Оксана Купер: чому «Віддана» – це історія про права, а не служіння

Непросто жити в полоні ілюзій, коли ви молоді, недосвідчені та маєте нав’язливі ідеї служити іншій людини, забувши про власні потреби.

В кінотеатрих вже тиждень як йде українська історична драма «Віддана» (реж. Христина Сиволап, виробництво FILM.UA Production, 2020) за мотивами роману «Фелікс Австрія» письменниці Софії Андрухович.

Тут розповідається про життя двох молодих жінок на перетині століть не тільки крізь призму соціальних та приятельських стосунків, а й юриспруденції. Це розповідь про еволюцію особистості зі слуги (даруйте, якщо в вашій уяві з’явився інший контекст) у вільну людину як в соціально-правовому, так і психоемоційному значеннях. Трейлер фільму шукайте тут.

Про що кіно?

Лікар Анґер готується в лікарні до операції, котру за кілька хвилин змушений буде перервати. Його будинок охоплений вогнем: у пожежі гине дружина, але виживає малолітня дочка Аделя. Разом з рідною донькою з вогню рятується і її ровесниця – дитина домашніх робітників Стефанія Чорненько або просто Стефа. Від імені Стефи глядачу і розповідається ця історія. 

У пориві розпачу (і, можливо, батьківського інстинкту) лікар вирішує виховувати Стефу як рідну разом з власною донькою. Через художній прийом спогадів пані Чорненько ми й спостерігаємо, як доктор приймає її сторону у дитячих суперечках між дівчатами. І саме вона подає воду та ліки у найгірші моменти загострення його хвороби. 

Минає чверть століття. Аделя і Стефа – дорослі жінки, але досі нерозлучні та живуть під одним дахом батьківського будинку. Але з часу їхнього дитинства багато що змінилося: Аделя вже заміжня за скульптором Петром Сколиком, Стефа повністю веде домашнє господарство та фанатично захоплюється кулінарією, про що буквально ходять міські легенди.

Проте, щось в цій історії не так: зовсім незрозуміло, якими Аделя і Стефа бачать стосунки між собою в дорослому житті. Хто вони одна одній: сестри та подруги, чи таки господиня та служниця? 

Та поки навколо незвичної поведінки дівчат виникають суперечки у подружжі Сколиків, у глядача напрошується єдине питання: чи  (вигаданий) світ молодої Стефи не порушує її зв’язок з реальністю?

До чого тут право?

Події розгортаються у другій половині ХІХ століття – на початку ХІХ столітті у Станіславі (нині ми називаємо його Івано-Франківськом). Територія регіону та міста на той момент входять до складу Австро-Угорської імперії, отже, й закони діють австрійські.

Вже давно позаду часи, коли права та обов’язки людини залежали від соціального статусу (скасування кріпацтва за т.зв. селянською реформою відбулося ще 1848 року) – і «стара імперія» серйозно вчиться жити в нових економічно-соціальних умовах. З’являється та повноцінно «стає на ноги» нова категорія населення – наймані працівники.

Виникають і нові правовідносини. Робітники, що працюють за наймом – раніше йшлося про обслуговування потреб господаря без прав та оплати – в новій реальності отримують повну правосуб’єктність з усіма правами, в т.ч. трудовими, щодо фіксованого робочого часу, грошей та своєрідного соціального пакета. Умови такого працевлаштування вже передбачаються за домовленістю (договором) між обома сторонами.

Ймовірно, батьки Стефанії Чорненько, що займаються домашнім господарством у будинку Анґерів, теж домовляються між собою про обсяг виконаної роботи (та/або наданих послуг). Проте не завжди все виглядає так просто, особливо в людських стосунках. 

Із сюжету невідомо, чи була між батьками Стефи та доктором якась негласна домовленість про догляд за їхньою донькою на випадок форс-мажору, чи давав він з цього приводу якісь обіцянки. Немає жодного договору найму і в Стефи. Роботу покоївки, кухарки, а згодом і няньки малого Фелікса, який волею долі опиняється у майстерні Петра-скульптора, вона надає добровільно та безкоштовно. Та далі перебуває на утриманні в сім’ї Сколиків. То сестра чи служниця?

Межі приватного (та й сімейного) життя розмиваються і щоразу заплутуються все більше. «Може я незвичайна служниця?», – каже глядачу Стефа, бо вважає, що такий спосіб життя її заповідав сам доктор Анґер. «Люди бачать лише те, що самі хочуть побачити». Та й справді: у реальності пані Чорненько, де з нею говорять картини, а в повітрі літає річкова риба, надто складно розібрати різницю у дієсловах «лишити» та «служити». 

Чому це цікаво в контексті сучасної України?

Часи класових відносин давно позаду та й за нашою Конституцією усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. В сучасному українському контексті найбільше з фільму цікавлять обидві історії з усиновленням/удоречінням: спочатку виховання Стефи у сім’ї доктора Анґера, потім малого Фелікса – уже родиною Сколиків. Виникає питання: чи дійсно у обох випадках йшлося про прийняття дитини у власну сім’ю без зайвих умовностей? В контексті нинішнього законодавства, вочевидь, що не зовсім. 

За сюжетом після пожежі доктор Анґер вдочеряє малолітню Стефу та виховує її як і рідну. Проте юридично дівчина зберігає прізвище власної сім’ї та ймовірно виконує роль прислуги для Анґерів – батька та доньки. Цілком можливо, згодом цей факт (разом з соціальним походженням) серйозне вплине на сприйняття власного «я» дівчиною. Натомість при усиновленні Фелікса хлопець одразу стає Сколиком. 

Нагадаю, Сімейний кодекс України передбачає різні форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в нові сім’ї: усиновлення/удочеріння, опіка та піклування, прийомна сім’я, патронат та дитячий будинок сімейного типу.

Відповідно, для кожного із цих випадків – своє правове регулювання з конкретними правами, обов’язками та рівнем відповідальності. Хоча є питання до систематизації інформації за цим напрямком на офіційному сайті Міністерства соціальної політики. Можна знайти розділ «Візьміть дитину в сім’ю», тематичні інформаційні блоки про різні форми сімейного виховання…і статистику про 3,5 тисячі прийомних сімей на всю Україну.

Мало це чи достатньо? Головне, вочевидь, не цифри, а можливість вибрати правильний формат (правових) стосунків при прийнятті рішення. Важливо не нашкодити дитині, в т.ч. у плані ментального здоров’я. Ви ж теж думаєте, що Стефа трохи несповна розуму? Хоча не беруся стверджувати, що хтось інший, крім неї самої, в цьому винен.

Вже давно звикла до того, що можу розібрати «з точки зору права» буквально будь-яку кіноісторію. Повірте: юридичні деталі знайдуться навіть у фільмах/серіалах, які мають мало спільного з юриспруденцією. Ось доказ: єдине, що детально пам’ятаю із трилогії про «Хоббіта» — це контракт Більбо Бегінса на подорож в Еребор: документ потім суттєво пригодився як доказ сусідам по Ширу, де це можна пропадати цілих 13 місяців без жодної звістки. Ще один приклад: якщо зловісного Джокера коли-небудь зловлять, його неосудність — гарний шанс виплутатися з усієї цієї кримінальної історії.

Чому мене це захоплює? По-перше, я люблю кіно. По-друге, так значно простіше (і цікавіше) пояснювати складні речі з законів, особливо не фахівцям з юриспруденції. Зацікавили ідея та формат подачі? Сідайте зручніше — запрошую у свій клуб!

__________

Редакція може не поділяти думки авторів у розділі «блоги».