Перехрестя юридичні і не зовсім: у ракурсі Марія Цип’ящук

Марія Цип’ящук – правозахисниця, адвокатка, членкиня Правління Асоціації юридичних клінік України. Вона зробила значний поштовх у розвитку клінічного юридичного руху у нашій країні.

Зокрема, неодноразово організувала Національні Олімпіади з консультування клієнтів, разом з українськими студентами представляла Україну на міжнародних змаганнях тощо.

Ми розпитали її про те, як вона долучилася до клінічного руху і чому, яка зараз ситуація склалася з юридичними клініками в Україні; про її правозахисну і волонтерську діяльність, а також про зміни у вищій юридичній освіті.  

Чому ти обрала право у своєму житті?

Так склалося, що при вступі я складала різні тести, серед яких і право. Почала відвідувати додаткові уроки. Вже на другому занятті дискутувала зі своїм репетитором з приводу системи покарань. Я не розуміла, як за домашнє насильство, наприклад, можна було відбутися лише штрафом. Це й стало тим моментом усвідомлення, що право мені близьке до душі. Потім я вступила на дві спеціальності. Та коли обирала де залишатися, то суто інтуїтивно вибрала право. Цікаво, що жодного разу про це не пошкодувала.

Крім юриспруденції ти займаєшся і волонтерською діяльністю. Розкажи про це. 

Майже все, чим я займаюся пов’язане певною мірою з юридичною практикою та освітою. До прикладу, проєкт DOCU/КЛУБ — платформа, на якій за допомогою документального кіно можна легко розповідати про права людини. Це унікальний навчальний інструмент, де говориться і про мистецтво, і про право. 

Згодом я потрапила на волонтерський проєкт Тут і Зараз, завдяки якому їздила по різних областях «сіру зону»: прифронтові території Луганської та Донецької областей. Ми демонстрували фільми, говорили про закони, права людини тощо. 

Також долучаюся до зоозахисної діяльності, наскільки це вдається. Намагаюся прилаштовувати тварин, покращувати їм життя, але, на жаль, це не є якоюсь великою частиною мого життя.

А ще з серпня 2014 року я координую діяльність приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини в Рівному. З початку 2017 року — на волонтерських засадах. Хоча й не маю багато часу, але стараюся хоча б в телефонному режимі консультувати людей.

Що тобі дає правозахисна діяльність?

З одного боку — величезний ресурс. Я мрійниця та гадаю, що права людини  стосуються кожного з нас. З іншого — це розчарування. Часто трапляється,  що ти впираєшся в якусь перепону і далі ніяк. Це одна з причин, чому я долучилася до Громадянської мережі «ОПОРА». Вони якраз створювали нову інституцію — громадських омбудсменів із захисту виборчих прав, метою яких стежити за дотриманням прав людини в межах виборчого процесу. Мені це імпонувало, адже якщо немає механізмів зміни рішень, то твої попередні потуги марні.

Щодо юридичної клініки в Острозькій Академії: ти зараз керуєш нею?

Клінікою я вже два роки як безпосередньо не керую. Керувала нею з 2009 року, з моменту як випустилася, і до вересня 2018. Однак, з цього року, схоже, знову повернуся до менеджерства юрклінікою. Зараз приділяю більше уваги роботі в правлінні Асоціації юридичних клінік. Сюди потрапила завдяки тому, що організовувала юридичні змагання. Зараз я веду багато напрямків, до прикладу, комунікаційний, організації змагань з консультування, беру участь у написанні та втіленні наших проєктів.

Чому ти взагалі вирішила долучитись до юрклініки?

Це нерозривна частина мого шляху та навчання. Спочатку я її закінчила, а згодом мені запропонували керувати нею. Коли працювала  в юридичній клініці, то ми з моїм товаришем перемогли у всеукраїнських змаганнях та відправилися до Лас-Вегасу на міжнародні. Це дуже надихнуло.

А ще, перед тим, до нас в Острог приїжджав Форест Мостен, виконавчий директор цих змагань у світі. Я мала змогу з ним поспілкуватися, відвідати його тренінги і це досить вплинуло на мене. 

Я так розумію, що ти потім почала організовувати ці змагання в Україні?

Спочатку в Україні такі змагання проводили, але потім вони занепали. Сама не розумію чому так. У 2011 році, коли я вже працювала в клініці, мені прийшла розсилка, що проводяться міжнародні змагання. Для українських команд участь була неможливою, бо національні змагання на той момент не проводилися. Я написала напряму Форесту Мостену про цю ситуацію. У нас була команда і вони дозволили нам приїхати.

Ми взяли участь у міжнародних змаганнях 2011 року в Нідерландах, а після цього два роки нічого не відбувалося. Та я мала амбіції повернути їх на всеукраїнський рівень. Вже у 2015 році ми провели такі змагання. Вони були величезними — 26 команд. Це було доволі складно, але після цього ми з року в рік їх проводимо. Крім того, ми робили і спільні раунди з польськими колегами у Кракові. Останні два роки наші змагання повністю англомовні. З одного боку це зменшує кількість учасників, але з іншого – краще їх готує до міжнародних змагань, які – звісно ж – проходять англійською. 

Я чула, що у тебе є на меті провести міжнародні змагання в Україні.

Є таке. Вперше я про це говорила у 2015 році в Лінкольні. Тоді ми летіли з командою з Києво-Могилянської академії на міжнародні раунди і саме там я висловила таку пропозицію.

Міжнародні змагання мають так званий AGM (Annual general meeting), де власне представники різних країн обговорюють долю змагань: теми, локації та інше. Але тоді Форест відразу сказав, що як би вони цього не хотіли, в Україні їх поки не буде. Ситуація в країні була не найкращою.

Цього року я знову висунула цю пропозицію на самих зборах і колеги наче були не проти, хоча голосування ще не було. Як результат — у нас є непогані шанси провести міжнародні змагання в Україні найближчим часом.

Якщо брати ситуацію з юридичними клініками в цілому, то яка вона?

Різна. Ми намагаємося це досліджувати в Асоціації. Створили стандарти, інструмент моніторингу їх дотримання, оновлюємо Типове положення про юридичну клініку. Я вважаю, що якраз весь корінь проблем саме в цьому документі. Причина — немає прямого механізму введення в штат клініки людей. Тобто зобов’язання створити клініки є, а от розвивати їх — ні. Це дає можливість створювати формальні юридичні клініки.

Невже така складна ситуація скрізь в Україні?

Не скрізь. Є університети в яких не така погана ситуація, але це завдяки людям-ентузіастам, є й приємні винятки, коли штат юрклініки забезпечений. Робота на громадських засадах, суміщення з основною роботою, викладанням, навчанням — це все велике навантаження, а тому й страждає якість. Це потрібно змінювати. 

Але є прогрес. Вже з’являються згадки про юрклінку в ЗУ «Про вищу освіту». Ми намагаємося зробити так, щоб в концепції вищої юридичної освіти теж фігурували юридичні клініки як обов’язковий компонент. Я гадаю, що коли це буде, то й будуть кардинальні зміни.

Що, на твою думку, дає прогрес у розвитку інституту юридичної клініки?

Перше — це мережування. Клінікам надають можливість зустрічатися та обмінюватися досвідом. Друге — це якісний контент заходів Асоціації юридичних клінік . Ми звертаємо на це велику увагу та намагаємося максимально відходити від всього непотрібного. Третє — це розширення фінансових можливостей у поєднанні з міжнародною співпрацею. 

Це, на мою думку, мотивує та сприяє розвитку.

Якби у тебе була можливість змінити щось у парадигмі юридичної освіти, що б це було?

Точно б не було теорії держави і права. Спочатку – філософія права. Я б дуже сильно посилила етичний компонент. Це проблема не лише України, а й усього світу. Але ми добре знаємо, чому для України це таке гостре питання.

Далі я б обов’язково посилила психологічний компонент та soft skills. Цих навичок катастрофічно не вистачає. Цей час, що ви витрачаєте на читання матчастини в галузевих дисциплінах, я б заміняла на набуття практико-орієнтованих навиків (розуміти як складається документ, як структурувати текст, тощо).

А ще впровадила б систему багаторівневої менторської підтримки, коли у кожного студента є свій ментор зі старшого курсу або випускник. Ми запустили таку річ у себе в клініці й результат був феєричним: молоде покоління має відповіді на свої запитання, а старше інвестує в майбутнє. Така от синергія між ними. Цього не вистачає в юридичній освіті.

На твою думку, яка склалася ситуація з викладанням? Чи ефективний цей процес у ЗВО України?

Точно більше ні, ніж так. Викладачі повинні бути більш відкритими до студентів, слухати їх. Я сама з позиції викладача знаю, як це допоможе. Хоча й до студентів почали прислуховуватися останні кілька років. Ці маленькі кроки суттєво покращують взаємовідносини в університеті. Якщо немає відкритості викладача, то немає і взаєморозуміння.

А щодо кількості студентів-юристів в Україні, ти б щось змінювала?

Відверто, мені подобається ця жорстка політика, яку намагався впроваджувати Директорат з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності. Вони відстоювали те, що мають бути складніші тести, кейси на аналітичне мислення. Так, це важко, але дивно, якщо хтось думає, що право це легко.

Твої кілька порад для майбутніх правників. 

Перше — це читати. Я не так давно перечитала «Судити по совісті» ‎Браяна Стівенсона. Це архіважлива книжка у питаннях етики та служіння в професії. Юристи повинні розуміти, яку вони нішу займають, де вони повинні працювати та головне — для чого.

Наступна порада — не ігнорувати етичні питання, адже з них все проростає. Я не розумію юристів, які вигадують все нові та нові способи обходити закон. А потім ці люди дивуються, чому в державі все так погано чи їм щось несправедливо дається. Це плоди їх дій.

Ну й останнє — пробуйте. Весь свій час пробуйте. Змагання, нові знайомства, шукайте нові можливості.