Політика щодо мігрантів в Україні в перспективі повоєнного відновлення
Про українську міграційну кризу, стан державної міграційної політики та перспективи повоєнного відновлення.
Повномасштабне вторгнення Росії 2022 року спричинило найбільшу міграційну кризу в історії України, призвело до найбільшого потоку біженців до Європи із часів Другої світової війни.
Згідно з даними Управління Верховного комісара в справах біженців Організації Обʼєднаних Націй (УВКБ ООН), у Європі нараховується майже 8 млн українців, які покинули країну, починаючи з 24 лютого 2022 року. Переважна більшість — це люди працездатного віку із вищою освітою.
Наразі стверджується, що в Україні залишилось близько 36 млн осіб. Цифра не є точною, адже невідома точна кількість загиблих, як цивільних, так і військових, а також загальна кількість людей, які покинули країну. Відтік працездатного населення матиме негативний вплив на економіку, як-то зменшення споживання, брак робочої сили, навантаження на соціальну сферу.
У повоєнні часи зросте попит на спеціалістів певних сфер таких як сільське господарство, будівництво, медицина. Тому крім достатнього фінансування даних сфер необхідна продумала модель залучення працездатного населення України та мігрантів до повоєнної відбудови держави. Досвід залучення мігрантів у повоєнний час уже був імплементований європейськими країнами після Другої світової війни.
Стан міграційної політики в Україні
Для успішного залучення трудового населення з інших країн, країні необхідно мати продуману міграційну політику, яка б включала дотримання міжнародних стандартів у сфері міграції, міжнародного захисту, працевлаштування і інтеграції іноземців.
Україна є підписантом основних документів із прав людини та прав біженців, права мігрантів знайшли своє відображення в національних нормативно-правових актах. Проте можна стверджувати про наявність недоліків у регулюванні та дотриманні прав мігрантів.
По-перше, відсутні актуальні та точні дані щодо міграційних процесів, без яких неможливо розробити актуальну та дієву політику. Такі дані збираються різними органами влади, між якими відсутня координація щодо статистичної обробки і використання інформації.
По-друге, багато мігрантів працюють у «тіні», через мовний барʼєр, проблему із визнанням диплому, отриманого в країні походження, обмеженими можливостями для працевлаштування іноземних студентів, які навчалися в Україні.
Нарешті, політика інтеграції іноземців до українського суспільства не є продуманою та ефективною. Стратегія державної міграційної політики України на період до 2025 року наголошує на необхідності розробки програм інтеграції, проте розробка реальних програм і їх імплементація відсутні.
Для іноземців не має безкоштовних курсів із державного устрою, української культури, мови. Характерною рисою політики інтеграції іноземців в Україні є майже повна відсутність участі в її імплементації органів місцевого самоврядування та регіональної влади.Також перешкодою на шляху до інтеграції є дискримінація щодо іноземців.
Україна немає гострої проблеми расизму, але у звітах УВКБ ООН (ось тут та тут) дискримінація вказується як одна з перешкод для інтеграції шукачів захисту та біженців у суспільство.
Досвід повоєнного врегулювання в Європі за участі трудових мігрантів
Після Другої світової війни західні країни відчайдушно потребували робочої сили для промисловості, зокрема для видобутку та виробництва енергії та металу, залізниць та будівництва. У період 1945–1993 років близько тридцяти одного мільйона мігрантів і біженців перетнули міжнародні кордони в Західній Європі.
У 1945 році Франція створила національне імміграційне відомство і згодом уклала низку двосторонніх угод із різними урядами. Між 1945 і 1950 роками французи підписали угоди про наймання німецьких та італійських робітників, а пізніше і з іншими країнами як Європи, так і Африки. Швеція розвинулася з країни, яка сильно постраждала від еміграції, до країни імміграції.
Щоби полегшити трудову міграцію з Данії, Норвегії та Фінляндії, Швеція скасувала дозволи на роботу ще в 1943 році, а в 1954 році був створений північний ринок праці, який забезпечував особливий режим для робітників із цих країн.
Історики та соціологи стверджують, що трудова міграція була значним внеском у добробут європейських країн. Мігранти віддавали роки роботи на фінансування соціального забезпечення приймаючих країн. Водночас їхня праця на низькооплачуваних позиціях дозволяла місцевим робітникам висхідну соціальну мобільність і вищу заробітну плату під час економічного буму.
Досвід країн Європейського Союзу у сфері інтеграції мігрантів
На сьогодні, у країнах Європейського Союзу існує ціла низка політик та програм для ефективної інтеграції біженців та мігрантів у нове суспільство, їх працевлаштування чи отримання освіти.
Швеція і Німеччина працюють за принципом інтеграції з першого дня, що дозволяє уникнути довгого очікування мігрантами доступу до ринку праці. У Швеції комплексно підійшли до інтеграційної політики біженців та мігрантів, врахувавши всі соціально-культурні аспекти життя суспільства. Центральним елементом інтеграційної політики Швеції є Програма міцного становища в суспільстві (Establishment Programme, шв. Etablering Programmet) для новоприбулих іммігрантів віком від 20 до 65 років, які отримали дозвіл на проживання як біженці, особи, які потребують додаткового захисту, або близькі родичі цих людей.
Мета програми полягає в тому, щоб мігранти вивчили шведську мову, знайшли роботу та якомога швидше стали самозабезпеченими. Програма здійснюється Державною службою зайнятості.
Заходи завжди включають курси шведської мови для іммігрантів, підтримку в працевлаштуванні (наприклад, доступ до стажування або підтвердження попереднього освітнього та професійного досвіду). Програма триває 24 місяці та еквівалентна повній зайнятості або 40 годинам на тиждень. Учасники Програми отримують вступні пільги для покриття витрат на проживання.
У Німеччині існують уповноважений з інтеграції, експертна комісія з інтеграції, плани інтеграції, а також законодавство про інтеграцію. Німеччина має низку ініціатив, спрямованих на раннє втручання, наприклад, шляхом відкриття так званих інтеграційних курсів (600 годин мовного навчання і 100 годин орієнтації і інтеграції) для шукачів захисту з країн походження з високим рівнем визнання.
Німеччина значною мірою зацікавлена у кваліфікованих спеціалістах. Прийнятий закон про кваліфікованих мігрантів, який значно спрощує пошук роботи й легалізацію трудових мігрантів. Основним нововведенням закону стало те, що в країну можуть іммігрувати не тільки працівники з вищою освітою, а і представники робітничих спеціальностей.
Проте досвід не всіх країн Європейського Союзу є корисним для України. Наприклад, Бельгія, яка зазвичай розглядається як унікальна федеральна система через спробу зібрати майже незалежні від центру одиниці у єдину федеральну систему, стикається із цілим рядом проблем у затверджені чи уніфікації інтеграційних програм. Через існуючі суперечки між федеративними одиницями та різномовними громадами в Бельгії, важко знайти консенсус у соціально-культурних програмах інтеграції, оскільки Фландрія та Валлонія мають крім різної мови ще й різні традиції.
Отож, у Бельгії існують різні програми інтеграції залежно від провінції, а Брюссельський столичний регіон, що знаходиться наче між двох вогнів, надає право вибору інтеграційної програми проживаючим біженцям та мігрантам із поміж фламандської чи валлонської. Так, через розбіжності в програмах, при подальшому проживанні на території Бельгії, особи, що проходили інтеграційну програму у Фландрії стикаються із проблемами при переміщенні до Валлонії та навпаки.
Тож, можна дійти висновку, що практика розробки окремих інтеграційних програм по регіонам є успішною у випадку, що вона не створює в подальшому перешкод для проживання осіб на інших територія країни. Через те, даний нюанс необхідно враховувати у випадку розробки в Україні локальних програм по окремим областям чи регіонам.
Висновок
Уже сьогодні можна спрогнозувати попит на робочу силу в галузях, відзначених у планах щодо повоєнного відновлення України.Проте важливо сформувати міграційну політику так, щоб Україна була бажаною країною призначення для трудових мігрантів.
Потрібно провести ревізію відповідності законодавства та політики до міжнародних договорів, врахувати досвід повоєнного відновлення Європи після Другої світової війни, та сучасний досвід ЄС щодо міграції, для перетворення України на країну, де гарантуються права кожного для залучення саме необхідних кадрів, які сприятимуть відбудові найбільш ефективним способом.
Автори:
Наталія Криницька, правова аналітикинія БФ «Право на захист»
Анна Комзюк, правова аналітикинія БФ «Право на захист»