Плагіат серед юристів або криза ідей

Чи є плагіат серед юристів очевидним порушенням правил адвокатської етики та яка з цим практика у світі?

Тренд-сетер чи жертва плагіату? Залежно від того як ви дивитись на те, що хтось користується вашими ідеями, творчим натхненням, фантазією, візією. 

В університеті нам досить ретельно пояснювали, чим робота власного авторства відрізняється від відвертого плагіату? Як використовувати й позначати джерела та взагалі для чого потрібні цитати? І як автор може вдало їх використовувати, подаючи при цьому власні оригінальні міркування? 

Маркетологи від юридичного ринку радять вирізняти себе на щільному і конкурентному ринку оригінальністю викладення: картинки, слогани, теми.

Вочевидь, ані нудні пари, ані поради фахівців з продажів не надихнули частину колег, які наразі, спілкуючись з публікою, «списують» у своїх же. Непоодинокі випадки відвертої крадіжки моїх ідей, думок та вдалих копірайтів змусили приділити темі не абиякої уваги.

Переписані статті та «узгоджені дії»

Чи ви знали, що жодне з професійних видань (серед тих, з якими я спілкувалася) не мають редакційної політики щодо перевірки публікацій на плагіат? Так само і політик щодо реакцій на заяви про плагіат, якщо такі надходять?

Тобто автор, статтю якого «своїми словами», а частіше навіть не змінюючи слів, хтось видав за оригінальну й опублікував під своїм ім’ям, буде покладатися лише на власну наполегливість та прихильність видання до публікації оригінальних матеріалів. 

Іще цікава така новина, вартість експертизи твору на предмет плагіату складає понад 30 000 гривень. І те, що до порівняння надаються лише 2 статті на декілька тисяч знаків експертів не хвилює, на ринку «узгоджені дії».  З точки зору експерта не порушує прав автора те, що зміст більш пізньої статті повністю (змістовно, логікою і послідовністю викладення думок, посиланням на релевантну судову практику) відтворює оригінал, а от окремі слова змінені на синоніми. Чи буде автор оригіналу за таких обставин возитися з плагіатором? 

Бог з ним з авторством статей, там все ще більш-менш зрозуміло, а от як бути із запозиченням ідей та думок? Наприклад, ви обговорили з певною  публічною платформою ідею семінару: тема, тези, аудиторія. І тут бах, друга зміна – ваш конкурент вже розмістив оголошення про власний семінар: тема та сама, платформа та сама, аудиторія теж. Несмак? Неетично? Аж ніяк. Нічого нового під сонцем немає, у юриспруденції бути оригінальними у висловлюванні думок в умовах дії принципу правової визначеності взагалі тяжко, як і приватизувати тему, практику, напрямок діяльності. 

Захотілося дізнатися як з цим у наших іноземних колег. Видається, запозичення є поширеною проблемою в юристів, і Україна тут лише підтримує загальносвітовий тренд. Проте у колег є визначеність щодо оцінок дій колег, особливо, коли такий/така колега є учасником професійної спільноти. Плагіат є порушенням етичних правил, але не завжди. Де проходить та межа, яка відрізняє порушення етичних норм від дій, за які покарання в нечесній практиці та неповазі до колег не матиме наслідків?

Історії плагіату серед юристів в США

Історія пригадує досить відомого плагіатора з дипломом юриста — Президента США Джо Байдена. Останній видавав цитати відомих людей за власні під час виборчої компанії. Але відомо і те, що студентом права в університеті Сиракуз він був неатестований через запозичення без посилання 5 сторінок статті, опублікованої в Legal Review, у 15-сторінковому есе.  

Натрапила в Інтернеті на декілька статей, що містять міркування американських колег на запозичення, що трапляються у процесуальних документах. Наприклад, в Айові дисциплінарне провадження порушили щодо адвокатів, які у документах поданих до суду аргументи на користь клієнта запозичили/фактично скопіювали текст декількох сторінок зі статті, опублікованої адвокатами з іншої юридичної фірми. 

До речі, таке цитування без посилання на першоджерело було визнане порушенням правил адвокатської етики, адвокатів покарали, та права практикувати не позбавили.  

Інший приклад вразив суворим ставленням до адвоката-порушника з Округу Колумбія. Той під час слухання у кримінальній справі подав до суду процесуальний документ майже слово в слово запозичений в колеги, що надавав правову допомогу другому підсудному у тій самі справі. За порушення правил етики адвоката позбавили права практикувати. Поряд із плагіатом йому закинули ще і шахрайство щодо коштів клієнта, адже нібито витрачені на складання документу 19 годин, зазначені у звіті адвоката, він включив до рахунку без належних підстав. 

Плагіат, допущенний поза межами судових справ та процесуальних документів, карається у США менш суворо.  Найбільш поширеними видами покарання щодо адвокатів, які запозичили тексти для своїх статей деінде, є попередження та громадський осуд (до речі, останній нібито передбачає публічне (у присутності колег) проголошення рішення про визнання адвоката винним у порушенні правил етики з описом діяння, що стало підставою для дисциплінарного провадження).

Найбільш кумедний випадок плагіату, що потрапив мені в очі – адвокат, що хотів підвищення в системі надання безоплатної правової допомоги, надав комісії для оцінювання, видаючи за свої, проекти процесуальних документів, складених іншими адвокатами, та наданими до суду в кримінальних справах. Суд, надаючи оцінку діям порушника, зазначив таке: «під загрозу поставлено гідність та публічна підтримка інституту адвокатури, чия репутація заплямована наразі одним із представників цієї інституції, що посідає високу позицію в ній».   

Копіювання текстів договорів в межах однієї галузі є ганебним та досить поширеним явищем. У Сполучених Штатах суддя, що розглядав справу пов’язану із запозиченням договорів що стосувалися низки об’єктів нерухомості, зазначив, що досвід, роки практики та час витрачений автором на їх складання, переосмислення, внесення змін заслуговує на захист та повагу, а несанкціоноване копіювання – на осуд. 

А як ви відповісте колезі, коли останній попросить «козу» якогось вашого договору?

Іронія долі в тому, що адвокати, ніби й зобов’язані за правилами адвокатської етики ставитися до праці та надбання інших людей з повагою, але поширеність практики запозичення лякає. 

Десь чула, що в поважних фірмах за старших доповіді та статті пишуть молодші та інтерни. Тож постає питання, якщо плагіат є очевидним порушенням правил адвокатської етики, а ідей критично бракує, то чи мають юридичні фірми та їх партнери, що використовують працю райтерів, запроваджувати політики перевірки матеріалів, що виходять з під пера асоційованих з фірмою людей на предмет запозичення? Такий собі плагіат-комплаєнс.    

Редакція може не поділяти думки авторів у розділі «блоги».