«Навчилась мочити кацапів і радію»: як адвокатка Яна Сайченко служить в ЗСУ

Яна Сайченко — адвокатка, партнерка АО «Донець і партнери». Після початку повномасштабного вторгнення Яна пішла служити в ЗСУ.

Вона стріляє з РПГ, розбирає і збирає автомат з закритими очима :), одружує побратимів і займається купою юридичних питань. 

Поговорили про її кар’єру, pro bono справи та чому вона за них береться, а також про службу в ЗСУ: чому вирішила туди піти, чим там займається і що зробить відразу після перемоги.  

Як так склалося, що ти стала юристкою?

Колись я мріяла бути слідчою. Але так склалось, що я не пройшла по здоров’ю в університет МВС. Тому вибір був очевидний — юридичний факультет, який я закінчила в університеті Ярослава Мудрого. 

Що було далі? Як розвивалася твоя кар’єра? 

Десь на 3 курсі я пішла стажуватися в прокуратуру. Тоді зрозуміла, що працювати — це моє. Тому на 4 курсі перевелася на заочну форму і почала це робити повноцінно. У 20 років я була держслужбовицею, працювала у виконавчій службі. У 22 роки вже чітко знала, чого я хочу і чого не хочу. 

І чого ти не хотіла?

Я зрозуміла, що мені не подобається кабінетна робота. Адже я маю вольовий характер, веду активний спосіб життя. У 24 роки я вже стала адвокаткою: заснувала свою юридичну фірму, мала двох помічниць, бухгалтера й офіс-менеджера. Але все змінилося, коли я долучилася до Адвокатського об’єднання “Донець і партнери”.

Чому ти вирішила долучитися до АО?

Ми малі схожі погляди на життя і схожі цінності. Це не було об’єднання: я і ти — адвокати. Це було щось на кшталт: ти як людина мені подобаєшся, мені близькі твої цінності. 

Якийсь час я сумнівалася, адже я люблю свободу і ненавиджу рамки: ще з дитинства іду проти системи. Але трошки попрацювавши в тестовому режимі в АО, я зрозуміла, що мене все влаштовує.

Про справи pro bono

В якій сфері права ти практикуєш?

Найбільше в сімейному праві — веду все, що пов’язане з дітьми. Однак маю багато pro bono справ: наркозалежні, ВІЛ-інфіковані, усиновлення з дитячих будинків тощо. 

Це важкі категорії справ. Чому ти за них берешся?

Я не бачу сенсу працювати адвокатом, якщо ти не робиш добрих справ, які справді допомагають людям. Так, ти можеш допомогти клієнтам з розлученням, аліментами тощо. Але у твоїй роботі має бути й щось таке, що дає тобі силу далі займатися рутиною. Мені такі pro bono справи дають наснагу працювати далі. Особливо, коли вони мають хороше завершення історії.  

Розкажи про якусь із них. 

Колись до мене прийшов 19-річний хлопець, який був наркозалежним. Він підпрацьовував “закладчиком”, мав кілька кримінальних справ, а його дружина була на той момент вагітна. Хлопець сказав, що збирається зав’язати з наркотиками і дуже хоче вирішити проблеми з законом.

Я побачила у ньому справжнє бажання змінитися.  Тому, добре подумавши, взялася за цю справу. Зрештою, все закінчилося добре: він пройшов реабілітацію, справи проти нього закрили. Зараз він виховує сина :). 

Чому ти взялася за цю справу?

Бо побачила в ньому справжні людські якості.

Ти обираєш людей/справи за відчуттями?

Так, саме за внутрішніми відчуттями. Я маю повірити людині, що вона сама хоче змінитися. Масово такі справи не беру. Хоча і співпрацюю з центром ВІЛ/СНІДу, реабілітаційним центром наркозалежних. Звідти приходять непрості справи — та я беруся за них виважено. 

Наприклад?

Ну якось мені вдалося повернути дитину одній з наркозалежних жінок, яка пройшла реабілітацію. Ми судилися понад три роки. Це було складно, адже всі ставляться шаблонно: “колишніх наркоманів не буває”, “ми не можемо дати третій шанс” тощо. Зрештою спільнота прогресивних людей об’єдналася і всі ми допомогли цій людині повернути дитину з дитбудинку. 

Про службу в ЗСУ

Як так склалося, що ти долучилася до ЗСУ?

Ідея проукраїнства, шалена любов до країни й маленька нотка націоналізму — це те, що об’єднало наше АО. Кожен з нас в компанії знав, що війна іде з 2014 року і знав, скільки сотень років відбувається прес українського народу росією. У нас близько 10 людей зараз служать в ЗСУ. З п’яти адвокатів — три — партнери об’єднання — в ЗСУ. Ніхто не був здивований — це було само собою зрозуміло. 

Коли ти для себе прийняла це рішення?

Це не було рішення, яке я прийняла 24 лютого. Це було для мене очевидним все життя: якщо щось станеться — піду. Я чітко розуміла, що армії потрібні всі люди: столяри, техніки, айтішники, юристи. І знала, що знайду себе там. Плюс я давно займалася справами АТО. 

А як це відбулось на практиці? 

Я зателефонувала одному зі своїх найнеординарніших клієнтів і сказала — забирайте, буду допомагати вам боронити неньку :). Він кілька днів вагався, але зрештою взяв мене у свій підрозділ. Ми розуміємо, що все одно є шаблонне мислення: дівчат не дуже хочуть брати до армії. Але зрештою я все одно служу :). 

Ти там виконуєш більше юридичну роботу? Не їздиш на передову?

Так, мене командир не відпускає на “передок”. Каже: “уб’ють медика — медика знайдемо, уб’ють солдата — солдата знайдемо , уб’ють тебе — юриста не знайдемо” :). Це звісно наші армійські жартики, але юристів в ЗСУ справді бракує.  

Розкажи чим ти там займаєшся? Ну, крім того, що навчилась “мочити кацапів” і наближаєш нашу перемогу :). 

Я займаюся купою юридичних (і не тільки) питань. Наприклад, готую документи на виїзди для виконання завдань. День може початися о 2-3 ночі, інколи я навіть ще не лягаю. Тоді відкриваю комп’ютер, сідаю і готую ці документи. Часто вранці їду в госпіталь до ранених побратимів, потім заходжу в кадри і сварюся з ними) :). В цілому, це та ж додаткова функція, яку я робила в нашому АО (де була ще і HRом).

Я вже одружила дві пари, ще дві буду скоро одружувати. Одним словом, займаюсь тими питаннями, які не встигає робити наш командир. Когось відправити в лікарню, когось “підлатати”, когось підбадьорити. Така собі соціальна функція в ЗСУ :).

В тебе вільний графік? 

Так, абсолютно. Це якраз була причина, чому я пішла до людей, яких знаю. Для мене була б велика проблема, якби це було не так. 

Я бачила відео, де ти стріляєш, при чому з різної по габаритах зброї :). Розкажи про навчання. 

Навчилась я вже багато чого. Але в подробицях не буду розповідати з чого вмію стріляти, може ще мої навички знадобляться :). До речі, велика частина людей вперше взяла зброю до рук. У нас є як зовсім молоді люди, наприклад, 2000 року народження, так і з великим досвідом, які пройшли АТО і вже добре підготовлені. Всі дуже кльові. 

Розкажи про колег. 

У нас зібралася команда фріків :). Багатьох не взяли в інші підрозділи, а в наш забрали. Мені здається, людей обирали за принципом: “Тебе не люблять — тоді ти нам підходиш” :). Всі унікальні, у нас нема пересічних. Я тут в дзені. 

Що то за зброя, яка на відео ледь не більша за тебе? 🙂

Це РПГ — універсальна зброя. ЇЇ можна застосовувати проти всього. Насправді проста річ у користуванні, хоча виглядає досить потужно. 

Пам’ятаю, перші мої тренування зі стрільби з автомата були складними — постійно синє плече. Зараз я з закритими очима збираю і розбираю його. Єдине — не чищу, бережу манікюр :). Хоча в бойових умовах точно буде не до цього. 

Перше, що ти зробиш після перемоги? 

Я буду кілька днів пити й шуміти на все місто. А потім ще кілька днів пити :).  

Ще твої хобі, крім порятунку світу? 

Це якраз і є моє хобі. Хіба ще психологія, щоб більше розуміти людей. 

Щоб ти сказала людям, які хочуть піти в ЗСУ, але вагаються? 

Не всі люди можуть і хочуть іти в ЗСУ. Але не всім людям тут і місце. Бо не кожен здатен в таких умовах залишатися в комфортні всередині себе. А війна — це хаос і розруха, в тому числі в головах людей. 

А для тих, хто сумнівається — юридичної роботи в ЗСУ дуже багато, а людей, які можуть її робити — дуже мало. Тому всі, хто втратив клієнтів, заробіток тощо — приходьте в ЗСУ. Тут є штабна робота, яку можна робити як і звичайну роботу в офісі. І як мінімум — відчувати себе корисним. Не тільки тому, що ти хочеш мочити кацапів, а тому, що виконуючи документальну роботу, ти можеш бути корисним для всієї України.

Спілкувалася Яна Собко