Письменники по житті, юристи за освітою
Юридична освіта та юридична професія були популярні в усі часи. Завжди вважалося престижним віддати свою дитину у навчальний заклад вивчати право, іноді всупереч її бажанням.
Часто людина сама йшла освоювати юриспруденцію та згодом розуміла, що професія юриста її не приваблює та її призначення зовсім в іншому, а деякі – просто суміщали юридичну та іншу вподобану діяльності.
Проаналізувавши життєві шляхи найвідоміших літераторів, знаходимо цьому не одне підтвердження. Ось тільки невелика частка відомих митців, які намагалися стати юристами, а стали письменниками.
Франція
Ця країна подарувала світу цілу плеяду юристів-невдах, які стали блискучими письменниками.
Син суддівського чиновника, Вольтер (1694-1778) навчався спочатку в єзуїтському коледжі латини та іншим предметам. У мріях батька він мав стати юристом, але замість права обрав літературу. За це і постраждав: за сатиричні віршики на адресу регента та його доньки він опинився в Бастилії, вийшов, потім потрапив удруге. На цей раз за чужі вірші. Був звільнений за умови від’їзду за кордон; поїхав в Англію, де прожив три роки, вивчаючи її політичний устрій, науку, філософію та літературу. В 1746 році Вольтера було призначені придворним поетом та історіографом. Але він посварився з мадам Помпадур і знову виїхав. Його швейцарський маєток став місцем паломництва інтелігенції, а багато європейських монархів пишалися дружбою з ним.
Видатний комедіограф Франції та усієї Європи, творець класичної комедії Жан-Батіст Мольєр після закінчення коледжу у 1639 році успішно склав іспити в Орлеані і почав вивчати право. Але юридична кар’єра його не приваблювала і згодом він став театральним актором.
Французький романіст, який написав відомий роман «Мадам Боварі», Гюстав Флобер також невдало закінчив навчання на факультеті права у Парижі. Провчившись 3 роки, він, не бачачи себе у майбутньому юристом, кидає навчання.
Можливо, найвідомішим французьким юристом-невдахою, який став геніальним письменником, був Оноре де Бальзак. Після навчання у Вандомському коледжі юний Оноре в 1816 році поступив в Паризьку школу права, яку закінчив через три роки.
Юридичну практику Бальзака можна рахувати відносно багатою. Ще будучи студентом, він протягом двох років працював в конторі адвоката Жан-Батиста-Гійоне де Мервіля, якого потім у своїх творах увіковічнив під іменем Дервіля. Одразу після практики у адвоката батьки віддають молодого Бальзака під егіду нотаріуса Пассе, з яким його сімейство перебувало у дружніх відносинах. В плани сім’ї входило, що Бальзак стане спочатку компаньйоном нотаріуса, а потім – після смерті Пассе – спадкоємцем всієї контори.
Але саме в 1819 році молодий юрист зненацька заявляє батькам, що він не хоче бути ні адвокатом, ні нотаріусом. Він буде письменником! І вже в травні 1820 році відбулося читання його першої п’єси «Кромвель», яка, до речі, слави йому не принесла. В наступні роки Бальзак під псевдонімом пише низку романів, а також невдало намагається стати успішним видавцем. І тільки в 1829 році видає вперше під власним ім’ям роман «Шуани», потім наступні твори «Сцени приватного життя», роман «Еліксир довголіття», що зробило його по-справжньому відомим.
Досвід юриста допоміг Бальзаку в його творчості. В багатьох його творах геніально описано роботу та побут адвокатів та нотаріусів. Серед найбільш відомих таких творів звертаємо увагу на повісті «Полковник Шабер» та «Шлюбний контракт».
Серед інших видатних французьких поетів та письменників, які не стали юристами, назвемо ще декілька (далеко не всі) імена.
Шарль Перро́ (1628 – 1703) — всесвітньовідомий казкар, писав також вірші та критичні есе. Біографи погоджуються з тим, що він був юристом, проте, про саме цю його діяльність відомо дуже мало. Королівський чиновник, Шарль Перро лише коли йому було під 70 років вперше опублікував написані ним казки, які принесли йому невмирущу світову славу: «Попелюшка», «Синя борода», «Кіт у чоботях», «Червона шапочка» та багато інших.
Прикметно, що Перро навіть не підписав казки своїм іменем, побоюючись насмішок оточення. Тому першу збірку казок високий французький посадовець підписав ім’ям свого сина. В ХХ сторіччі це викликало дискусію щодо авторства казок.
Руссо, Жан-Жак — письменник, мислитель. Деякій час був учнем нотаріуса. Розробив пряму форму правління народу державою — пряму демократію, яка використовується і до цього дня, наприклад в Швейцарії.
Верн, Жюль Габріель. Під великим тиском батька-адвоката з вимогою успадкувати його професію, починає вивчати юриспруденцію в Нанті. Продовжує навчання у Парижі, отримує ступінь ліценціата права. Він влаштовується на службу до нотаріальної контори, але ця робота не залишає йому часу, щоб писати, і він незабаром кидає її.
На нетривалий час він влаштовується банківським клерком, а у вільний час займається репетиторством зі студентами юридичного факультету.
Пруст, Марсель (1871-1922) – один з найбільш значних письменників та філософів ХХ сторіччя. Вчився на юридичному факультеті Сорбони, проте курсу не закінчив. Основним твором є роман «В пошуках втраченого часу».
Велика Британія
Не можна не згадати найвидатнішого письменника Англії – Чарльза Діккенса. Вже в 15 років Діккенс пішов працювати писарем у адвоката. В безлічі його творів він буде описувати адвокатів та суддів. Він дуже не любив і перших, і других.
В одному з найвидатніших романів Діккенса «Холодний дім», і в інших романах також, він десятки разів показує своє негативне ставлення не тільки до суддів та адвокатів, а й до всієї судової влади Англії першої половини ХIХ сторіччя.
Інший не менш відомий англійський письменник Вальтер Скотт – основоположник жанру історичного роману, спробував піти батьківським шляхом. У 1786 році він вступає учнем до адвокатської контори свого батька. А ще через декілька років починає вивчати право, готуючись стати адвокатом. Та отримавши юридичну освіту, Вальтер Скотт стає не правником, а автором історичного роману про доблесного рицаря Айвенго.
Так само благополучно закінчив юридичний факультет Единбургського університету Роберт Луїс Стівенсон – англійський автор пригодницьких романів і повістей, найвідоміший серед яких – «Острів скарбів».
Німеччина
Гете, Йоганн Вольфганг фон. Його батько був юристом, мав чин імперського радника. Йоганн рано почав читати, до семи років вже знав латину й грецьку, в шістнадцять років Гете відправляється в Лейпцизький університет, на юридичний факультет.
Однак інтересами Гете залишалися література і мистецтво, незабаром він повертається додому. Потім він стає студентом Страсбурзького університету. Там, в силу своєї допитливості, захоплюється медициною, багато читає, вивчає природничі науки. У 1769 році видає першу книгу своїх віршів…
У 1771 року закінчив університет і отримав диплом доктора права. З 1771 по 1775 роки займається юридичною практикою. У той же час він видає свої твори: роман «Страждання молодого Вертера» (1772), історичну драму «Гец фон Берлихинген» (1773). Перша частина найвідомішого твору письменника — трагедії «Фауст» виходить друком в 1808 році. Над продовженням трагедії письменник працював до самої смерті…
У 2010 році в Німеччині виходить фільм «Гете!», знятий режисером Філіпом Штьольцлем. Фільм починається з іспиту з юриспруденції, який Йоганн Гете (Олександр Фелінг) провалює. Незадоволений батько відправляє сина в глухе провінційне місто, проходити практику в суді, щоб отримати ліцензію. На новому місці герой весело і бурхливо проводить час в галасливих компаніях та знайомиться з Шарлоттою Буф (Міріам Стейн), у яку закохується…
Гофман, Ернст Теодор Амадей — прекрасно закінчив курс юридичних наук в Кенігсберзькому університеті і пов’язав своє життя з державною службою. Судовий слідчий при Кенігсберзькому окружному управлінні, робота в суді протоколістом (Глогау), Берлінському апеляційному суд, призначення асесором при Верховному суді (Познань), державний радник (Плоцьк), державний радник прусського Верховного суду (Варшава), посада юриста при Королівському Берлінському апеляційному суді, Верховному апеляційному сенаті.
Напис на його надгробному камені говорить: Е. Т. В. Гофман родився у Кенігсберзі в Пруссії 24 січня 1776 року. Помер в Берліні 25 червня 1822 року. Радник апеляційного суду, відзначився як юрист, як поет, як композитор, як художник.
Інші країни
Кафка, Франц. Закінчивши Празький Карлів університет, отримав ступінь доктора права, а потім поступив на службу чиновником в страховому відомстві, де і пропрацював на скромних посадах до передчасного — через хворобу — виходу на пенсію в 1922 р.
У постійних робочих відрядженнях йому доводилося стикатися з людськими бідами на виробництві, розслідуючи і інспектуючи страхові випадки. У своїх звітах він — за службовим обов’язком — просто був зобов’язаний оприлюднити (на фірмових бланках) свої спостереження за ходом подій на підприємствах підвідомчого йому округу Богемії.
Він працював над точністю передачі на папір людських нещасть і трагедій. У Кафки перед очима шість днів на тиждень протягом тринадцяти років — свідоцтва людського неблагополуччя і неблаговоління Долі. Це, безперечно, мало вплив і на його особистість, і на творчість також.
Гарсіа Маркес, Габріель — колумбійський письменник-прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч. Лауреат Нейштадтской літературної премії (1972) та Нобелівської премії з літератури (1982). Представник літературного напряму «магічний реалізм». У 1946 році за наполяганням батьків вступив до Національного університету Боготи на юридичний факультет.
Україна та Росія
Були в історії випадки, коли письменник без спеціальної юридичної освіти займав посади, пов’язані з правом.
Прикладом може служити постать Григорія Квітки-Основ’яненка, українського прозаїка, драматурга, журналіста та громадського діяча, автора відомих, мабуть, кожному українцю «Конотопської відьми» та «Сватання на Гончарівці». Свого часу Квітка-Основ’яненко займав посаду голови Харківської палати кримінального суду та був совісним суддею.
Чайковський, Андрій — український письменник, громадський діяч, доктор права, адвокат. По закінченню гімназії вступив на філософський факультет Львівського університету, згодом перейшов на юридичний факультет. Склав суддівський іспит і відкрив власну адвокатську канцелярію.
Чубинський, Павло — український етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч, автор слів Гімну України. Після закінчення гімназії вступає на юридичний факультет Петербурзького університету, але за участь у мітингу був виключений. 1861 року захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» і здобуває науковий ступінь кандидата правознавства. Пише статті: «Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників», «Декілька слів про значення казок, прислів’їв та пісень для криміналіста», «Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії».
Анна Ахматова (1889-1966). Після закінчення Фундуклеєвської гімназії юна поетеса навчалася на Вищих жіночих курсах при Київському університеті, де вивчала право на юридичному факультеті. Як не дивно, Анна хотіла стати… нотаріусом. Але за її власними спогадами, їй було цікаво навчатися, доки не почали викладатися чисто правові предмети.
А 25 квітня 1910 року вона повінчалася з Миколою Гумільовим в церкві на лівому березі Дніпра. На цьому юридичну освіту майбутньої всесвітньовідомої поетеси можна вважати закінченою.
Всесвітньо відомий російський письменник Лев Толстой у віці 16 років стає студентом Казанського університету, де з факультету східних мов він перевівся на юридичний. Там провчився неповних два роки, до того ж не зовсім вдало, університет відвідував рідко, часто отримував двійки на іспитах і не довчившись, покинув навчання.
Юриста з Толстого не вийшло, зате завдяки йому світ побачив неперевершені романи «Війна і мир», «Анна Кареніна» та інші.
Блок, Олександр — російський поет. У 1898 році закінчив гімназію, вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету. Через три роки перевівся на слов’яно-російське відділення історико-філологічного факультету.
Гумільов, Микола — російський поет Срібного століття, творець школи акмеїзму, перекладач, літературний критик, мандрівник. Навчався на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету.
Бєляєв, Олексанр Романович — російський, радянський письменник-фантаст, один з основоположників радянської науково-фантастичної літератури, «російський Жюль Верн». Серед найбільш відомих його романів: «Голова професора Доуеля», «Людина-амфібія», «Аріель» і багато інших (всього більше 70 творів).
Закінчив Демидівський юридичний ліцей у Ярославлі, отримав посаду приватного повіреного і скоро придбав популярність хорошого юриста. Згодом залишив юриспруденцію заради літератури і театру, але пізніше працював ще деякий час інспектором карного розшуку (у тому числі організовує фотолабораторію), юрисконсультом.
Не довчився на правника й російський письменник, автор «Доктора Живаго», лауреат Нобелевської премії у галузі літератури Борис Пастернак. У 1908 році він вступає на юридичне відділення Московського університету та згодом переводиться на філософське.
Звісно, ця стаття не повна — можна назвати ще десятки імен. Всіх цих дуже різних поетів та письменників об’єднує одне: вони навчалися на юридичних факультетах університетів, а деякі навіть працювали нотаріусами, суддями, юристами-чиновниками.
Як бачимо, рідко вдавалося письменникам успішно поєднувати юридичну і літературну діяльності. Зазвичай перша приносилася у жертву другій. Напевно, це на краще — тепер ми маємо неоціненний літературний скарб, який читали і читатиме ще не одне покоління людей.
