Оксана Купер: Три епізоди «Ірландця» з буднів американської мафії
Один з однозначних талантів американського режисера Мартіна Скорсезе — це майстерність делікатно переказувати, що ж відбувається за кулісами кримінальних історій.
Цього разу на екрані він розповідає про «Ірландця» (англ. The Irishman, виробництво Netflix) — профспілкового активіста та мафіозного кілера Френка Ширана (Роберт Де Ніро), на рахунку якого смерті кількох десятків гангстерів та близько сотні інших не надто легальних вчинків.
В основу сценарію покладена книжка «Я чув, ти фарбуєш будинки» (2004) експрокурора США Чарльза Брандта, де й описаний весь «кар’єрний успіх» Ширина. На старості років той вирішив нарешті розказати про власне минуле і, водночас, признатися у вбивстві тодішнього американського лідера профспілок Джиммі Хоффи. Правда, таке зізнання у злочині з серйозним строком давності піддається сумніву як з боку розслідувачів, так і в місцевій пресі. Мовляв, чого б ще не міг вигадати перед смертю пристарілий мафіозі!
Вірити чи не вірити герою Роберта Де Ніро — справа кожного, але й сам кримінальний сюжет від Скорсезе однозначно вимагає від глядача серйозної витривалості. Варто не просто слідкувати за подіями та паузами на екрані, а й уважно вчитуватися в субтитри про подальші долі персонажів цієї непростої історії. Трейлер шукайте тут.
Про що кіно?
Нічим непримітний дідусь з американського будинку престарілих приховує сотні відвертих історій. Це зараз він з ностальгією показує медсестрі старі фото та розповідає про своїх чотирьох доньок, а давним-давно колишній ветеран Другої світової Френк Ширан працював далекобійником, возив заморожене м’ясо і якось йому навіть вдалося продати цінний вантаж місцевому бандиту. За втрату товару до нього позивалася компанія-роботодавець, але з допомогою вправного адвоката з цієї ситуації вдалося швидко виплутатися. Але «влипнути» в більш серйозну історію… й на все життя.
Всі етапи еволюції персонажа Френка подаються через його власні спогади: як з простого водія вантажівки він спочатку перетворився на професіонального кілера, а згодом і одного з лідерів американського профспілкового руху. Ця історія про дружбу, політику, взаємодопомогу, кримінал і, здавалося б, пересічних громадян, які часом знають про розвиток бізнесу, історію своєї країни й підстави політичних інтриг у владі більше ніж про це пишуть в офіційній хроніці.
До чого тут право?
Правових норм у цьому фільмі насправді безліч і всі вони стосуються різних сфер регулювання: тут і замовне вбивство старого знайомого, і замах на знищення майна конкурента і начебто захист трудових прав простих водіїв, майстерність фінансового шахрайства та робота адвокатів з клієнтом, якого варто виправдати будь-якою ціною. Але три найцікавіших епізоди цієї історії виглядають так:
Епізод 1. Немає доказів, немає справи
«Мене не хвилює, робили ви це чи ні. Я ваш адвокат», — іронізує захисник, готуючи молодого Френка Ширана до суду за позовом компанії-роботодавця. «Довести зможуть? Не думаю», — тоді справа вирішена, бо його клієнт — зразковий працівник, який за 8 років не взяв жодного лікарняного. Суддя теж на боці сторони захисту: «Ще раз приведете робочу людину з погрозами замість доказів, повірте: ви пожалієте».
Отже, перша і головна мораль цієї історії, де компанія-роботодавець звинувачує власного працівника в крадіжці майна: немає доказів, немає справи. Сподіваємося, страховка вантажів на такі форс-мажорні випадки все ж була передбачена. Молодий Френк вперше виходить сухим із води та про жодне відшкодування матеріальних збитків компанії не може бути мови. Тільки доведені факти у розслідуванні та рішення суду, що визнає вину, а до того презумпція невинуватості та кваліфікована правова допомога — все, про що треба пам’ятати. Уважно слідкуйте за сюжетом надалі, про вміння працювати мафії з доказами далі ще буде…
Епізод 2. Вміння тримати язик за зубами — перший принцип
Так у житті Френка починається новий етап: адвокат знайомить його з кузеном — лідером місцевої мафіозної сім’ї Расселом Буфаліно (Джо Пеші), який веде серйозні справи з впливовими людьми. За волею випадку молодий екс-водій стає його помічником, отримує прізвисько «Ірландець» та починає виконувати невеликі доручення.
Будь-яка серйозна справа, особливо з дещо сумнівним правовим контекстом, вимагає сумлінних виконавців, яким можна довіряти. Таким для Рассела Буфаліно і став колишній далекобійник, а тепер його помічник Френк Ширан, а Рассел для нього — другом та багаторічним наставником. Як працювати з конкурентами, перевіряти інформацію від замовників та збирати гроші з бізнесу, коли варто говорити, а коли мовчати — всіх цих речей (і не тільки) «Ірландець» навчиться від містера Буфаліно. Але й перший урок про докази засвоєний на «ура». Вже згодом, коли список завдань Френка поповнилася численними вбивствами, найперше, що він буде робити — це позбуватиметься доказів: «Зрозуміло, пістолет — це доказ. Його варто позбутися. Якби запустити туди [у річку] водолазів, можна було б озброїти невелику країну». Немає доказів протиправного діяння, немає факту участі в злочині.
Втім, основна цінність у такій організації — вміння тримати язик за зубами, особливо на допитах у правоохоронців. «Рассел мав свою частку [у бізнесу] буквально всюди — коментує своєму співрозмовнику розвиток подій на екрані пристарілий Френк, — Впевнений, у нього були партнери, ніхто не володіє всіма грошима. Але всі його слухалися. Хочеш підкорити суддю, порадься з Расселом, не знаєш, скільки йому дати, Рассел тобі підкаже… Ніхто б не повірив, але всі дороги ведуть до Рассела». Вся архітектура злочинної організації — буквально в цій фразі. Буденні речі тут тонко переплітаються з правовими: вимагання і вбивства, хабарництво і корупція, незаконний обіг зброї, шахрайство та проникнення організованої злочинності у легальне підприємництво у вигляді інвестицій у сферах нерухомості, ігорного бізнесу, розваг, тощо. «Нема чого хвилюватися, адвокати все владнають, якщо тримаєш язик за зубами», — каже герой Джо Пеші.
Епізод 3. Голова для того, щоб думати
Одного дня Буфаліно знайомить Френка з другом — очільником профспілкового руху далекобійників — Джиммі Хоффа (Аль Пачіно). «Тебе відправляють з пункту А в пункт Б, а по дорозі доводиться виконувати “брудну роботу”. Ця філософія тобі близька? Добре!», — вводить герой Аль Пачіно в курс справ свого новоспеченого колегу. Ширан поступово входить в нову корпоративну стихію, де згодом очолює один з профспілкових осередків. Бізнес у містера Хоффа доволі простий і заснований на багатомільйонному пенсійному фонді профспілки, з якого час від часу видаються кредити на різні бізнесові потреби (у т.ч. давнім друзям з мафії). Частина бізнесу для «страховки», звісно ж, зареєстрована на його дружину.
В цілому, справи в профспілковому русі йдуть добре до того моменту, поки на них не починають впливати політичні питання і двоє друзів розходяться в поглядах на претендентів на пост президента. В цей час до влади в країні приходить клан Кеннеді й новий генеральний прокурор (і за сумісництвом брат нового Президента) Роберт оголошує війну профспілковому лідеру. Причина, за його словами, проста: видав гроші з фонду профспілки на фінансування кампанії не тому кандидату. «Люди з ФБР і податкової працювали цілодобово. Їхнім єдиним завданням було посадити Джиммі Хоффу. Коли Боббі став генпрокурором, ми не могли навіть говорити по телефону. Тепер за ґратами міг опинитися будь-хто», — пояснює Френк-оповідач зміну політичного клімату в країні. Хіба це вам нічого не нагадує?
Але в якийсь момент всі події заплутуються до неможливого: і політичні ставки мафії, і кредитування бізнесу, і «кухня» кілера, і політичний підтекст ув’язнення Хоффи з подальшим умовно-достроковим звільненням при новій владі, та навіть діловий етикет на мафіозних зустрічах. Але, як казав персонаж Аль Пачіно, «голова є щоб думати», отже, всі ризиковані деталі мають бути наперед прораховані. Якщо ж випадково ваші думки з опонентом розійшлися — варто нести відповідальність за свої вчинки. Нічого особистого, як-то кажуть, просто бізнес.
Далі будуть допити та розслідування, за якими правоохоронці поступово знайдуть можливість довести попередньо пред’явлені обвинувачення…
Чому це цікаво в контексті України?
Про українські кримінальні 90-ті, мабуть, теж одного дня знімуть фільм, що динамікою сюжету не буде поступатися голлівудському кіно. Втім, і сьогодні бувають дні, коли стрічки новин в українських медіа нагадують примітивну кримінальну хроніку: вбив, вкрав, заарештували злочинця… Чи то медійники досить часто забувають про базові правові принципи презумпції невинуватості (та базові права людини), чи то справді рівень злочинності на наших вулицях значно перевищує попередні показники. Крім того, українські громадяни не завжди розрізняють поняття «організована злочинність» чи «корупція» та низку норм українського Кримінального кодексу, які можуть їм відповідати.
Для всіх охочих розібратися у правових деталях (як-то прямі та непрямі докази вини, поняття співучасті у вчиненні злочину, його кваліфікація, правова допомога та підслідність) кримінального законодавства передбачають низку тематичних положень. До прикладу, ст. 87 Кримінального процесуального кодексу визначає особливості недопустимості доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. У випадку порушення процесуальних норм з боку слідства чи суду — додатковий шанс для захисника надалі виправдати/звільнити свого клієнта. Звісно ж, часом явка з повинною та визнання вини могли б суттєво допомогти правоохоронцям, за винятком хіба що спливу строків давності притягнення до відповідальності (як у випадку з сюжетом вбивства профспілкового лідера в фільмі).
Втім, в основі будь-яких розслідувань, в т.ч. політично-правових інтриг та бізнес-угод з делікатним підтекстом, завжди мають місце факти. Самі по собі подібні справи є досить складними з точки зору доказування, особливо якщо йдеться про кваліфікацію за сукупністю злочинів, де непросто встановити роль та ступінь співучасті по кожному з епізодів.
До речі, помітили як герой Роберт Де Ніро, користувався П’ятою поправкою до Конституції США під час судового засідання? В її основі стоїть міжнародний правовий принцип «non bis in idem», норма якого міститься і в українському Основному Законі. Положення. 1 ст. 61 Конституції України й передбачає, що «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення». Знову ж таки, свої права треба вміти захищати/використовувати та, якщо перефразувати одного з героїв цього фільму, найперше варто думати головою.
Зловила якось себе на думці, що постійно дивлюся багато кіно і читаю книжок на правову тематику або шукаю юридичні деталі у фільмах/серіалах, які мають мало спільного з юриспруденцією. Профдеформація за замовчуванням? Мабуть, навіть якщо вже давно не працюєш з цим на практиці. Бо єдине, що детально пам’ятаю із трьох частин «Хоббіта» — це контракт Більбо Бегінса на подорож в Еребор: документ пригодився, щоб довести сусідам по Ширу, звідки він об’явився після 13 місяців відсутності. Головне: так значно простіше пояснювати складні речі з законів, особливо не фахівцям з юриспруденції.
Отже, вам цікавий розбір кіно та книжок з точки зору права? Тоді сідайте зручніше — запрошую у свій клуб! Попередні рекомендації, до речі, можна знайти у Facebook за хештегом #Про_права_людини_мовою_кіно_і_літератури.
__________
Редакція може не поділяти думки авторів у розділі «блоги».