував військового «за станом здоров’я», цілковитого ж виправдання Дрейфус та його захисники дочекалися лише згодом.

12 липня 1906 року Дрейфуса визнали невинним, всі звинувачення з нього зняли, відновили в армії і нагородили орденом Почесного легіону.

Автор: Назарій Стах

Джерело: baltnews.lt, sites.google.com, biography.wikireading.com, uk.wikipedia.org, zmina.info

Фото: baltnews.lt, uk.wikipedia.org